Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"Вікна ― це дуже сумно, тому що вікно за пів дня не робиться"
Вікна ― очевидна проблема, бо вони своїми фанерними зіницями одразу привертають увагу.
Вікна ― це дуже сумно, тому що вікно за пів дня не робиться. Потрібен певний час для виготовлення ПВХ-профілю, а потім вже відбувається встановлення. Як це відбувається, наприклад, у Києві. Трапився обстріл, вибило вікно, міська комісія робить фотофіксацію, люди заповнюють певні формуляри, а тоді двічі на тиждень комісія засідає у КМДА і через "єВідновлення" надають певну компенсацію. Іноді вона сягає навіть 350 тис. грн, але коли вона надійде і як потім люди замовляють ― усе це індивідуально.
"Українці можуть робити вікна на світовому рівні"
Щодо інших міст. Україна перед війною була розвиненою у плані виготовлення сучасних вікон, і саме Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя ― це батьківщина відомих фірм, які беруть участь у тендерах, коли українці замовляють нові вікна. Українські вікна ― конкурентоспроможні. Упродовж 2022-24 років, згідно з даними профільних асоціацій виробників світлопрозорих конструкцій, було експортовано українських вікон на понад 30 млн євро до країн Євросоюзу. Наші виробники вікон конкурують із польськими виробниками в аспекті "ціна-якість". Виходить, що для німецького, чеського та інших споживачів простіше взяти українське вікно, яке відповідає усім вимогам Євросоюзу в плані теплопроникності, світлопроникності, санітарно-гігієнічних вимог. Тобто ― українці можуть робити вікна на світовому рівні. Але важливий момент. Зараз у нас система влади така, що коли ви будь-якого мера запитаєте, то він не скаже чітко, скільки вікон у Києві, Чернігові, Харкові, принаймні у житловому секторі. Тобто наше центральне відомство не має змоги навіть розрахувати потребу у склі та складових матеріалах для того, щоб розуміти, скільки треба для України скла для відновлення.
"Треба проводити інвентаризацію населених пунктів, облік та аудит"
А чому така ситуація? Може, через приватних забудовників, які не поширюють цю інформацію?
Ніхто інформацію не збирав. І за чотири роки війни всі наші чиновники, великі цифровізатори не розуміють, що треба проводити інвентаризацію населених пунктів, облік та аудит. Візьмемо, наприклад, Херсонщину. Населений пункт обстріляний, сталося не лише вибиття вікон, а й руйнування несучих конструкцій і дахів. Приїздять певні донори і запитують, скільки вам треба грошей та на які матеріали, щоб відновити ваш населений пункт. У тут починаються дикі проблеми. Одні фахівці рахують за однією системою, інші ― за іншою, навіть часом нефахові люди обліковують. Кажуть просто: зруйновано ось стільки квадратних метрів, без конкретики. За чотири роки держава все ще не збагнула, що аудит та облік ― це ті речі, які українці чекають від держави, аби ми чітко могли зрозуміти, на що нам готуватися та які наші виробничі потужності. Наші профільні спілки намагаються замість центральних органів влади допомогти територіальним громадам отримати коефіцієнти і розуміння, як саме треба обліковувати втрати, для того щоб максимально допомогти мешканцям своїх населених пунктів.
"Побудувати содовий завод ― 600 млн євро, скляний завод ― 300 млн євро"
Ви згадали про конкурентне виробництво саме віконних конструкцій. Раніше писали, що ми завозили скло для вікон із Білорусі та Польщі. Яка зараз ситуація?
Росіяни з 1992 року всіляко сприяли закриттю українських заводів, які виробляли віконне скло. Відбувалося рейдерство та підкуп чиновників. Останній великий завод залишився у Лисичанську, він не працює, ясна річ. Ми залишилися голі, немає жодного виробника скла. Вже третій рік чуємо, що під Березанню на Київщині будується великий завод на 25 млн кв. м. Але якось дивно будується, бо якщо люди хочуть торгувати українським склом, то вони мають запрошувати журналістів, представників профільних асоціацій та хизуватися, яке у них гарне виробництво та обладнання. Нічого такого не відбувається, тривають лише піар-кампанії. Також оголосили, що в Житомирі хочуть будувати скляний завод.
Костянтин Салій. Фото: mykyivregion.com.ua
Скажу, що в Україні пісків для скла достатньо, але недостатньо соди. Проте сода є в Болгарії. Понад 50% соди в усьому світі йде на виробництво віконного скла, а решту пускають на ліки, харчову соду, різні хімічні препарати. Наша сода зараз по суті під обстрілами, йдеться про розвідані родовища. Нерозвідані треба розвідати і будувати содовий завод, він коштує приблизно 600 млн євро. Побудувати скляний завод ― це 300 млн євро. Отже, понад 52 млн кв. м віконного скла перед війною Україна імпортувала із Росії та Білорусі. Був такий Гомельський казенний завод. І навіть у 2022-23 роках знаходилися комерсанти, які не соромилися завозити в Україну через Польщу скло із Гомельського заводу. Тобто нашими грошима годували білорусів і владу Лукашенка, що дуже прикро. А зараз у нас по склу ― повний інтернаціонал. Є малазійське, індонезійське, скло з усього світу, і турки хочуть постачати.
Важливо не плутати саме скло та віконну конструкцію. Конструкцію можна зробити в будь-якому населеному пункті, навіть умільці можуть в гаражному кооперативі. Але саме скло вони мусять закуповувати. Коли у ХVІІ столітті іноземці відвідували Київ, то вони бачили різницю. Софія Київська була зі склом, тоді говорили "шкло", а в Московії у вікнах були слюда та бичачі міхурі. Тобто ми виробляли скло ще з тих часів. Маємо розуміти, що галузь цю треба піднімати, а ПВХ-профілі, всіляку арматуру ― не питання виготовляти в Україні. Найдорожче у вікні ― саме скло.
"Чекаємо, що місцеві влади схаменуться і почнуть робити обрахунки"
Для спорудження скляних заводів та содового треба вирішувати різні проблеми.
У нас жодне відомство не опікується цими проблемами. Усі сподіваються, що прийде іноземний бізнес. Особисто я дуже виступаю за українського виробника, але коли український виробник тільки декларує через ЗМІ, що ось-ось він запуститься в експлуатацію, але жодного розуміння, як це відбудеться, то ми хотіли б знати, чи пройде це скло українську сертифікацію. В Україні є спеціалізований технічний комітет по склу, є інститут, вони повинні надати свою оцінку. Ми повинні розуміти, що українське скло не гірше за якістю від польського чи якогось іншого. У європейської спільноти є дуже високі вимоги стосовно захисту зеленої енергетики, будинки мають бути переобладнані на новітні системи. Чи ставили таке завдання наші органи влади, а скільки треба поміняти вікон в Україні після вступу до ЄС? А може, нам треба не два заводи, а шість? Ми чекаємо, коли місцеві влади все ж таки схаменуться і почнуть роздивлятися свій населений пункт, робити обрахунки, заносити в єдину систему технічні паспорти на нові будинки, в яких зазначені конкретні обсяги матеріалів та інші речі.
"У нас є повна палітра корисних копалин ― саме для виробництва будматеріалів"
Нам кажуть, що будівельна галузь буде драйвером економіки після нашої Перемоги. Як ви це бачите?
Ми мусимо бути драйвером, тому що дуже багато іноземних компаній, донорських фондів будуть витрачати гроші, і в нас буде величезний попит. Якщо держава не заважатиме, то цей попит будуть одразу задовольняти ті українські люди, які вміють займатися бізнесом. У нас є практично всі корисні копалини, повна палітра ― саме для виробництва будівельних матеріалів. Більше, ніж у будь-якій країні Євросоюзу. Назву ще цифру ― у 2008 році виробництво будматеріалів та супутні послуги займали 15% ВВП України у матеріальному виробництві. Тобто ― ми не пасли задніх, хоча, звісно, поступались металургам, хімікам. Але 15% ― це багато. Зараз цей відсоток може зрости до 25-30%, саме в матеріальному ВВП, а не в послугах.
