Фото: Вікторія Рощина. Фото: detector.media
Нам потрібні рішучі, негайні дії від нашого головного партнера зараз – Європейського Союзу, від Парламентської асамблеї Ради Європи
Наскільки доречна ця ініціатива і наскільки вона може бути помічною в тому, щоби висвітлювати ці теми?
Оксана Романюк: Ця ініціатива однозначно дуже помічна і давно доречна. Ми дуже давно говорили про те, щоб міжнародна спільнота, міжнародні організації набагато більше звертали уваги на порушення, військові злочини проти цивільних та журналістів, які здійснює Росія. І зараз, на четвертому році вторгнення, нарешті у нас буде з цього приводу якась дискусія на високому рівні, на рівні Парламентської асамблеї Ради Європи. І ми дійсно дуже вдячні і нашій делегації, нашим депутатам, колегам і всім-всім, хто долучився до того, щоб це стало можливим. Тому що насправді дуже нас турбувало це тривале мовчання міжнародних інституцій, коли ми начебто декларуємо демократичні цінності, відданість свободи слова, а на практиці навіть немає якогось призначеного спеціального доповідача, немає призначених спеціальних сесій на цю тему. Вони почалися лише минулого року. Нам потрібні рішучі, негайні дії від нашого головного партнера зараз – Європейського Союзу, від Парламентської асамблеї Ради Європи. Тому ми дуже вітаємо цю подію і будемо домагатися, щоб таких подій точно було більше. І не тільки обговорень. Насправді нам потрібна конкретика. Обговорення – це добре. Можливо вони принесуть нам якісь результати у вигляді спеціальної резолюції. І дуже важливо, щоб європейські країни розуміли, що Росія – країна-терорист, що вона здійснює отакі і отакі злочини. І що на неї потрібно тиснути санкціями, що Україні потрібно допомагати, потрібно, щоб міжнародна спільнота долучалася до розслідувань, щоб нарешті у нас було побудовано цей міжнародний трибунал. Тому оце все дуже для нас важливо. Це підсилює обізнаність міжнародної спільноти і може призвести до конкретних дипломатичних механізмів, навіть до того, що нас будуть більше підтримувати. Тому я вважаю, що це дуже важливо.
Оксана Романюк. Фото: Суспільне
Світ не має залишатися байдужим
Як це може повпливати на масову інформацію і на те, що буде, наприклад, в матеріалах медіа? Чи повливає наявність цього дня?
Звісно.
Тобто це має практичний момент. Ця дата стане пам’ятною для нас, українців, які усвідомлюють масштаб проблеми. Але чи збережеться вона як важлива подія для Європи та самої ПАРЄ?
Наша мета – щоб світ не залишався байдужим. ПАРЄ об'єднує уряди країн-членів Ради Європи. Якщо ця подія на рівні ПАРЄ, то ми тоді можемо закликати членів ПАРЄ звернутись до своїх урядів, до свого громадянського суспільства, медіа, аби поширити інформацію про ситуацію з російськими злочинами щодо українських журналістів зокрема. Для нас це буде механізм, завдяки якому ми зможемо побудувати цей канал комунікації. Нам потрібен безперервний міжнародний тиск на Росію і нам потрібно ще багато чого зробити. Навіть якщо говорити про якийсь практичний механізми, нам потрібні, наприклад, міжнародні спостерігачі, які можуть туди приїхати і перевірити умови утримання українських полонених, і цивільних заручників. Міжнародна спільнота повинна наполягати, вимагати прозорості, відповідальності, захисту честі і гідності, відпустити всіх цих людей. І цей день точно буде нашим ресурсом, у який ми всі маємо мобілізуватися: і громадянська спільнота, і наші медіа, і депутати, урядовці, щоб максимально підсилити увагу і скористатися ним, як ресурсом, щоб посилити обізнаність міжнародної спільноти.
Ця історія публічна…
Що нам відомо про ініціативу? Це пішло безпосередньо від президента чи це наслідок наших закликів, переговорів, ініціативності.
Євгенія Кравчук: Звичайно, що без нашої ініціативності не було би результату, тому що ця пропозиція прозвучала в контексті слухань, які проходили під час засідання комітету культури ПАРЄ. На цих слуханнях був присутній президент Парламентської асамблеї. Я готую резолюцію щодо українських журналістів в полоні. І ці слухання були присвячені дуже багато в чому історії Вікторії Рощиної. Включалася Севгіль Мусаєва, був координатор розслідування від Forbidden Stories, тобто ті, хто об'єднали цих 50 журналістів із різних країн, майже 20 видань вийшло одночасно з розслідуванням про долю Вікторії Рощиної. Це наслідок того, що ця історія публічна. Слухання проходило за участі 50 членів комітету. На осінній сесії ПАРЄ під час голосування резолюції, яку я готую, вперше ми зможемо відзначити цей день "Victory for Victoria Day", день перемоги в пам'ять про Вікторію Рощину. І це важливо не тільки в контексті журналістів, які в полоні. Ми дуже сподіваємося, що до жовтня ми зможемо побачити ті імена в списку, які є зараз в резолюції, і що Росія когось з них відпустить. Ми розуміємо, що це велика проблема, бо військовополонені ідуть по обміну, а цивільні, як заручники. Не може бути обміну цивільних, бо ми не ловимо цивільних на вулицях, а росіяни ловлять. Їх просто мають відпустити.
Євгенія Кравчук. Фото: Детектор медіа
Наскільки цей день буде помічним, щоб висвітлювати?
Його метою і продовженням буде не лише висвітлення злочинів щодо українських журналістів. Це загалом про вільну журналістику, про те, як журналісти потрапляють під тиск різних не демократичних урядів, але виконують свою роботу. Тому це буде дуже символічно. І ім'я Вікторії буде там закарбовано. Як є премія Вацлава Гавела. Це такий день, який буде названий її іменем, але можуть бути і резолюції, якісь слухання і так далі і щодо іінших журналістів, які зазнають переслідувань, але виконують свою роботу. А переслідування відбувається від авторитарних режимів.
Станом на сьогодні зафіксовано 836 злочинів, скоєних РФ проти медіа та журналістів
Як ЗМІ долучаються до того, щоб історії журналістів, журналісток і їхнього внеску в повномасштабну війну і війну в Україні були почутими.
Оксана Романюк: Я виділяю два основних тренди. Перший тренд – цього року ми спостерігаємо зростання уваги до України і, зокрема, до злочинів, які скоює Росія. Це пов'язано з геополітичними подіями, знову увага світу прикута до нас. Увагу привернуло розслідування щодо Рощиної, де об'єдналися найпотужніші світові медіа. І це розслідування прогриміло на весь світ. Весь світ дізнався, наскільки жахливою може бути Російська Федерація, коли вони довели молоду дівчину… Повернули її тіло, яке важило 25 кг, з вирваною трахеєю і слідами катувань. Це один тренд. Зараз ми спостерігаємо зростання уваги. Станом на сьогодні ми зафіксували 836 злочинів, які скоїла Росія проти медіа і журналістів. І завтра, коли буде День журналіста в Україні, ми знаємо, що кілька міжнародних організацій вийде з заявами на підтримку українських журналістів. Паралельно з цим ми спостерігаємо інший тренд, який нас дуже турбує: зростання уваги до так званих "хороших" росіян. Вони, порівняно з тим подвигом, з тою енергією, з тими змінами, які роблять українці, дуже мало здійснюють якісь реформи чи пропозиції. Вони просто роблять із себе жертву десь за кордоном і продовжують повторювати імперський дискурс, що потрібно лише замінити Путіна і вся історія одразу з Росією вирішиться. Ми ж говоримо про те, що проблема Росії системна. Проблема не лише на рівні одного очільника держави, якого, умовно, замінять на Навальну і все вирішиться. Проблема в суспільстві. І мене дуже турбує, коли організатори деяких міжнародних конференцій, форумів роблять, умовно, Навальну хедлайнером і дають їй майданчик, не аналізуючи критично того, що вона пропагує. І фінансують все це, замість того, щоб профінансувати, наприклад, медіа на Сумщині, які реально потребують зараз дуже великої підтримки, які знаходяться під щоденними обстрілами. Це просто героїчні люди. Тому є такий, на жаль, негативний тренд. Буквально вчора українська медійна спільнота об'єдналась і написала спільного листа до організаторів однієї швейцарської конференції, де серед усіх спікерів щонайменше семеро – росіяни або люди, які працювали в Росії. Ці люди планують говорити про дітей Путіна, про якихось вагнерівців, як тяжко живеться росіянам. І жодного спікера українця. Це настільки неетично, викривлено, що вчора медійні організації написали велике публічне звернення. Ми будемо також впливати на цю ситуацію, тому що такого просто не можна допускати, щоб хтось говорив про Україну, про російсько-українську війну без участі українців. Це абсолютне викривлення реальності, такого не можна толерувати. На жаль, такий тренд є, але з ним також треба боротися.
Кейс України ще будуть вивчати в західних університетах
Тема ретравматизації. Чи є тут та межа і відповідальність медійників, журналістів, журналісток щодо оприлюднення такої інформації?
Я вважаю, що медіа повинні керуватись принципом, як можна зробити найбільше добро для найбільшої кількості людей. Спираючись на цей принцип, медіа можуть ухвалювати стратегічні рішення. І рішення ухвалюються на основі двох великих блоків. Перший – етичні журналістські стандарти, які давно розроблені в усьому світі. Ці етичні стандарти передбачають, наприклад, не публікувати фото чи відео загиблих дітей, відірваних кінцівок, калюж крові, не публікувати людей в упослідженому стані, оголених. Є, в принципі, система координат. Друга велика площина – те, що навіть найідеальніша, найдетальніша система координат завжди залежить від контексту. І рішення все одно має ухвалювати редакція, керуючись цією системою координат і керуючись своїм внутрішнім компасом, тому що це не означає, що може бути гірше чи краще. В одної редакції може бути такий внутрішній компас, наприклад повністю захищати свою аудиторію від будь-якого стресу, тільки огортати її любов'ю, намагатися максимально стерильно про все повідомляти, все замовчувати. В іншої редакції може бути позиція, що ні, ми маємо все повідомляти, тому що живемо у війні. І не лише світ має знати, а і наші українські громадяни мають розуміти, що таке війна, що таке Росія і які наслідки вона несе. Я притримуюсь, швидше, другого блоку, але вважаю, що мають бути червоні лінії. Ми маємо показувати наслідки російських злочинів, але при цьому маємо дотримуватись певних етичних стандартів. Неприпустимо, наприклад, коли звільняють полонених, ставати між матір'ю і сином і тикати камерою в обличчя, щоб зняти сльозу. Це точно неприпустимо. Стати збоку, але цей момент важливо зафільмувати, передати. Це все залежить від професіоналізму журналістів. І я думаю, що кейс України ще будуть вивчати в західних університетах, тому що те, наскільки ми зараз розвинулись, як журналістська спільнота, те, наскільки глибокі дискусії відбуваються… Мені здається, що, можливо, наша аудиторія цього не знає, але насправді в журналістській спільноті дуже багато дискусії стосовно того, як передавати, як захистити аудиторію, як все ж таки повідомити про війну – виробляється дуже багато потужних рішень. Як у кожній професії, в нас теж є люди, які не дотримуються якихось стандартів. Але переважна більшість журналістів дуже відповідальні, етичні. І якщо хтось порушує ці межі, тоді сама спільнота дуже активно засуджує і відбувається велика дискусія. Я думаю, що ми в цьому точно можемо дати фору західним медіа, які навіть не замислюються над такими етичними моментами.
