Ілюстративне фото: facebook/UjniyGOK
"Були достатньо високі шанси, але цього не сталося"
Проєкт угоди щодо українських надр від Сполучених Штатів. Що взагалі про нього відомо? Як змінився формат документа і що тепер пропонується?
Давайте нагадаємо всю хронологію подій, яка цьому передувала. Спочатку перша версія угоди, яка прибула до Києва разом із міністром фінансів США, досить неочікувано швидко з'явилася і Україні був наданий вкрай короткий термін, щоб підписати вкрай невигідну угоду. Потім з'явилися другі, треті версії, які не ставали більш прийнятними. І нарешті єдиний проєкт, який мав на увазі не якесь підкорення України чи викачування ресурсів в односторонньому порядку, а був достатньо збалансованим, взаємовигідним, але при цьому достатньо рамковим – це той проєкт, який Україна і США мали підписати в Овальному кабінеті Білого дому. На це були достатньо високі шанси, але цього не сталося. Після цього ідея з підписанням такого рамкового документа, який не містив жодних деталей, цифр, дат, грошей, було відкладено. Американська сторона взяла паузу. Як згодом виявилось, для того, щоб запропонувати чергову вкрай невигідну версію договору українській стороні. При тому, що цього разу ця версія вже була детально опрацьована і передбачала багато процедурних речей. Якщо попередня рамкова версія передбачала, що процедурні речі будуть погоджуватися урядами в робочому порядку, то зараз є спроба вписати це одразу в текст документа.
"Є сенс підписати саме збалансовано угоду, від якої виграють обидві сторони"
Причому треба дати загальну рамку також, що Україна і США цілком можуть бути вигодонабувачами в цілому такої угоди про корисні копалини. Але варто зазначити, що якщо сторони хочуть, щоб така угода була ефективною в довгостроковому періоді, на десятиліття, то вона однозначно має бути взаємовигідною. Це означає, що кожна сторона, кожен рік має відчувати, що отримує вигоди від того, що ця угода існує. Натомість, якщо Україна буде змушена підписати якусь невигідну угоду, то звісно, що в осяжній перспективі ця угода не буде фактично виконуватися. Тому є сенс підписати саме збалансовану угоду, від якої виграють обидві сторони. І це непросте завдання. Зараз ми бачимо, що групи переговорників достатньо сильні з обох боків. Проте, мабуть, це не той час, коли треба максимальні свої вимоги записувати в угоду. Зараз той час, коли треба сконцентруватися на тому, щоб досягти результату. Адже тут треба розуміти, що якщо колись це, можливо, була одна з найбільш важливих тем для переговорів, то зараз світ швидко змінюється. Головна мета України втім не змінюється. Головна мета – це закінчити війну на максимально прийнятних для України умовах. Водночас у США з'являється дуже багато інших проблем. США запровадили мита проти абсолютної більшості держав світу і тепер тема України та угоди про корисні копалини з Україною відходить на другий чи третій план саме для американської сторони. Водночас президент Трамп обіцяв, що така угода буде укладена. І навіть якщо це буде рамкова угода про загальні засади співпраці, то це буде певне виконання Трампом своєї обіцянки у перші тижні роботи. І, власне, йому саме не вистачає тих обіцянок, які могли б бути виконані достатньо швидко.
"Це дуже небезпечний прецедент"
Про що конкретно ця велика угода? Що від нас хочуть Сполучені Штати? І чому вона потенційно може бути невигідна нам?
Вони хочуть значно більше, ніж можна досягти у контрактний спосіб з будь-якими адекватними переговорниками. Можливо, американській стороні часом здається, що проблема у президентові України чи в уряді України. Проте, я думаю, що абсолютна більшість українців, навіть якщо провести вибори і змінити президента і уряд, то все одно наступний президент, який буде обраний на демократичних виборах чи уряд, який сформує демократично обраний парламент, ні в якому разі не підпишуть угоду, яка, наприклад, враховує в повній мірі побажання США всю попередню допомогу Україні рахувати як борг. Це насправді дуже небезпечний прецедент. Це крім того, що це не може бути виконано фізично, оскільки йдеться про суму, яка співставна з усією дохідною частиною держбюджету за 2 роки. Тобто немає реалістичного шансу, навіть якщо у нас буде уряд "зрадників", щоб це фізично могло бути виконано. По-друге, це створить проблеми не тільки для України. Всі розуміють: якщо виявиться, що будь-яку допомогу попередніх років можна конвертувати в борги і потім вимагати з процентами повернути, то це виклик для всієї міжнародної фінансової системи, для всіх договорів, які були підписані, можливо, вже навіть виконані.
"Просто забрати у когось шахту і передати її американській стороні – не є інвестиція в Україну"
Незалежний Інститут Кіля, що моніторить допомогу Україні з боку іноземних партнерів, оцінює допомогу США приблизно в 123 млрд євро. А щодо конвертування допомоги від США в борг, то президент Зеленський неодноразово відкидав цю ідею. Бо це ж була безповоротна допомога, отримана в минулому і це ж не Трамп її виділяв.
Абсолютно. Боргом може бути тільки те, шо виділено як борг, або на умовах з можливістю конвертації у борг. Такого, звісно, не було. Це була абсолютно безумовна допомога. Інша справа – що, можливо, ця переговорна позиція, яка дозволить при її відмові виторгувати якісь кращі умови по інших напрямках. Таке цілком може бути. Більше того, можна розглядати певні компроміси. Наприклад, якщо США продовжить надавати безпекову допомогу, то нова допомога, наголошую, за попередньою домовленістю може додаватись в тому числі і в борг, на поворотній основі, в тому числі, можливо, з певним відсотком. Але українська сторона має на це передусім погодитися. Але, на мій погляд, у жодній конфігурації, навіть при жодному рівні компромісів українська сторона не може погодитися на це як на борг. І, в принципі, для того, щоб угода була взаємовигідною, а не тільки вигідною для американської сторони, вона має охоплювати ті ресурси, які зараз не розробляються. Тобто, просто забрати у когось шахту і передати її американській стороні – це не є інвестиція в Україну. А от відбудувати шахту там, де лише поклади корисних копалин і не ведеться видобуток – це інвестиція. За цю інвестицію інвестор дійсно може розраховувати на якісь вигідні для себе умови.
.jpg)
Володимир Ланда. Фото: facebook/cn.opora
"Це дуже сумнівна угода"
Віцепрем'єр-міністерка, міністрка економіки Юлія Свириденко говорила, що українська делегація вирушить до Вашингтона. До її складу мають увійти представники міністерств економіки, закордонних справ, юстиції та фінансів України. Що вони будуть обговорювати там з американською стороною, хто буде від американців і якщо це якийсь проміжний етап перемовин, то невже це не можна зробити онлайн?
Вочевидь практика довела, що якщо одна зі сторін розробляє самотужки цей документ, то документ виходить абсолютно не збалансований. Умовно кажучи, якщо останню версію доручили розробляти юристам штату Делавер, які не дуже вправні в комерційному праві, то навряд чи ці юристи дуже сильно переймалися тим, чи не завадить ця редакція договору вступу України до ЄС. Наскільки це збігається з тими зобов'язаннями, що Україна має взяти на себе в рамках євроінтеграції. Зараз, можливо, широким верствам суспільства не так видно, наскільки активізувався цей процес. Насправді, фантастична і дуже велика робота йде по кожному переговорному пункту (євроінтеграції – ред.). Тобто із 36 кластерів, по яких йдуть перемовини, йде початковий скринінг, під час якого можуть задаватися питання з боку Євросоюзу. І таких питань може бути більше сотні по кожному кластеру. Відповідно, на кілька сотень сторінок уряд України має готувати відповіді й дивитися, як це узгоджується чи не узгоджується з законодавством Євросоюзу. А це не те, що аналізували американські юристи, коли пропонували угоду. Також важливо зазначити, що американська сторона називається провідним партнером, а українська сторона – партнером з обмеженими правами і має менше прав заздалегідь, ніж американська сторона. І це, звичайно, дуже сумнівна угода, в якій всі абсолютно ключові рішення мають узгоджуватися саме генеральним партнером. Тому для того, щоб ця угода була взаємовигідна, щоб Україна мала хоч якийсь сенс її підписати, звичайно, права мають бути паритетними. Це окрім того, що Україна зацікавлена взагалі в угоді, в тому числі завдяки тому, щоб отримати безпекові певні гарантії – або формальні, прописані в документі, або неформальні. Формальні гарантії можуть включати надання фінансової, матеріальної та військової допомоги. Причому, як на поворотній, так і на безповоротній основі, але це має бути. Зараз в угоді цього немає.
"Це не гарантія, але це також певний фактор безпеки"
А з'явиться?
Є припущення, що навіть, якщо не буде прописаний взагалі безпековий компонент, якщо будуть спільні українсько-американські підприємства працювати в зоні геополітичних ризиків, то це вже буде певним фактором стримування для країни-агресорки РФ, щоби поширювати свою агресію на такі території, агресія на яких завдасть прямого збитку Сполученим Штатам. Тобто, є більша ймовірність, що Росія утримається від таких дій. Це не гарантія, але це також певний фактор безпеки.
Але це ж не гарантія.
На жаль, якщо навіть це буде написано, то ми розуміємо, що це також велике питання. Навіть якщо вони пропишуть скільки військ, в який день і в яке місто буде заходити, то ми розуміємо, що гарантії все одно можуть не спрацювати.
