Фото: Пресслужба Кажанни
Зараз потрібно занадто мало, щоб бути щасливими — треба просто жити й бути разом
Розкажи про те, як народився трек "Орігамі".
Ця пісня дуже проста за формою та структурою і дуже складна емоційно, тому що вона про війну простими словами, як це проживаю я. Загалом, це спроба наївно переосмислити якісь дуже складні процеси. І просто для мене — спроба продовжувати жити й не втрачати оптимізму, бадьорості, працездатності.
Про музику складно говорити, її легше співати й висловлювати почуття, а описувати, що сказав автор, — це складно?
Так, це значно складніше. Я уявляю, як через 30 років — як зараз діти на уроці літератури аналізують Шевченка — так само потім аналізуватимуть і пісні. Це буде смішно.
"Ми не склались кутами, як паперові голуби". Це фраза з пісні "Орігамі" — про що вона?
Моя мама не ображається на цю пісню, тому що я їй пояснила, що ця фраза через те написана так, що моїй мамі байдуже. Не на нас, не на стосунки. Моїй мамі байдуже, що саме між нами. Їй хочеться, щоб ми просто були щасливі. От у цьому суть. Часи змінилися: зараз потрібно занадто мало, щоб бути щасливими — треба просто жити, бути разом тощо. Зараз уже не так важливо, чи люди одружені і що там у них. Людям просто хочеться пережити цю війну.
У пісні "Орігамі" — і війна, і страх, і в музиці дуже багато шарів. Як тобі вдалося це поєднати?
Це просто внутрішні монологи. У нас же в усіх всередині завжди є оці розмови в голові. Я просто стараюся це втілити в музиці. І мені здається, так можна об'ємно передати свою емоцію — не однією думкою чи цитатою, а ось такою об'ємною кулею 3D думок. Тобто там — звуки, слова, різноманітні поєднання. Мені здається, так красномовніше.
Ця пісня, як і попередні треки, дуже відверта — у своїх текстах і сенсах. Чи не складно тобі так відкривати свою душу й оголювати почуття?
Так ми ж усі проходимо одне і те саме. Мені здається, навпаки — в цьому є сила: зізнатися, що я боюсь смерті, я боюсь втрати. Це страшно. Ми всі чогось боїмося. І навпаки, мені здається, це додає життю цінності. Коли тобі є що втрачати, кого втрачати, чого боятися — ти більш цінуєш життя, ніж коли вдаєш таку людину, якій на все байдуже. Ми ж люди. Реально — життя може закінчитися завтра. Треба говорити, озвучувати, кричати про своє щастя, говорити про нещастя, проживати разом — інакше в чому сенс тоді жити?
Я боюся втрат, боюся часу, забуття і багато чого іншого
Ті, хто стоїть на сцені, ті, хто виносить свої почуття на загал, як-от, наприклад, ти, — вони дуже вразливі. Людина, яка відкриває руки для обіймів, — її дуже легко штовхнути. Як ти захищаєшся від цього?
Мені просто пощастило — до мене взагалі не притягуються такі люди. Вони якось самі відштовхуються від мене. Коли до мене люди приходять на концерти, я бачу, як вони плачуть, бачу, як вони зі мною сміються. До мене кожен день на вулиці підходять люди і просто кажуть: "Гарного дня!", "Дякую вам" (не знаю за що, але все одно я просто бачу цю віддачу). Тому я жодного разу не пошкодувала про те, що я якась відкрита. Ти реально бачиш на 100% як це повертається. Усі потребують оцієї колективної терапії — особливо щодо війни.
Ми вже говорили про маму, яка слухала пісню "Орігамі", але у тексті є образ мами, яка вірить, що люди — наче оригамі. Це дуже поетично, але дуже гірко, якщо ще згадувати, що оригамі — це японський антивоєнний символ. А що ти вкладала в цей образ? Чому саме оригамі?
Я не знала, що це антивоєнний символ. Я мала на увазі, що немає точної якоїсь схеми, за якою потрібно жити. От раніше були оці установки: стільки-то років ви повинні зустрічатися, потім побратися, у вас має бути дитина тощо. Зараз часи дуже сильно змінились. Мій хлопець зараз на війні, і для мене з ним побачитись навіть на день — це просто величезний виняток і щастя. Тому часи змінились, мама не може вимагати від нас чогось. На жаль, ми живемо в таку епоху змін, і ми маємо якось навчитися з цим жити — і це можливо тільки через любов.
Пісня "Орігамі" увійде до твого нового мініальбому, і це фактично перша композиція з нього. Я знаю, що вже є назва — "Нічниця". Розкажи про нього.
Так, у мене є вже один альбом, він називається "Рукокрила", і рукокрилі — це біологічний рід кажанів. А нічниця — це безпосередньо вид. Тобто є лилики, є нічниці та інші види. І мені подобається назва, тому що вона дуже така метафорична — ніби це якась нічна істота. Також нічниця має об'ємне значення — це слово "нічний кошмар". І я продовжую в цьому альбомі розглядати емоції й почуття, які найчастіше відчуваю. Ось, наприклад, "Орігамі" — це страх. Я боюся втрат, боюся часу, забуття і багато чого іншого. Також на альбомі буде ще шість композицій про різні почуття.
Чому ніч викликає в тебе такі емоції. Може ти пишеш уночі?
Так, просто ніч — те такий щирий час якийсь. Я завжди слухаю або пишу свої нові пісні, дивлячись у вікно. Тобто ніч — це щось таке неймовірне для мене. Ну, я — кажан, нічна тварина.
У цій пісні є такі слова: "Я боюсь клятої пам'яті більше всього в житті". Розкажи про цей рядок і цю думку трохи більше — чому ти боїшся "клятої пам'яті"?
Я просто боюся забути щось. Наприклад, у всіх нас є родичі, які, пішли від нас. Або ти боїшся забути, як виглядав твій дідусь. Також, якщо у когось місто в окупації, — ти боїшся забути запах своєї вулиці, щось іще. Тобто пам'ять — це така остання штука, яка в тебе лишається в голові від чогось навічно втраченого. Це спогад. І пам'ять може просто взяти й стертися. І це страшно. Також там про якісь стосунки на відстані — ти можеш забути обличчя людини. Тобто це дуже такі крихкі речі. Для мене пам'ять, сни — це щось таке загадкове і, напевно, страшне.
Але зі страхами своїми все одно треба якимось чином справлятися. І доводиться це робити всім, не лише тобі. А власне, що тебе збирає докупи ?
От безпосередньо проговорення того, що в мене є такий страх. Написала про це пісню, слухаю, проживаю — і вже краще.
Я живу тому, що я пишу музику
До кого ти йдеш зі своїми страхами? Кому можеш пожалітися або розділити це?
Мені якраз простіше це робити через форму: я написала пісню, люди, які теж проживають це, просто пишуть мені в особисті повідомлення якісь свої історії — і ми разом це проживаємо. Близькі люди все одно упередженіше ставляться, вони, звісно, підтримають, але прикольно мати якийсь незалежний досвід, коли люди ним обмінюються. І знову ж таки — це колективна терапія, коли ви берете одну якусь історію, і люди ніби за ключовими словами на мої пісні самі підтягуються й діляться своїм досвідом. І разом це класно. І якраз через те, що це сторонні люди — це більш неупереджений досвід і більш цінний, тому що людина нічого не очікує від тебе, а ти — від неї.
Якби страх був якоюсь твариною, хто б це був?
Ой, я навіть не знаю. Ну, щось, мабуть, таке нічне. Це, мабуть, була б якась просто химера така вигадана. От нічниця — я уявляю собі її з такими зубами, виряченими червоними очима, вона так хекає — ось так я уявляю.
Наскільки музика для тебе терапія?
Максимально. Я живу тому, що я пишу музику. Я не знаю, як би я справлялася без цього і без свого кота.
От уже заговорили трохи про кота, давай ще трохи про якісь маленькі радощі життя і те, що робить його теплішим, світлішим, затишнішим…
Наразі допомагає просто занурення себе в комфорт якимись маленькими побутовими штучками: просто починаєш свій ранок зі смачної кави, з обіймів кота і йдеш працювати, переосмислювати, писати якісь важкі пісні, робити роботу.
Ти сказала, що твій хлопець зараз воює. Що вам допомагає втримати почуття?
Так якось не доводиться це штучно робити, все працює. Коли є такі обставини, нічого не треба вигадувати ще додатково.
А ти пишеш про особисте? І чи будуть на цьому новому альбомі якісь пісні про любов, про особисте, про почуття?
Вони насправді, здається, всі будуть про війну. Тому що перша частина альбому — це про те, що я себе вважаю ніби поганою людиною: почуття провини, трошки такі поневіряння. Ну от захотілося мені так. А друга частина — це буде саме про якісь складні обставини, про життя.
Коли нам чекати цей альбом?
Я планую випустити його влітку. Коли точно — я ще не знаю.
А коли найближчі твої виступи, де тебе можна буде побачити?
Я буду в Києві на фестивалі FANCON 8 червня, також 14 червня буду виступати в Дніпрі. Все анонсую у своїх соцмережах, тому запрошую послухати пісні з мого першого альбому та інші.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
