Фрагмент обкладинки альбому "Квітами на глибині"
Гітара — це мій провідник, те, що я перше хапаю в руки, коли щось відчуваю і мені хочеться записати
Альбом "Квітами на глибині" вийшов кілька днів тому. Чи є вже якісь відгуки?
Дуже багато. Мені, чесно кажучи, дуже приємно, що кожна людина, яка слухає цей альбом, знаходить зовсім різні пісні для себе, які відгукуються в серці. Вчора моя знайома написала, що слухала пісню Ne me quitte pas, і відчувала, що вона — дитина, яка йде по своєму району, у своєму місті в дитинстві, запускає паперові кораблики по воді й навіть відчуває запахи. Тобто це настільки круті асоціації. Я взагалі обожнюю, коли музика викликає асоціації. Навіть так — коли ти можеш не тільки побачити картинку, а навіть відчути запахи.
Ти представив цей альбом як новий етап у житті. То що в ньому, власне, нового?
Абсолютно все. Він створювався десь приблизно 11 місяців. Ми постійно обіцяли слухачам: "завтра", "скоро", але було дуже складно. Цей альбом почався з першої пісні, яка є на ньому, — вона називається "Імерсія". Я взагалі тоді пам’ятаю, що в мене навіть була думка створити сайд-проєкт KADNAY, де музика зовсім відрізнялася б: інструментал, фанк — усе, що мені дуже близьке. І все почалося, мабуть, із того. Але з часом я зрозумів, що ця ідея не дуже, треба залишатися в гурті KADNAY, у проєкті KADNAY. І якось потихеньку він почав набирати оберти. Мені дуже сильно почало подобатися те, що я роблю. Я почав співпрацювати з музикантами, які мені подобаються. Це Артур Фролов, який записував барабанні партії на деяких треках, і Dennis Adu, який записав усі духові партії на цьому альбомі. І якось так воно й вийшло.
Перша композиція в альбомі — "Імерсія", вона інструментальна. Як ти її писав?
"Імерсія" в перекладі українською — занурення. Є така річ, як імерсійний спектакль, наприклад. Це коли ти безпосередньо береш участь у тому, що відбувається.
Все почалося з гітарного рифу. Коли почалася повномасштабна війна, я дуже багато слухав гурт Khruangbin. І він мені дуже допоміг в той час — трошечки відволіктися, зануритися в себе, відчути контакт із самим собою. І основна гітарна партія трошки відгукується зі звучанням гітар гурту Khruangbin. Як зазвичай, ця пісня зародилася як демо: я сидів з гітарою, гітара — це мій провідник, це те, що я перше хапаю в руки, коли щось відчуваю і мені хочеться записати. Це трапляється дуже часто, зазвичай зранку, коли я випив каву і в мене є якийсь вільний час. Я взагалі на неї не робив ставок, вона була у мене як демо. Я записав гітарну партію, потім придумав, як я це називаю, приспів. І зрозумів, що мені дуже подобається. Вислав Артуру Фролову — він зіграв барабани надзвичайні. У мене народилася ідея мелодії, яку я вислав потім уже як демо Дену Adu. Кажу: "Підкресли, будь ласка, своїм талантом, як ти вмієш грати". Він це зробив, і я просто ходив і переслуховував цей демозапис. Тоді я зрозумів, що це може бути щось більше, ніж демо. Взагалі це мій найулюбленіший момент у створенні музики — коли в тебе є ідея, і вона перетворюється на щось більше. Коли ти розумієш, що вона оживає. Із демо, обростаючи новими кольорами й фарбами, вона стає чимось більшим. І ти розумієш, що це тебе наповнює. Це — мій улюблений момент.
Дуже приємно, що українські митці зараз також дуже сильно підтримують одне одного
Розкажи про фіт із The Maneken. Як ця колаборація сталася?
Це було дуже легко, надзвичайно легко. Ми працювали у місті Дніпро. Женя Філатов, а також ще один Женя — Женя Синєльников. У них є проєкт, який називається "Як звучить Україна". Вони робили презентацію цього проєкту і запрошували гурти, які локально з цього міста. Я з міста Дніпро. Вони нас запросили, ми грали в метро. Женя на нашому виступі стояв збоку, дивився, слухав. І коли ми заграли пісню Santana, в кінці він вибіг на сцену, взяв палички (у нас стояв флор тон), і почав нам підігрувати. Це така неймовірна музична енергія, синергія, яка виникає. Я дуже це люблю. І тоді в мене зародилася ідея — я хотів фіт, хотів з кимось із музикантів зробити дует, тому що зазвичай ми дуже рідко це робимо. У мене одразу в голові з’явилося обличчя Жені, я згадав цей момент і подумав: треба спробувати. У мене також було демо, воно було записане. Єдине, що воно було англійською мовою. Я думаю: чому не спробувати? Ми у XXI сторіччі, тим паче зараз. І дуже приємно, що українські митці зараз також дуже сильно підтримують одне одного. Я думаю: напишу, тому що я захоплююся Жениною музикою. Я йому написав, вислав демо. Він відповів: "Мені подобається, давай робити". Я йому вислав все, що в мене є: демо, куплет-приспів, куплет-приспів. Він переробив барабани, одразу задав суперкрутий грув і у нас все вийшло швидко. Я дуже щасливий, що у нас вийшла ця пісня.
Трек "Тобі" вийшов якийсь час тому. Він дуже співзвучний мені й багатьом зараз, тому що це трек про втрату. Ти присвятив його батькові. Багато хто зараз переживає втрати. Але в альбомі ти вставив акустичну версію. Чому ти вирішив залишити акустику?
Я взагалі дуже хотів зробити альбом, щоб він складався максимально з оригінальних пісень. Я не хотів робити це збіркою. Зараз мало хто випускає альбоми. Мені подобаються альбоми за те, що це історія, концепт, історія від початку до кінця — людина слухає, поринає в це і відчуває. Для мене це дуже близько. Я люблю артистів, які підходять саме так, концептуально. Я пам’ятаю, що ще дуже давно був на концерті Бенджаміна Клементина. Він випустив свій альбом, і всі шанувальники писали: "Коли наступний альбом?". А він відповів: "А ви ще цей не розслухали". Це дуже важливо. Я вирішив просто дати їй трошки інший настрій, трошки інший вайб — ще більш інтимний, близький і ніжний.
Серед усього хаосу, серед тих новин, які відбуваються, де ти віднаходиш цей надихаючий настрій?
У мене була цікава історія стосовно пісні "Квітами на глибині". Вона в мене лежала як демо. Я придумав гітарний риф, який мені дуже подобався, і грав його по колу. У мене була мелодія також записана, але я ніяк не міг адаптувати її під український текст. Я навіть звернувся до людей, до професіоналів, які цим займаються, які пишуть тексти. І в них не вийшло. Я пам'ятаю, що був період часу, коли я слухав музику гурту «Візерунки шляхів», яка мені дуже подобається, яка мене надихнула. І склалося так, що я почав дуже багато читати, і прочитав книгу "Куди приводять мрії". Я не дивився фільм, але прочитав книгу. Вона мене надзвичайно вразила всім, що там відбувається. Тому що я та людина, яка вірить у кохання. У те кохання, яке написано там — що споріднені душі притягуються одна до одної, незалежно від того, де вони знаходяться, в яких світах вони перебувають. І я відчув, що це пісня саме про це. А ще в цій книзі є, мабуть, одна з улюблених думок, яку я читав за останній час. Там людина, яка вже перебуває на небесах, її водить за ручку ангел і все показує, все розказує. Вони приходять у район, де музеї, картини, галереї, і ця людина каже: "О, цікаво, а що це? Наприклад, Мона Ліза — це підробка? Це дублікат висить?". А ангел каже: "Ні, це оригінал", а людина додає: "Та він же відрізняється від оригіналу". А той відповідає: "Коли творча людина придумує якусь ідею у себе в голові — це і є оригінал. Тому що, поки ця думка буде подорожувати з твоєї голови, поки малюватимеш її там — все одно трошки її переробиш. Ти не знайдеш ті кольори ідеально, які у твоїй голові". Тому у творчої людини, коли зароджується музика, творчість, усе що завгодно — ідея, оригінал знаходиться тут.
Я втратив батька — я не оговтався від цього досі, взагалі ніяк
Коли я слухала композицію "Тобі", я відчувала підтримку. Зараз такий час, коли багато хто переживає втрати. Чи були в тебе якісь свої внутрішні відкриття, як пережити втрату?
Ні, немає жодного. Я і досі переживаю. Я втратив батька — я не оговтався від цього досі, взагалі ніяк. Я дуже сподівався на те, що пісня, яку я напишу (це також сталося дуже спонтанно, надзвичайно спонтанно), що вона вивільнить ці емоції і допоможе мені. Цього не сталося. Тому я не знаю — у мене немає відповіді взагалі. Я досі відчуваю цю втрату дуже сильно. І навіть — у нас концерт 18 квітня, ми будемо презентувати альбом, і я дуже шкодую, що батька не буде на концерті. Тому що це буде таке музичне дійство, а це та людина, яка в мене оце зернятко музики посіяла. Це був саме батько. Тому що з ним я проводив багато часу за музикою, він дуже гарно грав на акордеоні, він закінчив училище — все, що духове йому дуже подобалось. Я знаю, вірю точно, що цей конект — він нікуди не зникає.
Чи ти відчуваєш очікування підтримки від слухачів, яких ти надихаєш і вселяєш оптимізм? І чи завжди можеш їм відповідати?
Я розумію одне: у музики надзвичайна сила. Тому що музика — це як твій особистий психолог. Це і для людини, яка створює музику, і для людини, яка її слухає. Ти якийсь час перебуваєш у своїй бульбашці. Дві з половиною хвилини, три хвилини — неважливо. І ти розумієш, що ти такий не один. Є ще люди, які відчувають так само, як і ти. Це дуже сильно об'єднує. І музичні концерти — це надзвичайно важливо, тому що ми дуже допомагаємо одне одному. Ми ж єднаємося, в цей момент обмінюємося енергією, любов'ю, заряджаємо одне одного. Ми зі свого боку розуміємо, що можемо підтримати та допомогти людям, а вони — можуть хоча б на деякий час трошечки відлетіти в інший світ. Ми, зі свого боку, також дуже багато отримуємо. Ми розуміємо, що те, що ми робимо, — це надзвичайно важливо. Це і є синергія. Я взагалі обожнюю спілкуватися з людьми після концерту і слухати те, що вони кажуть. І скільки ми концертів не грали — це зазвичай одні й ті ж слова: що це надзвичайно важливо і це дуже допомагає.
У мене кожне слово має бути на своєму місці, я маю його відчувати
Яку емоцію цей альбом має викликати в людей, які його послухають?
Я гадки не маю. Чесно. Я взагалі ідеаліст, перфекціоніст — я дуже прискіпливо до цього ставлюсь. У мене кожне слово має бути на своєму місці, я маю його відчувати. Це — пазл, який має обов’язково скластися. Іноді це триває дуже довго, іноді — дуже швидко, от як із піснею "Запах твого волосся". Але воно має бути ідеально. Тому альбом уже вийшов — він більше мені не належить. Він належить людям, належить світові. Слухайте, відчувайте, знаходьте питання, знаходьте відповіді, знаходьте щось близьке для вас. Або не знаходьте — це теж можливо. Я віддаю — і трохи з себе цей тягар знімаю.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
