Фото: Ігор Руденко
Люди з шумних мегаполісів намагаються переселятися в невеличкі села, міста — і знову повертатися до свого природного ритму життя
Сьогодні ти презентуєш пісню "Гуцул Ман’яна" (По мале). Кліп на цей трек вийшов кілька місяців тому, а на стримінгових платформах композиція з’явилась днями. Чому ти так вирішив?
Я не знаю, чесно кажучи. Через те, що я зараз в армії, я користуюсь просто моментом — коли вони виникають, починаю згадувати якісь старі справи й випускаю пісні. Просто кліп з’явився ще кілька місяців тому. Я вирішив ламати традиції шоубізнесу. Зрештою, я продовжую вірити, що все залежить не лише від технологій, а й від самих пісень. Тому так вийшло, що на майданчиках пісня з'явилася зараз, а кліп уже був раніше. Але перегляди є, тож пісня цікавить людей — і це головне. Mañana — це іспанською "завтра". І цей настрій — часто південні народи звинувачують у тому, що вони трохи вайлуваті, що в них сієста по чотири години на день, і якщо вони можуть щось зробити завтра — вони обов’язково це зроблять завтра. Я цей вайб відчув на Закарпатті, куди переїхав у 2021 році, щоб допомогти Jonych. От саме це я побачив: коли ти просиш гуцула щось допомогти зробити — вони все зроблять. Але просто табу — не можна поспішати. Треба помалу підійти, підготуватись. Якщо це можна зробити завтра — вони зроблять це завтра.
Це була якась конкретна історія? Чи можеш нам її розповісти?
Так, була конкретна історія. Якщо згадати, у 2021 році була така напасть, як пандемія. Зупинялися бізнеси, "лягали" просто економіки всіх країн. Не можна було вийти в Києві на вулицю, хіба що вигуляти собаку. І я зрозумів, що з концертною діяльністю зараз можна натиснути паузу. А тоді я вже придумав проєкт Jonych, і всім розказував, що він із Закарпаття. Я вирішив поїхати у 2021 році на Закарпаття для того, щоб, як кажуть театрали, "персонаж став об’ємним". Щоб ми просто повірили в його існування. Ми винайняли хату, в якій протікала стріха. Пішов дощ — і протік дах. І я почав істерично шукати людей чи майстра, який би міг це зробити. І я його знайшов. Але я не врахував, що після Києва приїхав на столичних швидкостях, де всюди можна на метро, на таксі, швиденько дістатись. А тут треба було пройтись пів годинки під гору, потім назад спуститися. І коли я знайшов майстра, кажу: "Друже, давай робити!". Він каже: "Та, все зробим, помале, не спіши, що там у тебе?". Кажу: "Топить хату". А він: "Ну слухай, сьогодні субота, завтра неділя і я йду в церкву". Одним словом, зробили вони мені все десь у вівторок. До того часу вже й дощ перестав падати, і я сам уже потроху почав налаштовуватись на цей темпоритм життя. І зрозумів, що загалом так можна жити. І в цьому є якась класна історія. Я потім почав вивчати це питання — є цілий такий життєво-філософський рух slow living, тобто "повільне життя". Люди з шумних мегаполісів намагаються переселятися в невеличкі села, міста — і знову повертатися до свого природного ритму життя: коли прокидаєшся з сонцем, лягаєш з сонцем, не зловживаєш ґаджетами тощо. І тоді в голові стає набагато спокійніше.
Ти сам маєш трохи змінювати кут зору, щоб хотілося продовжувати жити
Ти служиш у Збройних Силах України. З огляду на те, що Jonych випустив пісню, яка змушує посміхнутися, наскільки для тебе важлива дотепність і почуття гумору на службі?
Мені здається, що взагалі гумор і почуття іронії — це важливо для будь-якої людини, не тільки для мене, а й для людей будь-яких професій. Не пам’ятаю, хто це говорив, але є досить розповсюджена цитата, що всі дурниці і всі страшні справи у цьому світі були зроблені з серйозним виразом обличчя. Відповідно, коли в тебе є якась самоіронія, іронія — ти можеш побачити хороші риси в будь-якій ситуації, якою б важкою вона не була. А на війні це ще важливіше, тому що загалом тут мало хорошого. І ти просто сам маєш трохи змінювати кут зору, щоб хотілося продовжувати жити. А щодо цієї пісні — вона взагалі не про війну. Це історія саме про те, як мені три дні лагодили стріху. Вона з'явилася у 2021 році, але я не міг знайти правильні слова і думав про неї десь три роки. А якраз коли був у відпустці, дуже швидко написав цю пісню. І тут з'явився стиль — я знайшов регі. А потім ще під час відпустки на Закарпатті побачив картини гуцульського художника-примітивіста Павла Марінця, і зрозумів, як має виглядати кліп. Все сталося швидко, ми все відзняли за день. І якось так усе само собою вийшло. Але довелося почекати — що якраз і відповідає філософії пісні.
Який настрій мала б ця пісня створити у слухача?
Це регі, це музика, яку можна танцювати сидячи або навіть лежачи. Відповідно, я думаю, що завдяки цій пісні якраз такий перехід від насиченого й іноді дуже нервового життя у великих містах до вповільненого життя десь у селі. А тим паче — в Карпатах. У Карпатах взагалі є відчуття, що там час зупиняється. І от якраз завдяки цій пісні можна швидше "переключитися". Тобто, якщо ви будете їхати хоча б на три дні, і у вас не буде тижня, щоб звикнути до цього темпоритму — ви зможете послухати пісню "По мале", і за три хвилини налаштуватися на цю карпатську хвилю.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
