Олександра Тарновська та В'ячеслав Шеховцов. Фото: Театр "Колесо"
"Я бачила очі глядачів"…
В Київському академічному театрі "Колесо" відбулася прем'єра вистави "Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро". Вистава за п'єсою Сергія Павлюка "Монолог актриси" стала другим спільним проєктом Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша і Київського академічного театру "Колесо". Завдяки співпраці Херсонського та Київського театру мандрівна вистава "Монолог актриси" отримала нове життя на столичній сцені. Все пройшло вдало?
Вдало… Я не можу сказати вдало. Я дуже самокритична до себе. Але я бачила очі глядачів. Головне, що були херсонці. Мені дуже приємно, коли на виставі я зустрічаю знайомі обличчя, які приїздили з Херсона. На виставі була відома херсонка Тетяна Коломоєць, яка написала вірші до цієї вистави.
Я дуже вдячна театрові "Колесо", що маю можливість бути в професії. Вони ставлять вистави в Камінній залі 2, як вони її називають. Це історична будівля, яка надихає на творчість. Наступна вистава буде 10 і 11 травня. Це другий наш спільний проєкт із театром "Колесо". А перший спільний проєкт відбувся 5 і 6 квітня минулого року і називається "Надвечір'я з рок-н-ролом". Це теж вистава, яка йшла в Херсоні російською мовою. Тепер ці вистави будуть йти українською мовою після перемоги на великій сцені нашого театру.
Це вже два спільних проєкти. Як змінюються підходи, як змінюється робота і атмосфера?
Я буду вдячна своїм друзям, які зробили все можливе і майже неможливе, щоб ці проєкти відбулися. Я вдячна Світлані Леонтьєвій, Аллі Підлужній, Вірі Доленко, які казали, що бачили цю виставу в Херсоні. Вона тоді мала назву "Осінний рок-н-рол" відомого автора Михайла Хейфеця. Вони казали: "А давайте щось зробимо, давайте". І відкрили свої обійми не тільки керівник театру, народна артистка Ірина Кліщевська, а і працівники театру. І я вдячна, що у мене партнер – дуже відома особистість, яка в першому проєкті і в другому теж задіяна. Це В’ячеслав Шеховцов, який зробив нашу виставу трошки інакше. Режисер вистави – відома херсонка, моя подружка, яка приїздила в Херсон і ставила цю виставу. Це заслужена артистка України Тетяна Аркушенко. Художник – заслужений художник України Ольга Гоноболіна, які зробили так, щоб я була в професії. Це дуже важливо. Тепер я вже акторка Херсонського театру і акторка театру "Колесо". З вдячністю всім, хто відкрив свої обійми для мене.
Євгеній Агарков та Олександра Тарновська в студії Радіо Культура
"А тепер твоя черга"
Як відбувалася робота? Як в цих умовах вам працювалося? І якщо говорити про п'єсу Сергія Павлюка "Монолог актриси", то ви асоціюєте себе якось з головною героїнею? Як вам доводилось через себе це пропускати?
Так сталося, що мій улюблений режисер, заслужений діяч мистецтв Сергій Павлюк в 2016 році сказав: "Я от дивлюся на тебе і бачу, що у мене є пропозиція, щоб зробити моновиставу на тебе". Тоді така хвиля у нас була моновистав. І у нас народна артистка Лариса Кадирова показала першу свою моновиставу. Я кажу: "А тепер твоя черга". Але цей жанр дуже-дуже складний, тому що цілу годину ти на сцені один на один з глядачем. Це випробування, на яке не кожний зможе піти. Але я сказала: "Я іду". Він показав мені цю п'єсу, ми її переробляли. Тут ми граємо, тут не граємо. Потім я стала казати: "Ти знаєш, у мене є лялька". Я ж починала, як акторка театру ляльок, і в мене є лялька П'єро. І він каже: "Так, значить отут ми все міняємо". І ми створили херсонський варіант п'єси, де він написав, що це п'єса його. Але ми трошки спільно працювали над створенням цієї п'єси. І так сталося, що моя улюблена лялька П'єро – це паркетна лялька, яка надихнула його на те, що я повинна спочатку бути акторкою, яка грає в своєму житті першу головну роль – П'єро. І я розповідаю про своє життя, про театр, про те, як я повинна була залишити моє улюблене місце роботи, моє життя, мій театр, моє місто і поїхати з чоловіком в іншу країну. Тому що радянські тортури…, а він був борцем за всі бачені і небачені права людини. І тоді, коли ми грали цю виставу, я до кінця не розуміла, що таке покинути країну і переїхати в інше місце. З однією валізою. А коли ми почали відновлювати цю моновиставу, а Ірина Кліщевська, керівник театру, сказала: "Давайте ми зробимо цю виставу дуетну. Давайте ми підключимо людину, яка буде вашим сином. І ви вашому сину розповідаєте своє життя". І тут відсотків на 80 підключився, як асистент режисера, В’ячеслав Шеховцов. Сергій не зміг приїхати, він дуже завантажений, він сказав: "Ти зможеш це зробити сама. Пам'ятай, як ми це робили". Оповідання, яке я розповідала, ми зібрали докупи, і стала вже розповідь глядачеві не моновистава, а дуетна, де я розповідаю своєму синові ті жахливі умови, які були. І коли я розповідаю, що я покинула країну і поїхала з чоловіком, то я покинула рідний Херсон. Я згадую, як я була в окупації, як дочекалася звільнення міста, як не змогла витримати всі обстріли, вибухи. І друзі сказали: "Якщо ти не приїдеш в Київ, то ми їдемо до тебе". Я сказала: "Ні, ні, ні, ні". Вже були потяги "Херсон-Київ". І в кінці листопада 2022 року я зустрілась зі своїми киянами, які відкрили обійми для мене.
"Мене надихають друзі, Київ, мій дідусь, який мешкав тут"
Ви так розказали про вашу героїню, яку пропустили через себе… Що було найважливішим в цій історії для вас?
Я не можу приховувати свій вік, але 50 років творчої діяльності я відзначила минулого року. Починаємо цю виставу, коли приходить мій син з трояндами. І каже: "Я пам'ятаю, мамо, 50 років твоєї творчої діяльності". І я йому стала розповідати про сторінки свого життя, які, дійсно, не були в моєму житті, але щось схоже надихало мене, щоб розповісти так, як казав мій улюблений актор Анатолій Суханов, який був на прем'єрі. "Ти, коли казала це, я згадував свого дідуся, за яким КДБ прийшло". Мені здається, що мене надихають мої друзі. Історичне місто – мій Київ, мій дідусь, який мешкав тут. І я з Херсона в дитинстві приїздила сюди, до Києва. Моє прізвище Тарновська. І я маю надію, що я того славетного роду, який мешкав свого часу в Качанівці. Я дуже маю надію, що я підтверджу це документально. Тому Київ надихає, друзі мені допомагають. Якщо б Катерина Горбенко, яка сказала мені категорично, "чи я їду в Херсон, чи ти їдеш в Київ"… Я дуже вдячна їй, що якщо б вона мене не запросила в Київ, я б, мабуть, залишилася в Херсоні. А от вижила б в ньому чи ні – це вже інше питання. Зараз театр працює в Херсоні в укритті. Вони намагаються донести свою майстерність тим людям, які залишились. Наш художній керівник театру, народний артист України Олександр Книга, який більше 35 років працює в театрі, зробив критичність нашим акторам. Не всім, але тим, хто дійсно дуже-дуже впливово зараз працює не тільки в Херсоні, а ще має спільні проєкти нашого театру Херсонського і театру Миколаївського, нашого театру і Київського театру. І от критичність ця є. Якісь кошти ми отримуємо, але це зараз кошти так, щоб тільки-тільки підтримати наш мистецький дух. Я вдячна Жураківській Лесі, яка допомагала нам, збирала кошти, коли ми були в окупації і тоді ми отримували кошти від Театру на лівому березі, від багатьох інших театрів, які нас підтримували. Мені здається, якщо ми зараз не підтримаємо творчих людей, то ми зробимо дуже велику помилку. Люди приходять в театр за "творчими ліками". Треба бачити керівництву, як люди сприймають, як аплодують, як кричать "браво" і не відпускають акторів. Я це відчуваю, бачу їхні очі. Я бачу херсонців, які приїздять до Києва теж за цими "творчими ліками".
