Фото: Пресслужба Shmiska
Коли була молодшою, я гіперболізовано залежала від думки суспільства
Які треки входять до твого мініальбому "Мереживо"?
До нього входять композиції "Люди", "Мереживо", а також треки "Балкон" і "Мило". Взагалі їх повинно бути п'ять, але ми трохи не встигли його додати, тому що мені з Парижа треба було їхати 40 годин і записуватися в автобусі було неможливо.
Як проводилася робота над альбомом? Ти в Парижі, музиканти, я так розумію, в Україні…
Це був дуже цікавий досвід. Насправді я вже не вперше працюю з піснями дистанційно. Така була комунікація цікава — я створювала всі пісні у своїй кімнаті в студентському гуртожитку. Увесь альбом написано на нашому трохи розбитому фортепіано, яким користується весь поверх, і на гітарі, яку мені подарувала знайома. Я писала пісню й казала: "Так, оце класна пісня, давайте над нею працювати". Писала Антону Шителю, який зводив мені увесь альбом, і пояснювала: "Ось така пісня, потрібно зробити ось це, тут розкласти, тут розповісти, тут підмалювати, тут прибрати". І він такий: "Окей, зрозумів". Але я йому трохи залишала простір для творчості — казала: "Дивись, ось тобі пісня, як ти її бачиш — так і роби". І він робив, а потім я вже казала: "Тут — так, тут — ні". Але загалом це така спільна робота.
Ти згадала Антона Шителя — він має власну групу Sheetel, відомий музикант і саундпродюсер. Він перебуває в Україні. Щоб музика була справді "твоєю", має бути якийсь конект. Він відбувся?
Абсолютно так. Якщо чесно, я б з ним далі працювала ще багато років, роблячи такі пісні. Тому що я йому кидаю пісню, він мені кидає варіант, і я думаю: "Це так, як я її бачила у себе в голові". Не розумію, як людина настільки вловила те, що я хотіла сказати, але це мене дуже здивувало.
У шоу Селекція ти сказала: "він вгадав". Що саме він вгадав?
Він вгадав, як це виглядало в моїй голові. Він мені сказав: "Ти хоча б приблизно декілька слів скажи, щоб описати пісню". А я кажу: "Хочу, щоб вона була різка, прикольна, щоб якось впадала в очі, щоб у ній було фірмове звучання". Він зрозумів і реально робить абсолютно за цими словами. Інколи я казала слова на кшталт "пудра", "сум", "олівець". Це дуже абстрактно, але він розумів цю абстракцію, якою я мислю.
А чи було щось таке, що він не розумів?
Насправді він дуже добре включався. Окрім цього, він мені ще дуже допомагав, тому що я не знала багато різних слів. Він казав: "Ось тобі wav", а я відповідала: "Так, чекайте, що таке wav?"(ред: wav - формат аудіофайлу). Я забувала абсолютно базові речі. Я хотіла записувати щось вже сама вдома і вчитись працювати в програмах, але взагалі не розуміла, як воно все працює. Він зателефонував мені, ми три години розбирались із цим.
Назва мініальбому "Мереживо", як я зрозуміла, — це не про те, що плететься гачком, а від слова "мережа"?
Так, мереживо — і є тканина, звичайно. Просто в якийсь момент я сиділа і подумала так: "мереживо" — таке гарне слово як тканина, але що, якщо це насправді в моїй голові синонім до слова "мережа"? Звичайно, це не синонім до слова "мережа", але я подумала, що це такий класний хід. Ні в кого такого не бачила, ні в кого такого не чула, сама придумала і зрозуміла: це воно, це те, що треба. Тому що сплетене гачком мереживо об'єднується ниточка за ниточкою і, як мережа переплетених між собою ниточок, створюють таку тканину.
У цьому мініальбомі чотири композиції. Чи є з них така, яку тобі навіть незручно співати, бо вона дуже особиста?
Насправді — "Мереживо". Найцікавіше, що з нею сталося: я планувала написати цю пісню саме про суспільство, яке мене оточує, тисне і як я почуваюся. Але після обстрілу, який стався в Києві кілька днів тому, мені здалося, що я трохи передбачила своє майбутнє. Тому що після цього обстрілу (для мене це було вперше у житті — було жахливо і дуже страшно) я переслухала цю пісню. У мене наступного дня вийшов альбом, я переслухала його і новими очима подивилась на цю композицію. І зрозуміла, що "я переживу" стало чимось дуже конкретним в тому сенсі, що я дійсно переживу. Дякую.
Насправді тобі дуже легко загубити себе, легко зламатись, померти
От це "мереживо" — це плетиво слів і нот. Це про тонкість чи так вивірено, що це про контроль?
Я думаю, що це якесь поєднання гострого і м'якого. Це і про тонкість, тому що люди, дуже тонкі і, як на мене, можуть легко зламатись від будь-якого слова чи подиху вітру. Особливо, коли ти розумієш, що насправді тобі дуже легко загубити себе, легко зламатись, померти. Життя — воно одне, маленьке. І вони всі так переплетені, тримаються один за одного, щоб не бути такими тонкими в цьому мереживі. Але разом із тим це й про контроль. Тому що якби вони так не тримались один за одного, то всі б порозсипались. Це один єдиний механізм, в якому кожна частинка працює як треба. І якщо якусь детальку прибрати, так, можливо, воно далі буде плестись, але не так добре.
У пісні "Мереживо" все звучить дуже делікатно, але за тим відчувається така сталева сила. І таке враження, що ти нібито зав'язуєш вузол цим усім. Тобто ти зав'язуєш увагу слухача, який слухає всі ці композиції. Яка ще була мета цього альбому і саме цієї композиції?
У мене таке дуже цікаве бачення музики: коли я пишу, то не думаю про що саме пишу. У мене немає такого, що я сіла й сказала: "Зараз я напишу про кохання; зараз я напишу про катастрофу". Ні, я просто сідаю і в мене щось зверху дає — і все одразу на папір. У мене інколи бувають такі напади, що я кудись іду, і мені терміново треба щось де-небудь написати, бо я просто вибухну. І мені просто терміново треба це робити. Я всю душу вкладаю в цей папір і потім, коли перечитую, усвідомлюю: ага, напевно це про це. І перша думка про пісню "Мереживо" — це було про заздрість в соцмережах. Тобто ми дивимося соцмережі, гортаємо, бачимо когось на відпочинку на Балі: "Чому так? А я ні, у мене немає грошей. Так, я заздрю". Або, наприклад, я заздрю зовнішності, успіхам, чому завгодно. І ти думаєш: "Так, я переживу, але жити це життя — це ніби заздрити мереживу". Але потім це все дуже сильно для мене самої змінилося. Мені постійно люди різні варіації розповідають, але у мене цей сенс постійно змінюється.
А наскільки ти сама залежиш від соцмереж?
Я думаю, артисти нашого покоління дуже сильно залежать від соцмереж. Ну, я у кого не питаю, у всіх є ця проблема.
А от ті соціальні зв’язки, заздрість, про які ти згадувала — ти відчувала це до себе з боку інших людей?
Я настільки не звертаю на це увагу. Впевнена, що щось таке було — і це нормально, тому що це нормальне людське почуття — воно не погане, воно є, і чому б йому зникнути. Якщо мені хтось заздрить, я просто йому кажу: "Я теж людина, у мене теж є проблеми. Просто зрозумій, ми всі на одному вайбі".
Соціальні мережі для молодих людей зараз мають дуже велике значення. І ти сама казала і про заздрість, і про трохи прикрашання дійсності: у фотографіях, у фотошопі, у різних масках. Чи робила ти щось подібне?
Звичайно. Не брехатиму й не казатиму, що у мене немає і ніколи не було фільтрів на фотографіях. Раніше, коли я була молодшою, у мене були дуже сильні комплекси щодо зовнішності. Я постійно обробляла собі щось: зменшувала ніс, збільшувала губи. Але в якийсь момент мого життя я пішла до психотерапевта і пропрацювала це. Тепер у мене немає цього.
Іноді, коли мені не вистачає грошей, я просто підробляю, щоб заплатити собі за студію
Ти багато часу проводиш у Парижі. Чим ти там займаєшся?
Я вчусь в університеті, в Сорбонні на факультеті соціології — вже на другому курсі. Намагаюсь перейти в інший університет, але це дуже складно, тому борюсь. Я постійно працюю, тому що дуже хочу розвиватись в Україні, роблю тут проєкти. Також я почала проєкт французькою мовою — для французької аудиторії. У мене є два тіктоки, які існують паралельно, і в обидва я публікую інформацію. Крім цих тіктоків у мене ще є навчання, плюс я інколи виходжу на роботу. Я працюю в маленькій кафешці — роблю там покеболи. Іноді, коли мені не вистачає грошей, я просто підробляю, щоб заплатити собі за студію тощо. Мені батьки не дуже допомагають, тому я кажу: "Так, ну зараз я все зароблю".
Ти розповідаєш про любовні зв’язки, соціальні зв'язки. Соціуми у Франції й Україні — дуже різні. У чому найбільша відмінність?
Це те, про що у мене тато дуже любить запитувати: "Ой, Ренатко, що там французи, вони інші, так?". Ну так, але в чому — я не знаю. Думаю, у нас просто дуже різне виховання було. Наприклад, французів у школі постійно хвалять, їм ніколи не б'ють указкою по голові, не кажуть, що ти не знаєш математику, з тебе нічого не виросте, підеш працювати двірником. У нас таке було. І мені здається, через це українці виростають більш самостійними: "Мені 18 років — треба купити вже як мінімум три машини, треба вже заїжджати від батьків". А французи дуже так спокійно живуть, наприклад, до 27 років можуть жити з батьками.
Коли слухаєш твої треки, виникає враження, що ти нібито розповідаєш це все собі в дзеркалі. Це для тебе більше спілкування зі слухачем (українським чи французьким), чи психотерапія?
І не те, і не те. Це спосіб існування. Музика — це є просто я. Я не можу жити без того, щоб писати, і мені все одно, буду я це виставляти в інтернет чи ні. Я можу писати годинами, добами, просто обписувати все навколо себе, використовуючи весь папір, який у мене є в домі, і нікому не показувати, бо це просто спосіб життя.
Ми говорили про внутрішню силу. А є щось, що тебе ранить? Як ти реагуєш на критику?
Раніше сильно хвилювалась, все сприймала близько до серця. Але зараз мені все одно. Я просто зрозуміла, що моя творчість і мистецтво, я її роблю — а якщо вам не подобається, просто не слухайте. Якщо я до когось підходжу і кажу: "Що ти думаєш? Покритикуй мене" — це інше. Якщо людина просто влазить в мій простір і каже, що це не рівень українського ринку, я відповідаю: "Ну, окей, знайди когось іншого, хто тобі більше підходить".
Але таким чином можна втратити той фідбек, адже душа творця має бути трохи вразлива…
Не знаю. Коли в мене була вразлива душа, мені просто було дуже погано, і я на все реагувала як листочок, який дрижить. Зараз я вже більше стала себе поважати, писати для себе і про себе. Звичайно, я звертаю увагу на якийсь фідбек, але більше на хороший. Я бачу, що людям подобається — класно. Якщо мені пишуть тоннами негативні коментарі (що останнім часом дуже багато відбувається чомусь), я пропоную відписатися від мене.
Багато людей мені казали: "Ти не станеш співачкою, тому що дуже велика конкуренція, ти не така талановита".
Чи дозволяєш ти собі бути вразливою і делікатною публічно на людях? Так. Я можу розплакатись на концерті, можу сказати: "Ви знаєте, а мені неприємно, що ви мені там щось пишете". Тобто я намагаюся вийти з цього стану, коли мене дуже бентежить, хто і щось сказав, бо, коли була молодшою, я гіперболізовано залежала від думки суспільства. Ми всі від неї залежимо, але, мені здається, треба намагатися максимально від цього відійти.
Розкажи про композиції "Балкон" і "Мило", які увійшли до цього альбому.
"Балкон" — це композиція про те, як коли ти стоїш на балконі сам з собою, тобто я співаю: "Ми куримо на балконі, шум машин на фоні", але насправді я маю на увазі "ми" — "я" і моя минула версія. Тобто я згадую, ким я була, коли була молодшою та вразливою. Я дуже за все хвилювалася, постійно кудись хотіла зникнути, поїхати, ні з ким не спілкуватися, щоб мене ніхто більше ніколи не бачив. І тут я кажу собі: "Візьми себе в руки, тобі все одно, просто стій ". І ми спілкуємось отак, я згадую, що там було раніше.
А друга композиція у нас — "Мило". Це якраз про вплив. У мене були такі ситуації в житті, коли багато людей мені казали: "Ти не станеш співачкою, тому що дуже велика конкуренція, ти не така талановита, в тебе немає настільки багато сили та часу". Я їм вірила. А потім виросла й подумала: а що це значить? І я в цій пісні закликаю суспільство не мити свої мрії з милом заради чиєїсь думки.
Чи є шанси десь це почути найближчим часом наживо?
Напевно на Atlas Festival 2025.
Це будуть ці чотири пісні чи додаси ще одну, яка не увійшла в альбом?
Подивимось на фідбек. Думаю, що так, включимо. Мені дуже цікаво її показати. Там про стандарти жіночої краси: в Україні дуже сильно якраз розповсюджено такий пресинг, що ти повинна виглядати як ідеальна лялька: великі губи тощо. У мене в тіктоці постійно писали щось на кшталт: "Ой, ти така товста", "Ой, у тебе такий дивний овал обличчя", "Ой, у тебе такі тонкі губи". І я така: "Вау". Тобто всі жінки, які знімають відео, знаходяться під цим пресингом.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
