Ілюстративне фото: facebook/EastOC
"Демілітаризована зона – дуже добре, але… "
Спецпредставник президента США з питань України Кіт Келлог виступив з ініціативою створення демілітаризованої зони. Які перспективи у цієї ідеї?
Я боюся, що в цієї історії перспектив немає. Немає, тому що треба починати не з інструмента застосування, а з принципового розуміння того, що відбувається на лінії фронту. На лінії фронту зараз немає передумов, які б говорили про те, що обидві сторони схильні до того, щоб зупинити бойові дії. Від слова зовсім. Ні ми, ані противник не перебувають у такому стані, які б примусили нас до мирних перемовин. Тому демілітаризована зона – це дуже добре, і це "класика жанру", якщо говорити про міжнародні домовленості і миротворчі операції, але це вже інструмент вирішення проблеми, це інструмент досягнення якогось результату, який принципово може бути обговорений заздалегідь. А ми це навіть не розглядаємо в принципі в якійсь перспективі, тому що наші позиції на діаметрально протилежних сторонах. І в нас немає навіть жодної єдиної точки зіткнення, де ми б могли почати якісь розмови і розвивати цей діалог. Від слова абсолютно. Це перше стратегічне питання. І є друге питання, на яке треба надати відповідь. Пан Келлог запропонував демілітаризовану зону. Але в класиці миротворчих операцій завжди є питання – хто буде її контролювати і хто буде нести відповідальність, наприклад, за порушення режиму припинення вогню в цій демілітаризованій зоні? На це питання відповіді немає зовсім.
"Світ не поділяється на біле і чорне, тому "ковбойський наскок" не призводить до успіхів"
Навіщо тоді американська сторона зараз "педалює" це питання? З якою метою – промацати підґрунтя, спробувати, а раптом вийде, чи це просто як варіант?
Просто як варіант. Президент Трамп відчайдушно намагається показати всьому світу, що він впливає на всі процеси, на абсолютно все, і він є "правителем світу". Це трошки не так, тому що світ все-таки не поділяється на біле і чорне, і саме тому такий "ковбойський наскок" не призводить до успіхів. Тому вони зараз намагаються продовжити цей процес, тобто показати свою зацікавленість. Але є аксіоми міжнародної політики в питаннях припинення конфлікту і ці аксіоми кажуть, що ми дуже-дуже далеко від реальних позицій, коли можна було б говорити про припинення цього конфлікту. І тому виникають такі посили, вкиди щодо тридцятиденного перемир'я, яке неможливе. І ми вже нераз це бачили. Тому виникають посили щодо створення демілітаризованої зони, яка незрозуміло ким буде контролюватися і за яких умов існувати в принципі. Адже, давайте поглянемо, 30 км. Там же є люди, є населені пункти, є дороги, комунікації. Хто це все буде контролювати, хто буде забезпечувати життя в цій зоні? Під чиїм мандатом ця зона буде знаходитися? Відповіді на це немає. Американці запропонували таке, але, пробачте, вони мають тоді сказати, що так, ми направили свої підрозділи, які будуть здійснювати контроль дотримання домовленостей в цій зоні. Але ж вони категорично заявили, що такого не буде. Тоді питання: а хто це буде робити? Відповіді нема так само. Тому мені це нагадує сталий дипломатичний прийом – "сторони домовились домовлятися".
"Здоровий глузд і логіка все одно беруть своє"
А заяви Білого дому про те, що в разі чого США можуть вийти з переговорного процесу – це в них такий "запасний аеродром" чи тут все залежатиме від розвитку ситуації? Чи Сполучені Штати йтимуть до кінця?
Важко сказати, що значить "йти до кінця" у випадку зі Сполучених Штатів за діючої адміністрації. Можна передбачити, що як і в будь-якій дипломатичній колізії Сполучені Штати намагаються створити кілька майданчиків, на які вони у разі невдачі можуть відійти. І тут вони можуть заявити, що ми зробили все можливе, але сторони ніяк не дійдуть згоди, тому ми "вмиваємо руки" і виходимо з переговорного процесу. Що буде далі? Побачимо. Ми до цього також готуємося. Ми усвідомлюємо, що такий тимчасовий варіант можливий. Але я все одно глибоко переконаний, що Сполучені Штати все-таки перейдуть до логічних послідовних дій як лідер політичних процесів у світі. Щоб там не відбувалося. І ми зараз це спостерігаємо. Перша реакція була, що ніякої зброї Україні, це не потрібно. А вже після цього ми бачимо і продаж нам озброєння і бойової техніки, і другий контракт на 310 млн для забезпечення потреб нашої авіації, яка використовує F-16 тощо. Тобто здоровий глузд і логіка все одно беруть своє.
"Риторики щодо використання "Орєшніка" – наочний приклад метода "батога і пряника"
Перемир'я, точніше те, що Путін намагався видати за "триденне перемир'я" і його заява про те, що, мовляв, треба вибрати цілі для гіпотетичного удару "Орєшніком" – це що?
Це гра на дві сторони. Давайте не забувати, що Путін при всьому тотальному контролі, під яким він тримає той суб'єкт міжнародного права, який поки що називається Російська Федерація, має робити певні вкиди для своїх послідовників, для свого охлосу, показуючи свою "миролюбність" і нібито готовність до якихось мирних переговорів. Але разом із цим він веде гібридну війну. І застосування риторики щодо використання "Орєшніка" – це просто наочний приклад метода "батога і пряника". Коли для одних батіг, для інших пряник, але таким чином він намагається вести політику свого режиму. Тому нічого дивного в цьому немає. З точки зору кремлівської логіки вони є абсолютно послідовні і дотримуються своїх норм і правил. Тобто розмови про перемир'я звучали, звучать і будуть звучати завжди, але тільки у вигідному РФ контексті.
А якщо ні, то ми вас "Орєшніком".
Так. Але якщо чесно сказати, то вибрати цілі для "Орєшніка" в Києві або деінде – це дуже складна задача. І тут можна повторити слова військового оглядача Тома Купера: "Насипаємо і може десь попадемо". Це приблизно з цієї ситуації.
.jpg)
Сергій Грабський. Фото: facebook/1newszp
"Протистояння виклику та відповіді – завжди безкінечна історія"
Були повідомлення, що Україна та НАТО об'єднують зусилля для пошуку ефективної протидії дронам на оптоволокні. Що це за зусилля і про що свідчить ця заява?
Ця заява свідчить про те, що ми і наші союзники в НАТО усвідомлюють загрозу того, що являють собою дрони на оптоволокні, які збільшують дальність, ефективність і стійкість. Тому зараз надзвичайно важливо об'єднати наші зусилля інтелектуальні, фінансові, матеріальні для того, щоб винайти дійсно протидію цій дуже небезпечній зброї. Вибачте за таке філософствування трошки, але тут діє сталий принцип "списа та щита". Тобто є зброя і проти неї розробляються засоби протидії. Так само і тут. Ми розуміємо загрозу цих безпілотників. А на окремих ділянках до 150 безпілотників використовується щодня – це багато. Уявіть собі, якщо кожний з них кудись влучить, уявіть собі ці цифри, тому ця загроза є реальною. І відповідно до цього розробляються.., про них не можна говорити в деталях, але якщо дуже коротко – активні і пасивні засоби протидії. Тобто як можна вплинути безпосередньо на цю зброю, по-перше. І по-друге, як захистити себе від влучання цієї зброї, які методи можуть бути прийнятними. При цьому ці методи мають бути простими, доступними і ефективними. Тому таке залучення об'єднаних зусиль обов'язково призведе до вирішення цієї проблеми. Але треба розуміти, що тоді постануть певні нові проблеми. Протистояння виклику та відповіді – це завжди безкінечна історія.
"Україна досягла рівня самозабезпечення в дронах на 85%"
У Литві розглядають можливість запуску виробництва українських морських дронів за схемою "1+1": один для себе, один для України. Наскільки загалом зараз глибока наша співпраця з партнерами в плані спільних розробок, виробництва і постачання зброї?
Ви знаєте, вона дуже глибока. Яку б сферу ми не взяли, ми завжди побачимо реальні приклади цієї співпраці. Це стосується і бронетехніки, і стрілецької зброї. Давайте не забувати і "чеську ініціативу" з виробництва боєприпасів, яке здійснюється в інтересах, наприклад, Німеччини і України. Йдеться і про розробку наземних, повітряних і морських безпілотних систем, які, в принципі, не можуть бути зроблені повністю однією країною. Саме тому ми говоримо, що Україна, наприклад, досягла рівня самозабезпечення в дронах на 85%. Але це говорить про те, що бодай 15%, але вони залишаються все-таки відсотками, якими нас забезпечують наші партнери, або Китай, наприклад. Тому ця співпраця є надзвичайно поглибленою і ефективною на сьогоднішній день.
Що стосується Литви, то для Литви це критично важливо. Литва також морська держава. Вона виходить на Балтику, вона прекрасно усвідомлює пряму явну загрозу від Балтійського флоту країни-агресорки. Тому для Литви розроблені в Україні інструменти є критично важливими. І давайте не забувати ще один важливий аспект. Те, що ми виробляємо зброю за форматом "1+1", наші виробники розповсюджують і диверсифікують своє виробництво на зарубіжні країни, дозволяє нам отримувати додаткові фінансові ресурси для закупівлі тієї зброї, яку ми не виробляємо. І це також надзвичайно важливо. Більше того, остання ініціатива щодо дозволу продажу нашим західним партнерам надлишків нашої зброї, які не може освоїти український бюджет, так само дозволяє нам залучити додаткові фінансові ресурси для закупівлі тієї зброї, яку ми не виробляємо. Дорогої, але дуже ефективної.
"Завдавати удар по Москві не обов'язково, нам є по чому бити"
Парад на Красній площі і оголошене Путіним "перемир'я". Ми маємо скористатися ситуацією і спробувати вдарити Москву чи краще обирати інші цілі і як це правильно зробити?
Ви знаєте, я не стратег і не перебуваю біля управління нашими військовими процесами, тому можемо тільки поміркувати. На мою особисту думку, завдавати удар по Москві не обов'язково, нам є по чому бити. Мало того, буквально за добу до цього по Російській Федерації було випущено біля 200 дронів, що так само охолодило "гарячі голови" в РФ, тому вони тепер дуже обережно використовують свої ударні засоби. Звісно, ми не маємо жодного хибного уявлення, що Росія буде дотримуватися цього перемир'я. Тому ми маємо не просто бути готовими, а в момент, коли це буде вже поза межами перемир'я, завдати ті удари, які ми плануємо.
