Фото: Радіо Промінь
Мирославе, добрий день!
Добрий день всім слухачам! Дуже радий знаходитися тут в цей чудовий дощовий і прохолодний літній день! Попасти на Промінь – це прекрасно, а надто в "Промінь рекомендує". Я десь із 90-х прислухався до Променя, тому що тут завжди звучала хороша музика – яку, власне, не можна було почути деінде.
Так, багато виконавців починали ротації та свій зірковий шлях тут, багато пісень на Промені вперше прозвучали…
Так, так. І ми не виключення. Я пам’ятаю, як Підкаура привозив до Києва з Кобеляк касети з музикою The ВЙО, щоб потрапити в Хіт-парад "12 мінус 2". Взагалі, знаєте… Свого часу я говорив від гурту The ВЙО, потім був проєкт Jonych&Ципа, де я говорив від імені вигаданого персонажа. І от нарешті доріс до того, що можу говорити щось, не прикриваючись якоюсь маскою чи назвою, – вже від свого власного імені.
Тобто, досягнув певної точки, коли вже точно не страшно, вже нема чого чекати і коли хочеш щось сказати – то кажеш.
Так, війна навчає тому, що чекати точно немає чого. Тому що все може дуже швидко скінчитися, і дуже неочікувано. І довгострокові плани – їх варто тримати в голові заради терапії, але розраховувати на них – це всі розуміють – безглуздо.
Думаю, через це і пісня "Мамо" виникла. Я всі ці 30 років (з початку кар’єри The ВЙО, – прим. ред.) розумів, що потрібно пісню мамі присвятити, але чомусь думав: "та потім, якось пізніше, ще не на часі, ще не знаю що сказати". Ну а війна, по-перше, підкидує дуже багато тем, а по-друге, відбувається переусвідомлення того, що часу немає. І я зрозумів, що потрібно зараз сказати, поки мама жива, на щастя. І я радий, що встиг це зробити. Мама цю пісню почула і навіть в кліпі знялась.
Твоя любов до мами і мамина до тебе – це те, що саме собою зрозуміле. І здається, що зайвий раз такі очевидні речі не варто говорити. Але потім настає момент, коли ти вже не можеш сказати – і дуже про це потім шкодуєш
До речі, про кліп. В ньому знялась не тіьки твоя мама, але й мами інших військовослужбовців 112 Обр ТрО ЗСУ. А режисером ти виступив сам?
Разом з Іллєю Мкртчяном, він у Культурному десанті займається відеопродакшном. Ну, як я режисував… Коли я починав працювати зі своєю мамою, то як режисер здувався (сміється).
Серйозно?
Ну, так а що я мамі скажу? Я ніколи не бачив, щоб вона плакала. Вона в мене така сталева леді, завжди себе тримає в руках.
Зате ти плакав?.. Насправді, ми теж плакали, коли дивилися цей кліп – просто неможливо втримати від сліз.
Плакав. Я й зараз плачу.
Це дуже зворушливо.
Я коли відрежисував і надіслав матеріал, Ілля каже: "А де сльози?" – "Ну, я не можу заставити маму плакати!". І він поїхав у Кобиляки і вже якось зняв потрібні кадри. Застосував технічні засоби, щоби змусити маму заплакати – краплі якісь спеціальні, китайську "Золоту зірку" …
Ну, але дуже трушний кліп вийшов, дуже актуальний. Там з’являються твої побратими й посестри. І всіх, хто ще не бачив кліп на пісню "Мамо", запрошуємо – подивіться обов’язково. Але якщо ви зараз не в стабільному психологічному стані, то відкладіть до кращого ресурсного. Він пробиває на сльозу із самого початку.
Я так сподіваюсь, що це не сльози жалості, а якраз таки любові, тому що ми іноді якось забуваємо говорити мамі, що ми її любимо. Ну, я от по собі суджу: я ніколи раніше цього не говорив. Мені завжди здавалось, що це і так зрозуміло, і так очевидно. Я обіймами своїми і своєю присутністю говорив, що я її люблю (сміється). А так щоб прямо в очі сказати – якось ні.
А дружині своїй говориш?..
Дружині говорю. Але не плутайте маму й дружину (сміється).
Просто цікаво, чи це взагалі твоя позиція у ставленні до людей, чи просто так склалось?
Мені здається, що так багато людей ставляться. Тому що твоя любов до мами і мамина до тебе – це те, що саме собою зрозуміле. І зайвий раз такі очевидні (як здається) речі не варто говорити. Але потім настає момент, коли ти вже не можеш сказати – і дуже про це потім шкодуєш. І от щоб цього не сталося, я вирішив все це своє невисказану любов оформити в пісню. Сподіваюся, що ці відчуття відчули й інші слухачі. Це ж не тільки моєї мами стосується.
Зараз і перевіримо.
Коли ми у квітні розмовляли з тобою в етері, присвяченому 60-річчю Радіо Промінь, ти згадував, що найвідоміша пісня The ВЙО "Ганджа" на кінець 90-х була насправді революційною. І що закордонні гості фестивалю "Червона Рута", де ви її представили 1995 року, дивувались демократичності України, де можна вільно співати пісню на цю тему. Цього року 30-та річниця першого її виконання. І 35-та – першого концерту The ВЙО. Що ти пам’ятаєш з тих часів?
Перший наш концерт був 1 червня 1990 року в місті Кобеляки (це день захисту дітей, тож легко запам’ятати). У нас було три пісні, які ми вже вміли грати, але не було назви. Ми цю назву – The ВЙО – прямо перед виходом вигадали, коли конферансьє запитав, як нас представити. Мені дуже подобалось це слово – "Вйо!", – воно було як якийсь виклик. А Підкаура хотів, щоб у нас обов’язково як у всіх рок-зірок в назві було "The". The Beatles, The Rolling Stones… І ми ж тоді не думали, що через 30 років людям доведеться кожен раз міняти розкладку в комп’ютері чи телефоні, щоб написати цю назву правильно (сміється)! Люди ж ліниві, це їх трохи відштовхує зараз. Коротше, не продумали колись (сміється).
І ту "Червону Руту" пам’ятаю. Я зараз в Запоріжжі служу. А в перший раз на "Червону Руту" я потрапив у 1991 році, коли фестиваль якраз проходив у Запоріжжі. Ми тоді з моїм товаришем були на підтанцьовці там. Ми написали для друзів кілька пісень, і вони нас взяли з собою на фестиваль. Я познайомився там з купою хороших людей. І я прекрасно пам’ятаю, що саме в цей момент розпався Радянській Союз. Це сталося у серпні (фестиваль розпочався 9 серпня, а закінчився за кілька годин до московського путчу 19-го, - прим. ред.). Ну і "Червона Рута" завжди була зосередженням української культури, підривачем фундаменту радянщини. Таке цікаве співпадіння. Чи не співпадіння…
В 1991 році після "Червоної Рути" розпався Радянський Союз. І ми ходили і дивилися один на одного: мовляв, таки наспівали, намолили
Головною вимогою конкурсу "Червона Рута" було виконувати пісні українською мовою. І багато хто із знаних сьогодні музикантів написали свої перші українські пісні саме для цього конкурсу – ті ж ТНМК чи Ірина Білик. Остання зізнавалась, що писала різні пісні, але спеціально під "Червону Руту" підготувала україномовні – які і вистрелили.
Так, це дуже хороший приклад "лагідної українізації", коли руки ніхто не викручував і законів не було, а один фестиваль поставив умови – і всі погодились. І створили хороші пісні, які звучать і досі.
Цього року фестиваль "Червона Рута" відбудеться 17 вересня у Львові. А відбіркові тури йдуть по всіх Європі, тому що багато українців зараз знаходяться за кордоном, змушені були виїхати проти своєї волі…
Я згодний, що українська пісня має лунати всюди! Мене днями запросили записати відеозвернення для відбіркового туру, який проходитиме в Лондоні. Я поїхав до Палацу спорту "Юність" в Запоріжжі, де відбувався фестиваль в 1991 році. Місце не впізнати – тоді це були якісь хащі. А тепер все красиво, поруч якийсь супермаркет… Я стояв на тих сходинках і така хвиля ностальгії накрила… І ще я зрозумів, що організатори "Червоної Рути" дуже класно все тоді робили і були дуже хорошими візіонерами – тому що робили фестиваль в російськомовних регіонах. Я в 1995-му році дуже тішився, коли на гала-концертах на площі в Севастополі стояли морячки руського флота в безкозирках своїх і підспівували українським пісням. І я бачив, як вони просто заздрять нашій країні, бо на ті часи це була ультрамодна музика.
Заздрять і зараз.
А в 1991 році після "Червоної Рути" розпався Радянський Союз. І ми ходили і дивилися один на одного: мовляв, таки наспівали, намолили.
Підтримуємо такі ідеї, тому продовжуємо наспівувати і намолювати на Радіо Промінь перемогу України, зміцнювати рівень культурної ідентичності – це все національна безпека і цим ми всі займаємося різними способами. Все починається з культури. Наостанок просимо тебе звернутись до слухачів Радіо Промінь з тим, що тобі важливо зараз сказати.
Оскільки я сьогодні тут через нову пісню "Мамо", то хотілося би сказати наступне: не стидайтеся, скористуйтеся тим, що ви ще можете це собі дозволити – побачитись з мамою чи зателефонувати їй, надіслати повідомлення, – і скажіть, як ви її любите. Навіть якщо мами за якихось причин немає з вами, материнська любов все одно найсильніше, що є у цьому світі. Вона відчувається на всіх рівнях – як на фізичному, так і на метафізичному. Говорять своїм батькам про те, що ви їх любите!
Слухати пісню "Мамо" Мирослава Кувалдіна і Культурного десанту, як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
