Фото: Твоя Підпільна Гуманітарка, Ярослав Піта
Початок квітня для багатьох з нас якщо не назавжди, то дуже надовго, буде пов'язаний зі спогадами про звільнення Київщини. Гостомель, Ірпінь, Буча, Бородянка щороку в ці дні будуть відзначати пам'ятні дати звільнення від росіян. Сьогодні пропоную змоделювати альтернативну історію і поміркувати над тим, що було б, якби росіян не вигнали з Київщини, а Київ, як вони хотіли, окупанти б взяли за три дні? Думаю чи над цими питаннями, я дізнався, що насправді про такі події вже написана книга. Це повість Павла Шикіна "Розриті могили". Це пряма алюзія на вірш Шевченка. І почати нашу розмову з автором книги Павлом Шикіним я хочу саме із загальновідомої фрази "Київ за три дні". Ви, Павле, в повісті припускаєте, що їм це вдалося. Як далеко в такому випадку росіяни могли б піти? Бо зі сторінок книги зрозуміло, що, як мінімум, Хмельницький росіяни б захопили.
Якщо перейти в той час, коли відбувається дія мого роману, вони планують йти вперед, але у них не вистачає ресурсів. За сюжетом роману, Львівщина вже їхня, людей з Молдови вони вважають своїми співвітчизниками. Але йти на відкритий конфлікт з НАТО сил у них поки що не вистачає. Тобто на момент дії роману практично вся територія України окупована Російською Федерацією, але куди вона піде далі, поки що це залишається секретом.
Ви пишете про Захід України, зокрема Львівщину, але з багатьох джерел відомо, що росіяни не планували туди йти, оскільки вважають Захід України джерелом вірусу "бандерівщини".
Можливо, вони цього й не озвучували. Але я моделював ситуацію так, що вони хотіли використати цю слабкість на свою користь. Оскільки вся ця історія навколо Бандери – це конфлікт не лише з Росією, а із Польщею. І вони могли використати цю тему для посилення конфлікту України з Польщею. Або для того, щоб з метою захисту когось від бандерівщини йти далі на Польщу.
А ви не розглядали ситуацію, що, йдучи на Польщу, росіяни б сильно розтягнулися в логістиці? Я пригадую перші дні війни і їхні величезні розтягнуті колони військової техніки, які ставали легкою мішенню для ЗСУ. Тобто розтягнути ці колони від Києва до Хмельницького чи до Львівщини – це величезні масиви. Ви розглядали утворення умовної ЗУНР в її приблизних історичних межах, коли утворюється Україна на території кількох західних областей за прикладом Тайваню і Китаю і продовжує якусь боротьбу хоча б на світовій арені?
Опір окупації триває. Він відбувається постійно. Просто дія роману відбувається в настільки стерильному інформаційному просторі, і головний герой, чиїми очима ми бачимо той світ, настільки дозовано отримує інформацію, що до нього доносяться лише відголоски тих подій. До нього доходять лише окремі новини про те, що десь там ще діють певні "нацистські" угруповання, які намагаються повалити цей режим, але нічого конкретного, навіть, де це відбувається, не вказано. Тому ми можемо уявити, що це відбувається не лише на Заході України, а по всій території України. Просто в тому середовищі, в якому функціонує головний герой, доходять лише відголоски цього. Це абсолютно зачищений, абсолютно стерильний інформаційний простір. І нам залишається лише здогадуватися, що відбувається. Зрозуміло, що це надзвичайно велика логістична задача. І наскільки ми знаємо з історії, для того, щоб приборкати повстанський рух, знадобилося дуже багато років. Проте через дуже значний контроль за ЗМІ ми не маємо можливості дізнатися, що відбувається насправді. Тобто повстання йдуть, проте більшість людей про це навіть не знають.
Тобто партизани існують?
Звичайно!
Вона не показана в романі, як активний елемент. Але десь на задньому тлі ми розуміємо, що щось відбувається. Наскільки вона активна, і чи підтримується вона ззовні? Адже, якщо ми вже згадували УПА, то цей рух існував тривалий час без зовнішньої підтримки. Він покладався сам на себе, на трофейну зброю і на підтримку населення. Якби взяли Київ за три дні, що було б з зовнішньою підтримкою України?
Перше, що робить Росія на окупованих територіях – це вибудовує ширму "нормальності". Вони намагаються переконати і своїх громадян, і громадян на окупованій території, і весь зовнішній світ, що нічого дивного насправді не відбулося. Що життя продовжує свій плин. Мовляв, дивним було те, що відбувалося перед приходом РФ на ці території. І ця ширма дає можливість вдавати і перед західними партнерами, що була, мовляв, певна конфліктна ситуація, а після цих подій все буде вирішено. І в романі є епізод, коли один з героїв каже головному герою: "Ось дивись, ця інформація, яку ти знайшов (не буду все спойлерити), це дуже необхідна інформація, ми покажемо її іноземним партнерам, і ми зможемо їх переконати". Складається враження, що всі ці міжнародні організації приблизно уявляють, що відбувається. Проте для них самих простіше робити вигляд, ніби все нормально, далі продовжувати вдавати, ніби все добре, і ніякої підтримки не треба,тому що їм не потрібен цей зайвий клопіт. Якесь занепокоєння є, але до реальних дій в таких умовах вони би активно вдавалися. Це була б більше моральна підтримка, ніж матеріальна.
Ви вважаєте, що Молдова б впала?
Оскільки у них вже є "нарив" у вигляді Придністров'я, це було б для них дуже хорошим плацдармом для того, щоб припинити бути замороженим конфліктом. Під час такого перегріву цей конфлікт швидко б розморозився. У них вже є війська на території, які можуть окупувати решту території Молдови.
Як би росіяни поводилися з українською культурою? У вашій книзі окупанти не перейменовують Україну на Росію. Вони дуже впевнено і свідомо називають її Республіка Україна, що в скороченому варіанті дає домен RU. Щоб було з українською мовою? Щоб вони робили з україномовними, котрі залишилися на цій території?
Я думаю, що вони використали б один зі своїх улюблених інструментів і те, на що вони страждають самі – це меншовартість. Українська мова – це не мова публічного спілкування. Будь-яке публічне спілкування відбувається російською мовою. При цьому українська мова все ще продовжує вивчатися в школах. Але її вивчення надзвичайно ускладнене. Тому що вони сказали, що існує три стандарти української мови. Перший використовується в давніх літературних творах. Адже не можливо спалити всі Кобзарі, тому що є люди, які пам’ятають ці вірші напам’ять. Також є українська мова, яка використовується в сучасному спілкуванні, вона просто передає літерами те, як говорять люди. І ще існує українська мова, яка придатна для певного виду соціальної взаємодії, але вона свідомо дуже усічена: більшість слів є не дуже нормативними, застарілими, архаїчними. Фактично це те, що робив Радянський Союз. Мовляв, будь-що, притаманне українській мові – це щось старе, і йому місце лише на звалищі історії. А от все, що наближає українську мову до російської – це щось прогресивне, це те, що потрібно активно використовувати для взаємодії. І кожна людина, яка вивчає українську мову, стикається з тим, що існує безліч стандартів, багато правил, де і яким стилем можна користуватися, як писати документи тощо. І десь паралельно існує "зручна" російська мова, така проста для вивчення, така зрозуміла нібито всім. І людині просто стає зручніше спілкуватися російською мовою. Створюються такі умови, при яких знання української мови потребує багатьох зусиль. І при цьому життя в своїй країні не потребує від тебе знання української мови. Суспільство будується таким чином, що ти зобов’язаний знати російську мову. А українська – це щось додаткове, щось вторинне по відношенню до російської.
Це такий єзуїтський спосіб відохотити людей від вивчення української, створивши аж три стандарти. І це ж фактично один з посилів російської пропаганди: вони не намагаються нас в чомусь переконати, вони намагаються вселити нам в голову зневіру і відохотити нас розбиратися в нюансах. Тобто, на вашу думку, росіяни б не заборонили вивчення української мови, а ускладнили б її вивчення трьома різними стандартами? Але ж все одно потрібні були б спеціалісти, котрі знали і навчали б цих трьох стандартів? І мова все одно була б?
Вона б була. І в романі, між іншим, продемонстрований один з цих спеціалістів, який би займався з учнем. В творі згадується студентка, яка вступила на факультет української мови тільки через те, що її не взяли на факультет російської мови, бо вона писала з помилками.
І вона себе називає корінною киянкою. Університет ви перейменували теж. Він би був не університетом імені Шевченка, а університетом імені Булгакова. Якою б була освіта в окупації?
Гуманітарна освіта була б здеградованою. Вона була б підкорена повністю пропагандистським цілям. Неможливо нормально вивчити історію, філософію, філологію чи будь-який інший гуманітарний предмет, тому що вся гуманітарна наука була б підпорядкована цілям пропаганди. Технічна освіта ще залишається. Вища технічна освіта вважається дуже престижною. Оскільки вся гуманітарна сфера підпорядкована пропаганді, то технічна сфера готує надійних кадрів, які будуть служити імперському центру. Це хороша кузня кадрів для того, щоб виїхати кудись далі. В розмові студенти говорять про те, що після завершення вони мріють працювати на Уралі чи в Бурятії, бо там є робочі місця. Тобто гуманітарна освіта здеградована, а технічна – це джерело кадрів для імперії.
Що ви маєте на увазі, коли говорите, що гуманітарна освіта була б здеградованою? Адже вона все одно була б? В Радянському Союзі, наприклад, була дуже заідеологізована гуманітарна освіта, але вона була на досить високому рівні.
Я мав на увазі, що вона відірвана від наукового мейнстриму. Вона існує, як річ в собі, де існує певний пул знань, ідей, які просто переливають з однієї посудини в іншу. Вона не включена в світовий процес. Вона не є частиною загального гуманітарного розвитку. Здеградованість – це те, що вона загнана в певні рамки і постійно в них залишається.
Мені здається, що росіяни б дуже уважно ставилися до гуманітаристики. Ми це бачимо зараз на прикладі їхньої гуманітарної науки, коли вони намагаються не відставати від світового гуманітарного інтелектуального поля: вони, приміром, перекладають все, що виходить, вони пхають свого носа в усі можливі конференції. Вони, як на мене, дуже добре розуміють важливість гуманітарних студій. Тому що через це і відбувається маніпулювання суспільством. Чи справді росіяни ю заперечували реальність? Чи вони її просто красиво б обходили?
В романі герой запитує у екскурсовода: "А хіба це не Києво-Могилянька академія? ". А екскурсовод відповідає: "Так, дійсно, тут колись була Києво-Могилянська академія, але ви не уявляєте, на кільки жахливе це місце. Це місце, яке заснували, щоб роздерибанити площу, там практично ніхто не вчився, все це було імітацією наукової діяльності. Тому добре, що замість неї зараз Вище воєнно-морське училище". Тобто вони не намагаються зробити вигляд, ніби чогось не було, вони пере означують існуючі події.
Якщо гуманістику вони б залишали, то україністику вони звели б до фольклору?
Так. Вони звели б це до ансамблів народної творчості, до культури, яку ти не практикуєш, а споживаєш. Щось українське залишилося б хіба що на сцені якихось театрів чи будинків культури. Ти б не співав сам, але іноді б чув, як співають інші. Культура перетворилася б на невеликий скансен, на невеликі осередки, абсолютно відірвані від нашого життя.
Але залишалося б багато людей, які пам’ятали б, що культура – це не лише етнографія. Що було б з ними? Люди б виїхали? Зробили б це з власної волі? Адже в романі ви абсолютно не прозоро натякаєте на те, їх вивезли кудись за Урал… Чи були б ресурси у росіян вивезти так значну частину людей?
В романі це названо "екстрена гуманітарна евакуація". Росіяни, вчиняючи жахливі речі, завжди вдають, що турбуються насправді про населення. Вони почали аргументувати вивезення людей тим, що насправді колишній "режим" в Києві довів ситуацію до такої гуманітарної ситуації, що знаходитися в місті стало просто неможливо. І вони починають нібито в гуманітарних цілях не одразу всіх, але поступово, вивозити людей з Києва в якісь інші місця, при цьому сам Київ різко стає закритим містом. Туди не впускають і не випускають. Частина людей вивозиться, а частина просто вбивається, тому що вивозити їх немає сенсу.
За яким принципом визначається, кого вбивати, а кого вивозити?
Для режиму дуже потрібні конформісти – люди, які готової приймати або принаймні вони будуть вдавати, що готові прийняти чужу ідентичність. Мені здається, що той, хто свідомо відмовляється відмовлятися від своєї ідентичності, наполягає на своїй українськості попри будь-які погрози, то його простіше позбутися, ніж вступати з ним в дискусії. Особливо коли підганяє час, і ваші ресурси на вивезення людей обмежені.
