Володимир Ращук. Фото: Радіо Культура
"Ми не мали військового досвіду і навчалися дуже великою ціною"
Яке значення має батальйон, в якому ви служите?
Батальйон "Свобода" – це престиж. Перша хвиля людей, які до нас прийшли 24 лютого, були добровольцями із різних цивільних професій. Вони були голодними на те, щоб дати основну відповідь на запитання: хто я такий? Наш комбат пояснював, що це не просто стрілянина, а війна за наше існування, розповідав, хто такі націоналісти, чому ми маємо боротися за нашу землю. Це і сформувало основний кістяк батальйону "Свобода". Після того, як ми звільнили Гостомель, ми мобілізувалися в частину, бригаду якої ми звільнили. Тобто, ми звільнили її для себе.
Ми не мали військового досвіду і навчалися дуже великою ціною. Я пройшов піхотинцем Київську область, після 4 днів полігону ми зайшли в Рубіжне, а через 10 днів ми опинилися в повному оточенні. Потім була Борова, Сіверськодонецьк. 26 днів ми тримали Сіверськодонецьк. Я 26 днів, будучи солдатом, керував ротою в Сіверськодонецьку. З пораненням був на позиції. Потім було Зайцеве.
Йшов в армію не за нагородами та званнями
За що отримували нагороди?
Якщо згадувати все, за що я би міг себе нагородити, то нагород було би набагато більше. Але вони фактично мені були не потрібні. Я йшов в армію не за нагородами та званнями. Приємно було відправляти їх дружині, щоб донька бачила. А дружина вже відправляла мамі, сестрі, племінниці. Орден "За мужність" отримав за оборону Сіверськодонецька та Рубіжного. Я би дав нагороду кожному з нашого підрозділу, тому що вважаю, що всі вони герої. Чомусь дуже мало дається нагород справжнім героям, про яких ніхто не знає.
"Якщо про це не говорити, то про це ніхто не дізнається"
Медійність більше шкодить чи допомагає?
Ми маємо адаптуватися під реалії сьогодення. Зараз такі часи, якщо про це не говорити, то про це ніхто не дізнається. Буде все, як про Другу світову війну. Можливо, хтось колись напише і тоді світ дізнається. Але зазвичай це буде тиша. Стільки героїв пішли і нація про них не знає.
"Наш досвід – це практика і вона зберігає людей та завдає більшої шкоди московитам"
Наскільки близько ви знали армію до 2022 року?
Вона мені була абсолютно не цікава. Якби не повномасштабне вторгнення, я би нічого про неї не знав і донині. Я думаю про те, коли настане демобілізація і я зможу повернутися до своєї цивільної професії. Мені говорять, що будучи старшим лейтенантом, я маю продовжувати службу, оскільки ми є доволі ефективними й інколи є більш ефективними на полі бою, ніж кадрові офіцери, які закінчили ВНЗ і теоретично знають, як треба воювати. Наш досвід – це практика і вона зберігає людей і завдає більшої шкоди московитам.
Унікальний батальйон, який забезпечує бригаду
Яким чином можна оцінити ефективність батальйону? Чим той чи інший підрозділ відрізняється?
Передусім, це дух. Коли людина прийшла на службу з власної волі, то зрозуміло, як вона виконуватиме свою роботу. За 6 ротацій, які в нас за три роки відбулися, в нас лише за останню було доволі багато втрат, тому що ми були в надважких умовах. Кожна втрата для нас дуже важка, але порівняно з іншими підрозділами їх дуже мало. Порівняно з тим, скільки ми знищуємо ворога, наші втрати значно менші.
По-друге, ми унікальний батальйон, який забезпечує бригаду. Через медіа нам допомагають дронами, наземними дронами тощо. Зараз логістика майже відсутня. Тому важливо, коли є можливість підвезти все необхідне технікою. А для цього потрібні гроші. Держава всіх не може забезпечити.
"До 24 лютого я говорив російською"
Три роки, шість ротацій. Як долаєте втому?
Ми зараз з моєю дружиною робимо виставу "Дружини". Це є елемент певної реабілітації, як для мене – військового – і моєї дружини, так і для тих людей, для кого ми це робимо. Творчість – це те, що може працювати набагато крутіше, ніж ліки. Це те, що може виводити з депресії. Я лежав у лікарні, шість тяжких контузій так просто не минають. Ти не знаєш, коли тебе накриє. Ти не знаєш, що стане тригером. Більшість соціуму на вулицях говорить російською. Мені на фізичному рівні від цього зле. Я втомився не те, що на це відповідати, а навіть це чути, незважаючи на те, що до 24 лютого я говорив російською. Я був малоросом, а потім відкрив очі і подивився, що відбувається в Україні. 24 лютого я почав говорити ламаною українською. Спершу в мене дуже погано виходило. Тоді було абсолютне розуміння, хто є ворог і що я більше ніколи не перейду на російську.
"Коли чуєш по рації російську, це означає або їх вбили, або вони в полоні й ворог захопив позицію"
Що ви говорите тим, хто аргументує свою російськомовність тим, що в окопах українські воїни теж говорять російською?
Це все маячня. Якщо ти обрав віддати життя за Україну і не можеш зробити найменшого як українець – говорити українською, то мені від цього боляче. У нас є певні проблеми в підрозділі, але ми працюємо над тим, щоб люди говорити українською. Це передусім повага до себе. Коли ти чуєш по рації російську, це означає одне: або їх вбили, або вони в полоні й ворог захопив позицію. Мені шкода, що люди іноді не є зрілими постатями. Біда в тому, коли для нас неважливо те, що для ворога має велике значення. Моя бабуся ходила в грецьку школу в Маріуполі. Після приходу московитів усі школи стали російськими. Ворог прибирає все, що пов’язане з малими народами і починає переписувати історію, наших героїв робити своїми героями тощо. Є очевидні речі, які наше незріле суспільство, маючи доступ до інформації, не може фільтрувати і адекватно зрозуміти, що відбувалося в останні 400 років безпосередньо з цим ворогом.
"Коли я їду на фронт, дружина ставить своє життя на паузу"
Розкажіть про вашу дружину і ваші спільну роботу.
Моя дружина – героїня. Якби не вона, я не певен, що наш шлюб існував би. Я не певен, що я би не збожеволів і не спився. Вона вміє попри все зберегти наш шлюб і зберегти нашу любов. Коли я там, вона постійно підкидає мені те, заради чого я повинен повернутися додому. Коли я їду на фронт, вона ставить своє життя на паузу. Вона робить щось механічне, щоб не померти. Коли я на фронті, вона спить у спальнику вдома, щоб хоч якось бути зі мною солідарною.
"Це соціальний проєкт на підтримку тих, хто чекає, хто втратив, хто вагається чи боїться, на підтримку героїнь тилу"
Ми ухвалили рішення зробити цю виставу "Дружини". Моїй дружині запропонували в Театрі ветеранів зробити читання п’єси, яку написала акторка Катерина Вишнева. Це була її перша п’єса про дружин військовослужбовців. Так сталося, що вона також стала дружиною військовослужбовця. Вона зустрілася з моєї дружиною, щоб поговорити про це і увімкнула диктофон на запис. 70% п’єси було написано зі слів моєї дружини. Ми мали дуже круті відгуки. Тому ми ухвалили рішення зробити виставу більш глобальною. Це буде певний соціальний проєкт на підтримку тих, хто чекає, хто втратив, хто вагається чи боїться, на підтримку героїнь тилу.
