Фото: Пресслужба гурту Крихітка
Ми до цієї пісні поставилися дуже обережно, тому що їй 30 років, і вона була прекрасна
Прем'єра цієї пісні відбулася у твій день народження. У тебе це вже така традиція — День народження відзначати новим релізом?
Якщо чесно, я люблю собі підіймати настрій, тому що кожного дня народження ти намагаєшся підбивати якісь підсумки. І я намагаюся до свого дня народження просто зробити цю "заначку" ендорфінів і проводити його в гарному настрої. Але, гадаю, що на наступний рік це буде дитяча книжка.
Я дуже давно чула цю пісню, я стежу за пабліком Суспільного, який веде один з його журналістів, побачила у нього кілька років тому допис, і тоді ще подумала: "Боже, яка пісня, чому її досі ніхто не переспівав?". Це ще було до ковіду. І так я собі запам'ятала, що вона прекрасна, тому що в дитинстві я її не чула. І думаю: ну, колись, можливо. І потім він ще раз якось запостив, і я ще раз на неї подивилася, думаю: "А чому ми чекаємо?". Вже війна в розпалі, коли не знаєш, чи прокинешся наступного ранку. Я написала спочатку журналісту, потім самому Вадиму Крищенку, але жодної відповіді не було. Я не знала, що йому 90 років, і він не так часто заходить у фейсбук. І через кілька місяців мені приходить повідомлення: "Зв'яжіться щодо ліцензійних питань".
Потім ще місяці чотири, напевно, тривали перемовини, тому що мене попередили, що Марія Шалайкевич не хоче роздавати свій репертуар. І вона ніколи нікому не хотіла віддавати цю пісню. Це не дивно, тому що в неї реально унікальне виконання, яке ти не можеш забути, коли вперше його почув. У неї такий дзвінкий, прозорий голос, який дуже важко порівняти з кимось із сучасників. І мені хотілося спробувати, щоб ця пісня звучала в найкращому варіанті й запам'ятовувалась. Ми записали демо з Віталієм Телезиним, і я сказала, що треба її відправити, тому що нам так просто не дозволять, навіть якщо ми кажемо, що з повагою поставимося до твору. Нам не дозволили нічого змінювати в мелодії, що, в принципі, зрозуміло.
Вадим Крищенко записав для нас такий уривок своїх спогадів. І він казав, що цей вірш був розданий шести різним авторам, і саме їх версія перемогла. І вони з "Соколами" просто одразу зрозуміли, що це буде мегахіт, попри те, що в них там був народний репертуар — оці пісні УПА, які виконували "Соколи". І я навіть, чесно кажучи, одразу не повірила, що ми зробимо це.
Ну, і потім другою удачею було зустріти дівчат (ред: Ірену Карпу та Ulia Lord) на показі Івана Фролова. І я так подумала: треба щось записати разом. Ми так про це кажемо, як всі кажуть, і нічого не роблять. Я думаю: зателефоную на студію, запитаю. І це була така імпровізація, але мені здається, що вона надала всім нам трьом трішечки чогось нового, радісного.
Ви записували вокал саме 14 лютого, після показу Івана Фролова. Чи цей дух любові відчувався під час запису?
Ми забігли на студію і я Віталію сказала: "Ти сьогодні зустрічаєш День святого Валентина з трьома жінками. Це хороший день — скасовуй плани на вечір". Він був дуже вражений, як пишеться Юля. Я бачила між ними цю професійну магію, коли всі отримують задоволення від процесу. Тому що зазвичай вокалістки бояться звукорежисерів, а він дуже делікатний. Мені здається, це була така професійна любов з першого погляду. Я дуже сподіваюся на те, що у них ця співпраця продовжиться.
Як на мене, все вдалося, попри те, що у нас було лише кілька годин на запис (ми наступного дня ще дописали), але ми — отак, ніби принесли з музею річ, і всі в білих рукавичках — ми поставилися до цієї пісні дуже обережно, тому що їй 30 років, і вона була прекрасна. І всі, хто її чув уперше, кажуть: "Боже, як ми могли не чути цей хіт!"
Для мене було трагедією, що італійське та французьке ретро є, а українського — немає
Чи були в тебе якісь відкриття під час цієї роботи?
Взагалі, я спочатку хотіла зробити цю пісню з Лізою Бібіковою. Їй 18, вона тільки закінчила школу і, здається, кудись вступила. Вона дуже юна, але перспективна артистка, сама авторка і собі акомпанує. І між нами така значна різниця у віці. Оскільки там "і юні, і немолоді", я думаю: окей, це хороший місточок для поколінь, і це ризикована для мене територія, тому що я не граюся у дівчат — я жінка, я доросла, мені це подобається. І мені хотілося, щоб на контрасті був хтось дуже юний, щоб ми просто буквально проспівали, що всі ми прагнемо любові — і юні, і немолоді. Але Ліза послухала матеріал, він їй не дуже відгукнувся. Текст, ці асоціації з водою, листям, вербою — воно дуже ретро-ретро. Але мені здається, що все на краще, тому що, виявляється, стільки людей були раді побачити нас утрьох: "О, дівчата, ми пам'ятаємо «Червону руту» завдяки Юлі". Також наш період з Іреною в нульових. Для нас це було неочікувано і для слухачів теж.
А як ти пояснила Вадиму Крищенку, що ви хочете заспівати цю пісню? Чи розпитувала ти у нього його особисту історію?
У нього, напевно, родичі і друзі, які опікуються його ютуб-каналом, його спадком, дуже активні. Там все дуже гарно з точки зору ліцензії — ви так просто не переспіваєте. Його каталог представляє юридична фірма, і це дуже круто насправді. І ми попросили його висловитися про те, що він думає про любов: якою, на його погляд, вона є в зрілому віці і як це почуття змінюється. І він дуже чітко сказав, що це насправді не має значення, тому що люди, які відчували це почуття, зрозуміють, про що це — незалежно від віку. І він каже, що ця пісня не була натхнена саме в той рік, коли він її писав (здається, це 1994 рік), а це про якусь стару історію, яка залишила в ньому спогад. І тому така алюзія, але відчувається, що писала доросла людина. І Марії Шалайкевич було вже за 30, коли вона її виконала. Мені здається, всі ці пісні молодих людей про пристрасть, легкість стосунків — наприклад, те, що робить BRYKULETS, і цей його вайб, і пісні про любов, які пишуть зрілі люди — відчуваються ці художні образи й те, що ти все ще сподіваєшся когось зустріти. Є враження, що це два різних почуття з різних світів. Але ми нещодавно говорили з Марічкою Падалко в інтерв'ю і з колегами про те, що нічого насправді не змінюється. І коли вам 20, ви дуже здивовані, що у батьків є особисте життя. А воно є в цьому віці — і в 30, і в 40, і в 50. І в мене є знайома пара, яка познайомилися після 70 на зупинці на Осокорках. Вони разом уже 20 років, йому зараз 101, а їй 92. І вони поводяться як пара. І, оскільки це анонімно, я можу розповісти про флірт у дорослому віці. Я бачила, як вони приїхали до лікарні — там були такі залізні стільці, і пані сіла в шортах (це було влітку) на залізний стілець і каже: "Так холодно". І пан, якому 101 рік, відповідає: "Ну, можеш мені на руки сісти". Тобто — 100 років, а флірт нікуди не дівається зі стосунків. Це і дуже кумедно, і дуже тепло.
Коли ти розповідала про цю пісню, ти сказала про співпрацю поколінь. Це дуже важливе формулювання. Воно нібито "зшиває" те, що відбувається зараз, і те, що було в 90-х. До речі, як ти відчуваєш цей вайб 90-х?
Мені здається, це в першу чергу мода. Також — це перші пориви свободи, коли вже союз пав, і коли почала проявлятися національна та культурна ідентичність. Це безсумнівно — плеяда митців. Тоді ми виступали і були маленькими, дивилися їх по телебаченню. І тоді ти не міг собі уявити когось такого, як Левко Дурко, умовно кажучи, на державному московському телебаченні. Тому що це самоіронія, такий постмодерністський підхід до публічності, це нерадянський, такий місцевий вайб — він тоді почав проявлятися. Поведінка Ірини Білик дуже сильно відрізнялася від того, як поводились оці партійні діви з прямими спинами. Ось ця свобода чогось… Навіть, мені здається, тоді нам, дітям десятирічним, було це видно. Мені цікаво, як ми зараз будемо виглядати — моє покоління дітей, які зараз дивляться ютуб і тікток. Але, так, тоді це було відчутно — що це якийсь інший художній світ.
Саме ця пісня зібрала декілька поколінь: і музиканти, які з вами працювали, і ви, дівчата, Вадим Крищенко, якому 90 років. Чому важливо зараз "зшивати" ці покоління в музиці?
Не секрет, що тяглість українського наративу була перервана і голодоморами, і війнами. Ми не всі цю тяглість відчуваємо — цей зв'язок з умовно козаками, яких намагалася знищити Катерина, потім всі Емські укази, ці понад 400 чи скільки документів, які були покликані на те, щоб знищити українську мову, потім Розстріляне Відродження. Не всі відчувають цю тяглість — усі пам'ятають до бабусі, до майонезу, умовно кажучи, салату. І мені здається що коли ти ще 10 років до повномасштабного вторгнення їхав, слухав радіо "Ретро", — там не було українського ретро. Для мене було трагедією, що італійське та французьке ретро є, а українського — немає. І медійники вдавали, що нічого немає, немає цієї тяглості. А у нас є прекрасні пісні 40-річної й 50-річної давнини. Я нещодавно придбала собі співаник пісень УПА, і я розумію, що всі ці речі мають бути в школі, щоб ця культурна тяглість була. Тому що люди все ще не можуть заспівати 10-15 українських пісень.
Що мене, правда, заспокоює — коли ти починаєш дискусію з опонентами, які виросли в Радянському Союзі, мають радянську ідентичність, і кажуть: "Ми рускіє", — я кажу: "А ви не могли б заспівати вашу російську народну пісню?". І вони починають співати пісні з кінематографа, адаптовані, вкрадені в інших народів, перекладені на російську. І я: "Ага, зрозуміло, дякую. Ви себе обікрали й намагаєтесь обікрасти інших".
Ми маємо мислити довшими відрізками часу, коли кажемо про українську культуру
Які головні сенси такими рімейками ми "перепаковуємо" для майбутніх поколінь?
Україна буде завжди. Це головний сенс. Радянський Союз — це просто 70-річна трагедія на цій території, яка сталася з Голодомором, зі своїми здобутками, тому що люди все одно якось виживали, щось робили в цих жахливих умовах, створюючи цю пам'ять. Але менше з тим — ми маємо мислити довшими відрізками часу, коли кажемо про українську культуру.
Взагалі ця пісня дуже перегукується із бітлівськими All You Need Is Love, але має трошки інший акцент. Якщо The Beatles — це "Любов потрібна всім", то ви співаєте: "Усі ми прагнемо любові". Тобто тут усі ми — на першому місці. "Всі ми" для тебе — це хто?
Я не можу казати за автора, тому що, напевно, він якраз мав на увазі, що і юні, і немолоді, що яким би не був твій вік, сімейний стан, стать, самоідентифікація — тобі все одно потрібна любов. І це все-таки чоловічий погляд. І для мене трішки важко співати чоловічий текст, тому що ті почуття, які вкладав у нього чоловік-автор 40+, зовсім відрізняються від моїх відчуттів. І мені здається, їхня позиція більш вразлива, тому що ми все одно хочемо, щоб нас любили, ми хочемо проявляти цю любов. А коли ми це співаємо, мені здається, що тут зовсім інший контекст з'являється через війну — що всупереч тому, що з нами відбувається, у нас є це крихітне місце для приватного, і воно нікуди не дівається, тому що щойно в Києві 24 години немає тривоги — ми: "Життя, життя!". І мені теж здається, що нас це дуже відрізняє від агресорів, тому що українці більш вітальні, вони більше сибарити, вони більше бонвівани. Це прагнення до хорошого відчувається одразу.
Над чим ти зараз працюєш?
Я записала зараз композицію, яка називається "Оладки для поросятки". І я обожнюю цю пісню. Я так сміялась, поки її писала (потім зрозумієте чому), тому що там є кілька таких "шифтів". Мені подобаються сюжетні маленькі пісні, тому що я розумію, що дітям потрібно, щоб там щось відбувалося. Наприклад, там є слово: "боро-хро-хро-шно", тому що поросятко пече оладки, і йому потрібно "боро-хро-хро-шно". І я отримую від цього задоволення, вивчаючи українську дитячу. Тому що я шукаю — у своєму дитинстві я багатьох слів не чула. І ця гра слів, яка у мене невимушено раптом з'являється — для мене це зближення з українською мовою, яка є моєю другою рідною. І для мене це просто така дуже терапевтична, ніжна данина і любов, з якою я була вихована вже українським суспільством, бувши підлітком із російськомовної сім'ї.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
