Фото: Пресслужба Liza Bibikova та BAH.ROMA
Ми просто однаково відчуваємо час, і не відчуваємо цієї прірви у віці
Пісня, яку ви сьогодні презентуєте, має назву "Київ - Нью-Йорк". З Києвом зрозуміло, а звідки Нью-Йорк?
Liza Bibikova: Тут у мене така історія. Всі в тіктоці трактують цю пісню по-різному, але особисто я писала її про свою подругу. Все було добре, ми дружили в Києві, але потім їй потрібно було їхати на навчання в Нью-Йорк. Вона зараз вже пів року в Нью-Йорку. І я написала цю пісню, коли сумувала. Головна думка, яку я хотіла в ній показати — це те, що я боялася, що цей світ просто стане чимось іншим, і вона буде там жити далі й матиме нових друзів. Я дуже боялася, що вона ніколи не повернеться назад. Але вона вже приїжджала, тому я дуже рада.
Я так розумію, що пісню написала Ліза. Як ти зацікавила Рому історією про подругу?
Роман Бахарєв: Я не знав історії пісні, але Ліза мені просто написала в інстаграм таке дуже щемливе повідомлення. Це такий лист, що ти не можеш просто відмовити. Але я нічого не пообіцяв їй, просто сказав, що послухаю демку. Вона мені надіслала її, ця пісня мені дуже сподобалась. І тому ми її записали разом. Але коли вона мені запропонувала записати цю пісню, я їй натомість запропонував ще долучити до нас музикантів. І ми запросили квартет Жені Дубовика приєднатися до нас. І в нас вийшла така музична колаборація з дуже потужними музикантами.
Liza Bibikova: Я потім ще запропонувала саундпродюсеру Микиті Губанову, з яким я зазвичай пишу музику, все це зібрати докупи. І в нас така дуже велика компанія вийшла, якою ми писали цю пісню.
Лізо, ти дуже рішуча дівчина: вирішила, всім запропонувала — і всі погодились. Чому саме Роман Бахарєв?
Liza Bibikova: Ми колись з моїм лейблом Pomitni сиділи на стратсесії, говорили про плани на майбутнє, і вони кажуть: "Лізо, які б колаборації ти хотіла?". А я реально думала: от з ким би я хотіла фіт. Я трошки боюся ще поки фітів з жінками, бо для мене важко обрати, з ким саме. З молодих музикантів мені ніхто не подобається. І я згадала: "Є Рома! Його голос ідеально б підійшов під цю пісню". І у мене в голові з'явилась думка: "Так, «Київ - Нью-Йорк» ми робимо з Ромою. Я йому сьогодні пишу, я вирішила".
Ромо, що такого було в тому листі, що ти погодився? Ти можеш згадати формулювання, що саме написала Ліза?
Роман Бахарєв: Вона написала: "Дякую за дитинство". Вона просто дивилася колись серіал "Київ вдень та вночі", де саундтреком був мій трек. Напевно це збіг, але вона написала з пропозицією зробити колаборацію, а перед тим я був у гостях у нашого спільного друга Антона Вельбоя. І, одразу як я прийшов, Антон мені сказав, що щойно Ліза пішла, але хотіла мене побачити. Ну, я не знаю, це як пазл, який складається, і все так збіглося: час, місце, і погодився я лише тільки тому, що мені дійсно сподобалась пісня. Вона чарівна. А потім мені ще Ліза показала свій інший матеріал. І я взагалі подумав: "Вау, оце дівчинці 17 років і вона пише такі дорослі пісні!".
Я думала, що Рома — дуже серйозний і жорсткий чоловік
Що для кожного з вас було несподіваним, коли ви познайомились і побачили одне одного?
Liza Bibikova: Я думала, що Рома — дуже серйозний, що він дуже жорсткий, тестостероновий чоловік. І дуже боялася писати. Коли написала йому, у мене тряслись руки. Я дуже боялася, що мені Рома зараз відповість. Бо він відповідав без дужечок, тому думала, що він реально дуже жорсткий.
Роман Бахарєв: Ага, я зрозумів. Коли ти ставиш ці дужечки, зумери це називають "нігті міленіалів".
Коли ви почали працювати, які складнощі виникали в роботі? Все-таки ви люди різного віку, різних поколінь і підходів до музики.
Liza Bibikova: До речі, щодо підходів до музики. Я боялася, що зіштовхнуся з цією проблемою, а її не було взагалі. У мене відчуття, що ми з Ромою якось на одній хвилі пишемо музику.
Роман Бахарєв: Знаєте, в школі, коли ти, наприклад, у якомусь сьомому класі і є людина, старша від тебе на декілька років, приміром, у дев'ятому класі — ти відчуваєш цю різницю. Зараз ми з Лізою спілкуємося однією мовою, ми просто однаково відчуваємо час, і я не відчуваю цієї прірви у віці.
Liza Bibikova: Але я відчуваю деяку відстань у досвіді. І це дуже класно. Тому що я ніколи не соромилася того, що в мене немає досвіду. Кожен раз, коли я чогось не знаю, я кажу: "Ой, я в цьому взагалі не знаюся, підкажіть мені, будь ласка". Ось це дуже класно. Я вважаю, що Рома зі мною теж поділився під час співпраці своїм якимось досвідом.
Лізо, чи був якийсь рядок в цій пісні, який нібито написався сам і який є надзвичайно точним?
Liza Bibikova: "Не буває рейсу Київ - Нью-Йорк". Це перше, напевно, що я написала. І від цього вже почалася вся пісня. Це та пісня, яку я написала в сумному, замученому стані. Я дуже сумувала. Ще тоді такий період був дуже самотній. "Не буває рейсу Київ - Нью-Йорк" — і все, з цього все почалось.
Ромо, а ти пам'ятаєш, що саме тебе зачепило в цій пісні?
Роман Бахарєв: Напевно, це повністю трек і те, як співала там Ліза. Аранжування мені дуже сподобалося. Вона мені скинула демку, де була така класна гітарна партія, схожа на Radiohead. Я подумав, що це прикольний вайб, переслухав декілька разів, одразу відписав Лізі, і навіть запропонував якийсь референс.
Ви, здається, ще не виконували цю пісню разом наживо. Коли і де буде її найближче виконання?
Роман Бахарєв: 9 травня в клубі Origin Stage ми будемо вперше її виконувати разом наживо в супроводі великого бенду зі струнними. Це буде дуже класний концерт, на який би хотілося всіх запросити.
Дивлячись на Лізу, я просто вчуся якоїсь легкості й підходу до того, що відбувається у житті
Пісня дуже точно передає емоцію — оцей сум за близькими. Що було найскладніше в тому, аби цю емоцію передати?
Liza Bibikova: Я думаю, що аранжування. Коли я надсилала Ромі демку, пісня була якась занадто світла. Нам потрібно було додати більше драматургії. І от ми реально всі разом сиділи і придумували ті партії. І кожна партія — це реально ідея когось із нас.
Ромо, ти досить серйозна, досвідчена людина, музикант, пишеш давно, і, здавалося б, що вже маєш таку "броню" на серці. Але ти йшов за Лізою в цій композиції й залишився таким трепетним і ніжним. Чого тобі це вартувало?
Роман Бахарєв: Я просто був собою, я нічого не вигадував. Ми зустрілися в студії, у нас було декілька сесій. Ми спочатку записали фортепіано і відштовхувались саме від фортепіано. Потім нашаровували аранжування поступово, поетапно, додаючи різні інструменти, і наприкінці записували голоси. Спочатку записала Ліза, потім настала моя черга. Я, чесно кажучи, хвилювався, тому що це не мій трек і це перша колаборація, де я виконую не свою пісню. І тому це було відповідально. Мені б хотілося тоді зробити так, щоб це було точно не гірше, ніж співає Ліза.
Чи хотілося тобі щось змінити?
Роман Бахарєв: Ні, змінити точно ні. Коли я почув першу демку, побачив всередині напрямок і одразу поділився ним із Лізою. Я думаю, що ми десь трошки взяли з того референсу, який був, але все одно у нас вийшло щось своє. Ну, може і схоже на щось, але все ж таки унікальне.
Ця пісня — про близькість і відстань. Чи маєте власні рецепти, як зберігати зв’язок із близькими, коли вони далеко? Тому що ця історія не тільки про Лізу та її подругу, вона про пів країни. У нас половина країни переселенців, дуже багато людей виїхало, і всі намагаються оцей зв'язок затримати…
Liza Bibikova: Насправді дуже важко цей зв'язок утримувати, бо життя йде далі. І я насправді не та людина, яка може вести дружбу за перепискою, мені здається. Бо постійно в мене щось відбувається, і я ледь знаходжу час навіть на живі зустрічі. Тому, на жаль, ось зі мною дружба на відстані — це дуже-дуже тяжко.
Роман Бахарєв: Я зі свого боку скажу так, що дійсно відстань впливає. Друзі, які поїхали за кордон, цей зв'язок, який був раніше такий щільний, коли було близьке коло оточення, він втрачається. Ну, мені насправді складніше за все тут — це відстань з донькою, яка зараз за кордоном, і я її не бачив майже два роки. При будь-якому згадуванні у мене одразу сльози з'являються, тому що це дійсно важко. Ми підтримуємо зв'язок весь час, але в телефоні. І це складно — просто зідзвонюватися з дитиною, розмовляти через телефон. Їй наприкінці квітня виповниться шість років і мені б дуже хотілося, щоб вона повернулася в Україну після війни.
Між вами значна різниця у віці — Лізі 18, Роману 43. Це теж відстань. Але ви створили дуже органічний спільний трек. Що нового ви дізналися про одне одного в роботі?
Liza Bibikova: Я якраз дізналася, що Рома не сердитий дядько. Нам було дуже весело. Попри те, що пісня дуже сумна і треба було придумувати дуже сумні партії, але весь інший час було дуже весело.
Роман Бахарєв: Я, напевно, дивлячись на Лізу, думаю про легкість, тому що, коли мої батьки були, умовно кажучи, такими, як я (я б міг бути батьком Лізи), дорослі завжди казали: "Ти малий, що ти знаєш?". Я думаю, що у молоді можна багато чому навчитися, треба просто бути відкритим для цього. Дивлячись на Лізу, я просто вчуся якоїсь легкості й підходу до того, що відбувається у житті.
Ромо, якби в тебе була можливість щось сказати собі у віці Лізи, що б це було?
Роман Бахарєв: Я не можу сказати, що я про щось жалкую в житті. Є речі, які, можливо, я б не робив. Але я обрав років у 14-15 бути музикантом і весь цей час я слідую своїй мрії, я йду за нею і досі. Тож, не знаю, думаю, що я знаходжуся на своєму місці і, так само як і тоді, в ті роки, я сприймаю світ, я відкритий до цього, можу надихатися будь-чим, мене надихають близькі мені люди. Здається, що я не зачерствів ще.
Ми реально черствіємо: з кожною втратою, з кожним постом про влучання
Лізо, ти писала пісню про свою подругу, ти сама сказала, що тобі складно дружити на відстані. Між написанням пісні, записом і нашою зустріччю в студії минув якийсь час. Можливо, щось залишилось нерозказаним або твої погляди змінилися?
Liza Bibikova: Минув час, і єдине, що я зрозуміла, що час лікує. Стає не так сумно. Але стає не так сумно не тому, що щось змінюється, а тому, що ми реально черствіємо: з кожною втратою, з кожним постом про те, що влучання. Але щодо моєї дружби, я впевнена, що коли я знову побачу Стефу, а я сподіваюсь, що побачу її скоро, буду так само рада, абсолютно такий самий буде чудовий час.
Ми знаємо вже про спільний виступ 9 травня на Origin Stage, а що окремо у творчості кожного з вас нас чекає?
Liza Bibikova: Я поки, якщо чесно, не знаю. У мене це перша пісня за декілька місяців. Я на декілька місяців зникла. Поки зараз так із творчістю. Але я дуже хочу надалі якогось нового, більш електронного звуку.
Роман Бахарєв: У мене 2 травня вийде переклад пісні. Це буде другий переклад за час війни. Я нещодавно запропонував своїй аудиторії допомогти мені зібрати мільйон гривень для Головного управління розвідки, і пообіцяв, що якщо ми зберемо ці гроші, я перекладу українською пісню "Пока-Пора", яка має найбільшу кількість прослуховувань на майданчиках. Тож ми за два місяці зібрали більше мільйона гривень, які передали у військо. І от 2 травня ця пісня вийде українською. Тепер можна буде її слухати й підспівувати на концертах знову, але тепер вже українською мовою.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
