Президент США Дональд Трамп. Вашингтон, 9 квітня 2025 року. Фото: AP
"Ці 100 днів не додали світу спокою"
100 днів Трампа в Білому домі. Дивлячись на них, мені чомусь згадалася книжка Джона Ріда про жовтневу більшовицьку революцію "Десять днів, що потрясли світ". Потім були пародії про "10 днів, які дотрусили світ". Друга сотня днів Трампа світ дотрусить?
Якщо в порівнянні ставити, то, напевно, 100 днів Трампа не такі карколомні, як 100 днів від приходу більшовиків до влади. Але все ж таки ці 100 днів не додали світу спокою. Це дійсно. Ми чули, напевно, щодня з цих 100 днів про Трампа в новинах. Мабуть, це один із здобутків його команди. Вони можуть певно себе цим тішити, що про них говорили постійно. Вони були хедлайнерами новин. І це, напевно, найбільший дійсно здобуток з усіх поставлених чи не поставлених навіть цілей.
"Трамп, напевно, рекордсмен по закликах з імпічменту"
28 квітня конгресмен від штату Мічиган Шрі Танедар оголосив, що подав до Палати представників США статті про імпічмент Трампа. Чи були в американській історії випадки, щоб у перші 100 днів роботи нового президента порушувалося питання щодо його імпічменту?
Не було такого, насправді. Але те, що з Трампом таке стається – це для нього я б не вважав за унікальність. У цьому сенсі Трамп, напевно, рекордсмен по закликах з імпічменту. Це було і за першої каденції, і за другої. Зараз це питання було вже порушено, до того лунали такі заяви. Але наразі просто немає конкретних посилів, аби жоден з цих закликів був реалізований в конкретну політику, тому що тут треба обов'язково, щоб і республіканці проголосували за цей імпічмент
"Перші 100 днів його першої каденції були геть інакшими"
Як би ви розцінили ці 100 днів Трамп при владі?
Якщо дивитися з боку, то насправді, часом складається враження, що це не відносини США з різними державами світу, не відносини США з різними очільниками цих держав, а це саме стосунки, як там хочуть подавати себе, з різними державами чи їхніми діячами на рівні бізнесових певною мірою, на рівні дружніх, рівних, паритетних… Але в той же час це виглядає лише односторонньо. З іншого боку, зі сторони, до якої апелює Трамп, воно вже сприймається як прагнення вибудувати якісь мости дипломатії, не дати цьому зійти просто до пустослів'я. Напевно, це така родзинка 100 днів Трампа, особливо цих других. Перші 100 днів його першої каденції були геть інакшими. І в цьому сенсі ми можемо сказати, що Америка вийшла на новий рівень. Але я б не сказав, що це якісно новий рівень. Можливо, це новий кількісно рівень за заявами, за появою в ЗМІ, за активними закликами, за діячами, які від імені Трампа доносять якісь посили тощо. Але чи були ці 100 днів продуктивними – найголовніше питання. З огляду на популістичну риторику, я думаю, що Трамп вийде і скаже, що 90% було досягнуто. І дійсно, якщо ми порівняємо з тим, що він казав, планувалося і що було досягнуто, то нічого такого кардинального і не було обіцяно. А от конкретні кроки, які ми очікували, читаючи між рядків його посили, посили його команди, то дійсно вже можна оцінювати і казати, що так, досягнуто було значно менше.
Олег Преловський / facebook
"Наразі існує певний баланс між реальністю Трампа та його команди і реальністю іншою"
Тут виникає питання медійного "вихлопу". Іноді складається враження, що Трамп конструює таку собі "альтернативну медійну реальність", а люди, які проживають реальне життя і споживають цей медіапродукт, фактично отримують роздвоєність свідомості. Яка із реальностей переможе?
Ви дуже влучно зазначили. Це дійсно якась альтернатива пропонується. І вона пропонується не лише в плані ЗМІ, а й, наприклад, в плані соціальних мереж, в плані заперечення сказаного опонентами і одразу продукування альтернативних, геть інших за якістю новин чи заяв. Яка з них переможе? Наразі судити насправді важко з однієї простої причини – не через те, що немає жодних конкретних відповідей, а через те, що наразі, на щастя, існує певний баланс між реальністю Трампа та його команди і реальністю іншою. І в такому сенсі вони дійсно дотримуються цього балансу. Зокрема, навіть у соцмережі X, на щастя, навіть на ті заяви, які суперечать дійсності, з'являються примітки від спільноти і там спростовують всі ці заяви. І це відбувається, на щастя, в тій самій соцмережі, якою володіє наближена до Трампа особа (Ілон Маск – ред.). Тобто, відбуваються спроби запобігти осуцільненню або суцільній трампізації. І в цьому сенсі ми дійсно можемо бачите, що доки існують ще посили до того, що будуть ті, хто спростовуватиме заяви Трампа, доти існуватимуть і спроби його утримання від повного заміщення собою всього інфопростору. Наскільки довго протримаються ці автори ком'юніті в суспільному просторі, в політичному просторі, не знаю. Але, можливо, це стане поштовхом до їхнього збільшення. Наступні вибори, які відбудуться в 26-му році, проміжні і, можливо, вони будуть більшим поштовхом до якісних вже дійсно змін.
Зараз рівень підтримки Трампа у США зменшується. "Не кардинально, але немає суцільної підтримки"
Останнім часом навіть наближені до Трампа медіа, зокрема Fox News, дають вже й альтернативні точки зору. Це не дуже подобаються Трампу і він, принаймні словесно, починає закидати журналістам, що, мовляв, вони неправильно працюють і взагалі з ними треба щось робити. Наскільки він далеко може піти в тому, щоб взяти під контроль медіа або змусити їх говорити те, що йому подобається?
У Трампа війна з медіа дуже активна. Ми бачимо, що йде вже "вогонь по своїх". У такий спосіб можна просто лишитися без активних прихильників у загальновизнаних ЗМІ чи просто серед різних коментаторів. Найбільш показовий приклад в цьому сенсі – це Бен Шапіро, який поїхав в Україну, взяв інтерв'ю в президента Зеленського і це був якісний поштовх до інакшої оптики серед республіканців. І багатьом "відкрилися очі", хто до того не бачив, що Бен Шапіро дійсно є справжнім консерватором. Ми побачили іншу сторону цього американського консерватизму. Але наскільки Трампові вдасться "скрутити гайки" на цьому всьому? Наразі дуже непросто це зробити через те, що Америка щоразу, коли починають утиски демократії чи свободи слова, активізує цю свою риторику, яка існує ще з батьків-засновників і намагається зробити все, аби залишилася ця ідея з демократією як передовою ланкою їхнього суспільного устрою. Але що може зробити Трамп на противагу цьому – це активізувати потоки своїх альтернативних змін і в такий спосіб зробити цю альтернативну реальність, про яку ми згадували раніше, і в такий спосіб показати, що він головний ньюзмейкер. Він є першорядним і слухати треба його новини, вони говорять правду, а всі інші оббріхують. Але це би спрацювало, якби всі в Сполучених Штатах або бодай 70% були прихильниками Трампа. А зараз рівень прихильності зменшується. Він не падає кардинально, але там немає суцільної підтримки. Тому, на щастя, навіть спроби альтернавізації чи спроби утисків ЗМІ не спрацюють і матимуть активну відсіч серед громадянського суспільства. Ми це бачимо по протестах, які відбуваються зараз в Америці. І це буде і в подальшому розвиватися, я в цьому наразі переконаний.
"Політика суспільного шоку"
А що зараз із міжнародною політикою Трампа? Він же ж, коли прийшов до влади, "обдав холодним душем" і Гренландію, і Канаду, і Мексику, і Китай. А що на виході?
Він це зробив. Це, я б сказав, була така політика суспільного шоку, щоб всі, по-перше, звернули увагу на самого Трампа, а по-друге, звернули увагу на те, що він робить. Але з часом це почало затихати, зокрема, щодо Гренландії. Із Панамою трошки інша ситуація. Там в "тіньовому" секторі продовжують відбуватися ці кроки щодо економічно-фінансового зближення зі Сполученими Штатами, це нікуди не дінеться. Мексика дала відсіч. Королівство Данії дало відсіч щодо своєї Гренландії. Прихильники Трампа намагалися показати знов-таки альтернативну картинку, мовляв, всі активно прихильні до Джей Ді Венса, коли він приїхав і загалом до возз'єднання зі США. Але це була маленька картинка для камер телебачення. Потім це все розібрали. Це також вже було спростовано. Нагадаю, це було зроблено на початках, щоб дійсно привернути увагу до того, що щось робиться, але найбільше до того, що не робиться. І в такий спосіб активними гаслами і таким резонансом затьмарити свої провали або невміння показати якісну політику на те, що очікувалося передусім, зокрема в питаннях України. І я переконаний, що питання України якраз через те, що воно в них загальмовувалося, вони не могли дати якісну раду на це, вони намагалися його закрити іншими резонансними новинами. І почасти для свого суспільства їм це вдалося, безумовно. На міжнародній арені це так не спрацьовує, тому що не всі всеосяжно в Трампа вірять і бачить його таким, як бачать його виборці. Але для внутрішнього ринку це було доволі гарним кроком.
Переговорний процес – це не винятково президент Трамп
Нас у цій ситуації найбільше хвилює розв'язана Росією війна. Багато зусиль нібито докладається з боку США, часто заяви з Білого дому викликають у нас щонайменше обурення. І навіть зараз тут паралельно йдуть два процеси – з оточення Трампа ми чуємо про те, що як ніколи ми близькі до того, щоб поставити крапку в війні, а з іншого боку, наприклад, речниця Білого дому говорить про те, що якщо не вдасться домовитися, то Сполучені Штати можуть навіть усунутися від цього процесу. Наскільки реально, що США вийдуть з переговорного процесу?
Остання заява речниці Білого дому була така, що президент Трамп засмучений чи навіть роздратований діями обох президентів. Це буквально пряма цитата, можливо, з перефразом. Але суть в тому, що Трамп напевно вважає, що він зміг би розв'язати ситуацію в Україні особистими контактами, як він це робив зі своїми підприємницькими справами. І коли він бачить, що так не стається, він починає нервуватися. Можливо, на імпульсі він би і міг сам, якби це від нього винятково залежало, вивести США з переговорного процесу, підкріпивши це словами про те, що, безумовно, за його б каденції цього не сталося. Але найголовніше, що він би не дав стягнути з Америки. Це дуже часто лунає останнім часом, особливо в парадигмі політики податків, що всі скористались з Америки і тут Америка повертає собі чільне місце. І він би знову вжив цю риторику і вийшов би з процесу. Але позаяк переговорний процес – це не винятково президент Трамп, то така позиція наразі малоймовірна. Зокрема, ми бачимо інші кроки, які спростовують можливість виходу, зі сторони Рубіо (держсекретар США Марко Рубіо – ред.). Навіть попри те, що Рубіо іноді повторює риторику Трампа. Також ми бачимо, що продовжуються, хоч як би нам це не подобалося, поїздки Стіва Віткоффа в Москву. Тобто вони надалі продовжують "промацувати ту ниву" і, можливо, намагаються якось налагодити винятково контакти Вашингтон-Москва. Подивимося, наскільки це спрацює. А також ми бачимо, що Сполучені Штати, навіть попри своє часткове усунення, адже ми побачили, що майданчик перемовин перейшов з американського континенту на європейський і останні зустрічі в Лондоні це якраз і довели, все одно продовжують там перебувати. І отаке зацікавлення нікуди не зникає.
"Де нафта, там і американці"
Але найголовніше, що поки що їх прив'язує до України – це питання угоди про корисні копалини. Сировина для американців надзвичайно важлива. І з останніх новин чуємо, що їх зацікавлює питання газу і нафти. А там, де нафта, там і американці. Це вже стало навіть певним жартом. І поки вони не досягнуть свого, принаймні в якійсь із царин, вони не зможуть вийти (з переговорів – ред.) через те, що це буде, по-перше, ляпасом репутаційним, а по-друге, це буде для них втратою напрацювань і власного інтересу там. А втративши це, вони почнуть втрачати й надалі. Це такі міркування. Наскільки вони реалізуються, я гадаю, ми побачимо... Принаймні, як каже Трамп, до кінця цього тижня. Я не певен, що до кінця цього тижня, але найближчі місяці точно. Це вже неминуче, що воно має йти на розв'язок.
"Вони починають шукати "цапів-відбувайлів"
Трамп почав говорити, що "це війна Байдена". Вичерпування цих перших 100 днів вичерпує термін, коли можна "валити" все на попередників чи ні?
Напевно так, ви маєте рацію. Хоча він не нещодавно це почав, він почав говорити про це дуже давно. Нещодавно він почав говорити, що це ще й Обама винний. Тобто він своєю риторикою показує, між рядків ми це зчитуємо, що через неспроможність якось самостійно залагодити цей процес війни, вони починають шукати винних – "цапів-відбувайлів". І це вже не політична чи дипломатична оптика, це психологічна. Наскільки вона зменшиться зі ста днями, побачимо вже післязавтра. Але я гадаю, що тоді вже доведеться їм шукати інших "цапів-відбувайлів" всередині своєї команди. А найголовніше, я думаю, що ми почуємо… це буде неочікувано, але певною мірою і цікаво подивитися, якщо вони почнуть "кидати камінням" в сторону європейських партнерів і звинувачувати їх у війні в Україні.
