Фото з особистої ФБ-сторінки
Радіо Промінь перевернуло свідомість до українського
Як минуло твоє дитинство?
Я сама з Донецької області, з-під Маріуполя, Приазов'я. Вчилася в російськомовній школі. В 5 класі почала розмовляти українською навіть на уроках попри навчання російською. В 9 класі в мене щось прокинулося, тоді був 2004 рік, Помаранчева революція. Я почала плести собі жовто-блакитні коси. В мене з'явилася свідомість, знайшла тоді Радіо Промінь. І це стало дуже сильним поштовхом в створенні моєї свідомості саме культурної. І взагалі про Україну. Це перше, що я почула про українську музику. І я щочетверга слухала "Український рок-н-рол" на Промені.
Я тоді починала співати і зрозуміла, що нам в гурті треба одягатися відповідно, треба мати намиста. Зрозуміла, що намиста – це моє. Почала цікавитися саме старовинними намистами, збирати антиквар, потім я вже почала робити це сама. Спочатку робила намиста з шерсті.
В який момент ти відчула, що в тебе достатньо свободи і волі, аби відійти від традиції класичної і створювати щось, що буде існувати у світі під твоїм особистим брендом?
В мене не було періоду, щоб я окремо робила тільки намиста автентичного зразка або авторські. В мене все паралельно якось йшло. Я паралельно могла відшукувати старовинні коралі, перенизувати їх і робити їх саме за автентичним зразком. І паралельно могла валяти з шерсті, потім нанизувати якісь більш авторські варіанти із використанням фурнітури, якої в нас ніколи не використовували, потім вже акрилом розмальовувати намистини. Я співпрацювала з дизайнеркою Олесею Теліженко, в неї був показ на Fashion Week Ukraine. Вона попросила мене зробити до своєї колекції прикраси. І так я вперше потрапила на український показ мод зі своїми прикрасами. Я за них тоді отримала чоботи – не захотіла брати кошти, а обрала її дизайнерські чоботи шкіряні. Це перший мій такий крутий заробіток був.
Я не маю фахової освіти в культурології, етнографії, я біолог, але з другого курсу була в цьому оточенні, багато дізналася на практиці про прикраси, багато читала, дізнавалася. Я майстриня, керамістка, вокалістка, я показую свою творчу сторону, ще займаюся спортом.
"Зараз є постійне натхнення – те, що я зроблю щось новеньке, воно "залетить", я розіграю його на армію. І це круто"
Чи відчуваєш ти щось подібне до того, що ось ця волонтерська складова трошки ніби як нівелює момент мистецтва?
Зараз в мене є постійне натхнення – це те, що я зроблю щось новеньке і воно "залетить", я розіграю його на армію. І це круто.
Ти колись собі могла уявити, що українське традиційне намисто перетвориться на джерело донатів для українського війська?
Ні, взагалі навіть не думала. Але коли почалася повномасштабна війна, я із самого початку почала робити розіграші, коли люди ще не довіряли.
Як тобі живеться з тим, що твої намиста перетворюються на зброю?
Слава Богу! Я дуже тішуся з того, що допомагаю армії нищити нашого ворога.
Досі себе шукаю…
Як ти станом на цей момент нашої розмови себе позиціонуєш? Хто ти?
Прикрасна майстерня "Makoviya". Музика мені приносить найбільше задоволення в житті. Навіть не прикраси, не створення, а от саме, коли я на сцені. Я була в багатьох гуртах та іпостасях, в різних стилях, але досі себе шукаю. Мені подобається те, що я роблю. Я насправді доволі рокового спрямування люблю музику. І в мене є певні смаки, які б я дуже хотіла втілити в життя. Мене в житті ніхто ніколи не підтримував щодо музики. Всі рідні проти моєї музичної кар'єри. Але вони мене підтримують в усьому іншому на 100%.
Як змінилося твоє мистецтво після початку повномасштабної війни?
Я сама стала більш агресивнішою. Намиста не можуть стати агресивнішими – це творчість, мистецтво. Я з 2009 року роблю намиста.
В мене багато діяльності, тому ніколи не буває вигорання. Займаюся одним, потім переходжу на інше… І я таким чином відпочиваю. Маю активне життя. А спорт – це ліки від психозу для мене. Коли батьки були в окупації, щоб не з'їхати з глузду, я почала займатися спортом. І це мене врятувало. Мені дуже багато людей пишуть, що я мотивую саме займатись спортом. Я займаюся в першу чергу для себе і для своєї психіки. Розумію, що це подобається моїй аудиторії, вона ще й від цього виграє. Бо вони теж займаються.
Чи відчуваєш ти, що захоплення народною творчістю в глобальному сенсі підсилило або сформувало твою громадянську позицію таким чином, яка вона зараз є?
Обов'язково. Воно все йде поруч: і моя громадянська позиція, і культура, яка мене надихала на всю мою творчість. Вся моя творчість – це стилізації традиційного.
Захар Давиденко та Ольга Троян в студії Радіо Культура
В нас таке правило: вони переходять на українську, а не ти на російську
Як створення українського народного намиста впливає на твою нелюбов до людей, які слухають російську мову в публічних місцях?
Це ж все взаємопов'язано. Це все дуже логічно. Українське намисто – це українські традиції, українська культура, історія. Коли ти вивчаєш нашу історію, ти розумієш, як багато нам наші сусіди принесли горя, смерті і вбивств. Суцільне горе нам принесла Росія. І коли людина розмовляє російською мовою… Мене колись питали: "А як ви українізуєте своїх дітей?" В мене немає з цим проблеми, в мене в сім'ї розмовляють українською. І як би ви не намагались українізувати, ходити на українські гуртки, ви маєте в сім'ї розмовляти українською. І так було зі мною. Я в російськомовному оточенні жила, але мої батьки були україномовні. Моя дитина з дитинства знає тільки питомі українські слова. Навіть я так не розмовляю. Бо в нього суто український контент. Зараз в школі складніше, тому що дуже багато дітей розмовляє російською. Але в нас таке правило: вони переходять на українську, а не ти на російську. Українська мова в сім'ї. Ти розмовляєш російською, дитина розмовляє російською. Що ви слухаєте? Російські пісні, російських блогерів, ви читаєте російське, дивитеся, споживаєте мовою російською. Потім тобі алгоритми підкидають російські з російськими наративами і ти і твоя дитина вже "вата". Ви опиняєтеся у пастці, стаєте латентними ватниками, потім колаборантами. А потім ви реально будете зрадниками, так само, як дуже багато хто опинився в цій ситуації у нас на сході.
Намисто допомагає тобі триматися поза цим контекстом?
Якщо глибоко копнути, то так. Це історія, яку ми маємо знати, яку ми маємо вивчати. І тільки тоді, коли ми будемо знати історію, ми будемо розуміти, що відбувається зараз. Багато хто не січе, що зараз відбувається, просто не розуміє. В мене щодо цього дуже категорична позиція, бо після того, як зруйнували, як змішали із землею моє рідне місто, я перестала розуміти російську мову.
