Фото з особистого архіву
На жаль, зараз багато сумних моментів у нашому житті
Романе, розкажи про вашу нову пісню "Прапори".
На жаль, зараз багато сумних моментів у нашому житті. Пісня "Прапори" — це шана усім, хто віддав своє життя на війні. Шана побратимам, шана знайомим. Все більше і більше прапорів, на жаль, видно, коли їдеш Україною — на зовсім маленьких кладовищах у маленьких населених пунктах…
Як ти писав цю пісню і що для тебе стало поштовхом?
Я спочатку почув мелодію, яку наш гітарист мені надіслав. Вона мене так зачепила вже без слів — і дуже швидко якось само собою вийшло написати її. Це якраз той рідкісний момент, адже зазвичай я приношу слова і якусь мелодію вже готову, а потім це все допрацьовується навіть без мене, бо мені не так часто вдається бувати на домашній студії в Дніпрі. Я приїхав уже на готове аранжування і просто швидко записав голос. І так збіглося, що над цією піснею попрацював ще один військовослужбовець з нашого гурту і його побратим. Вони якраз були на навчаннях і присвятили цю пісню своєму полеглому побратиму, який нещодавно загинув. Якось воно так все вийшло — швидко й невимушено. Це не порожні слова, а дійсно така пісня, яка несе під собою і щось особисто для нас і, думаю, для кожного, хто її почує.
Часто на службі можна знайти натхнення ще більше, ніж у цивільному житті
Ти зараз служиш у ЗСУ. Як у таких умовах відбувається творчий процес? Як вдається щось записувати, і в які моменти це стається?
Я пішов служити ще у березні 2022 року. Спочатку я, чесно кажучи, не вірив, що це взагалі можливо, а потім, як і багато хто з нас, пристосувався вже до нової реальності. Я маю на увазі і військових, і цивільних. У нас бували записи телефоном — коли я на мобільний телефон просто голосно наспівував і відправляв. Потім, коли стало можливо їздити у звільнення та відпустку, приїжджав, записував одразу по декілька пісень. Звичайно, це вже зовсім не той "Топінамбур", який був раніше, коли ми збиралися на репетиції усім складом. Зараз з гурту не тільки я служу, а й ще двоє учасників. Тому пристосувалися. Знаходимо для цього час. Заняття музикою — це свого роду така психотерапія.
Як до тебе приходить натхнення і в які моменти на службі ти придумуєш це все?
Судячи з останніх наших пісень, я думаю, зрозуміло, звідки приходить натхнення. Я б із задоволенням писав, можливо, якісь тексти і пісні як раніше, бо назва "Топінамбур" говорить сама за себе — нас сприймали виключно як такий веселий гурт-свято. Багато людей приходили на наші концерти саме за цим. Останнім часом у нас багато військової тематики. Ми завжди намагалися (і я, і всі хлопці) бути справжніми, тому ми співаємо про те, що нас оточує зараз. А життя не закінчується, коли ти на службі або на бойових діях. Насправді часто на службі можна знайти натхнення ще більше, ніж у цивільному житті. Тому все, як це не дивно, продовжує відбуватися у нас, як і в багатьох артистів і музикантів, які зараз воюють і служать.
Яку емоцію ти хотів передати новою піснею? Що б ти хотів, аби слухачі відчули?
Кожен, я думаю, знайде тут свою емоцію. У багатьох вона буде схожа з нашою: згадати тих, хто зараз воює, згадати тих, кого вже, на жаль, немає.
Твоя пісня вийшла на Великдень. Це був збіг? І чи має це для тебе якийсь особливий сенс?
Це дійсно збіг, але так вийшло. Зараз починаються такі свята, потім будуть ще поминальні дні — мені здається, що цю пісню варто слухати саме зараз.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
