Фото: Суспільне
Кремінь фактично створив цю інституцію з нуля
Як ви особисто відреагували на звільнення Тараса Кременя?
Взагалі я ставлюся до цієї ситуації абсолютно спокійно. Тому що вона очікувана. Мушу сказати, що Кабінет міністрів мав повне право не продовжувати співпрацювати з Тарасом Кременем. Водночас Кабінет міністрів мав можливість продовжити з ним співпрацю на наступних 5 років, адже закон це дозволяє. Чому я ставлюся до цього спокійно, попри те, що я була серед підписантів звернення до Кабінету міністрів продовжити контракт з Тарасом Кременем, доки не була знайдена краща кандидатура. Він фактично створив цю інституцію з нуля.
Жоден з запропонованих кандидатів не відповідає передбаченим законом посадовим обов'язкам
Ми знаємо, що нині є три кандидатури: від Мін'юсту, Мінкульту та від Уповноваженого Верховної Ради з захисту прав людини. Жоден з цих кандидатів не відповідає передбаченим законом посадовим обов'язкам. Зокрема, вони не мають досвіду правозахисної діяльності, їхня сфера діяльності до цього кандидування не була пов'язана жодною мірою ні з захистом прав людини, ні з відстоюванням принципів закону про розвиток державної мови. Але цей Кабінет міністрів вже фактично дихає на ладан, суспільство очікує змін і в Мін'юсті, і в Мінкульті. Це вже очевидно.
Тому у наступного Кабміну все ще залишиться право призначити свого кандидата. І ми не знаємо, кого він призначить: чи викладача сценічної мови з університету Карпенка-Карого, чи пані професорку, докторку філології, етнографиню, чи пана державного службовця з багаторічним досвідом, які теж кандидуються. Кабмін завжди зможе цих людей звільнити, якщо вони не будуть належним чином виконувати свою роботу. Сподіваюся, це вже зробить наступний Кабмін. Хоча все теж сумнівно.
Все це не приємно, але трагедії немає
Адже у нас традиційно від 2019 року Кабмін не є незалежним органом. Це звичайно неприємно, але трагедії нема. Я не думаю, що буде якийсь збій, і що українська мова, її розвиток та виконання закону постраждають. Очевидно, що будуть великі затримки, очевидно, що не буде реакцій на порушення мовного законодавства, очевидно, що ця карта буде грати і далі. Так як це, ми бачимо, відбувається зараз з якогось дива. І я не пов'язую це з омбудсменом. Але мовна карта витягнута. Принаймні, в соціальних мережах. Тобто це політична проблема, яка триватиме у нас ще 10-15 років, а потім все буде нормально. Як на мене, вона постійно час від часу порушується.
Без хайпів, без скандалів, без агресії
Що зі зробленого Тарасом Кременем ви маркуєте, як позитивне, необхідне, важливе в царині захисту української мови? За що ми можемо йому подякувати?
Насамперед, він добре виконував закони. Він заснував інституцію. Люди знали, куди вони можуть звернутися, люди знали, що їм дадуть відповідь, люди знали про те, що буде реакція на їхні скарги. Люди знали, що ця реакція буде адекватною, відповідно до чинного законодавства. Без хайпів, без скандалів, без агресії. Діяльність Кременя на цій посаді була рівною, спокійною, кваліфікованою. Такою, якою в принципі і має бути діяльність посадової особи, яка відповідає за права людини, зокрема, за дотримання мовних прав громадян України. Мені здається, це дуже важливо, що в турбулентні часи, які ми маємо, Тарас Кремінь запропонував таку ноту, таку тональність, такий ритм роботи. Чи був він ідеальним варіантом на цю посаду? Він був точно найкращим з того, що було на той час. Чи є хтось з кандидатів, яких кандидують зараз, кращими за Тараса Кременя? Я думаю, що це ми вже зовсім скоро побачимо.
Він впорався з цією роботою
Які, на вашу думку, у нього були прорахунки?
Розумієте, ця інституція була створена 5 років тому. Хто ніколи нічого не створював з нуля, тому важко собі уявити, на скільки це складний процес. Ви ж пам'ятаєте історію зі створенням УКФ, який на певному етапі очолила Юлія Федів? Це створення тривало 5 років. І як після того, коли змінилося керівництво, ми побачили, наскільки крихкий цей процес. Потрібно дати більше часу. Створення інституту омбудсмена – мовного, ветеранського, будь-якого іншого – це вже і є реформа. Це створення функцій, взаємозв'язків, налагодження алгоритмів роботи. Це щорічні доповіді у Верховній Раді, які повинні впливати на покращення законодавство, на зміни до законів тощо. Це тривалий процес. І тому я про якісь прорахунки не можу нічого сказати. Я не бачу прорахунків. В тих умовах, які були, в такий складний період часу, коли не було ні грошей, ні людей, коли виникла величезна криза у публічній службі, на яку люди не хочуть йти працювати, оскільки одразу будуть марковані, як корупціонери, нероби чи злочинці, в цих умовах, в яких працював Тарас, він рівно виконував свої обов'язки. І він впорався з цією роботою.
Ірина Подоляк. Фото:facebook.com/iryna.podolyak.5
Ми побачили, як українською мовою заговорила велика маса людей
Мені здається, що у сфері законодавства ми мову убезпечили. Ми законом надали усі гарантії захисту мові. Натомість, в реальному житті ми не маємо ілюзій з приводу того, як функціонує російська, як споживається контент російською мовою. Що, на вашу думку, ми ще маємо робити для того, щоб захищати українську мову? Тому що, на жаль, одного закону не достатньо. Є сфери, де його можна застосовувати, але він не вирішує проблему глобально.
Я так само живу в цій країні. Бачу і чую багато людей довкола. Очевидно, що ніхто з нас, з тих, хто підписував цей закон про мову не розраховував на те, що ситуація кардинально зміниться через день після ухвалення цього закону. Це довгий процес. Результати дії цього закону побачимо може через 5, може через 10 років. "Дякуючи" Путіну, ми побачили, що українською мовою заговорила велика маса людей. Усвідомила це і просто перейшла на рідну мову. Потім люди розслабляються, потім призвичаюються до тих жорстких обставин, в яких вони живуть. Люди дістають багато стресу і нібито від цієї безнадії починають повертатися до цих світоглядних тем. Тому що питання використання державної мови в державі власне пов'язане з існуванням самої держави. Воно пов'язане з твоїм світоглядом.
Час від часу ця хвиля наростає, а потім вона спадає
Я думаю, що це просто хвилі. Час від часу ця хвиля наростає, а потім вона спадає. Люди побачили, що ніхто нікого не карає за використання своєї рідної мови, ніхто нікого не розстрілює і не садить до в'язниці. Люди розслабляються. Потім приходить момент, коли треба акумулювати якісь зусилля на щось, і знову ця хвиля використання російської мови спадає так чи інакше. Але найважливіше – це школа, це освіта, це вчителі, це родина. І тому найбільш травматичним є, коли ми бачимо, як батьки зі своїми малими дітьми спілкуються російською мовою. Але я б не драматизувала цю ситуацію. На це просто потрібен час. І системна послідовна не агресивна, але вперта робота, яка починається з дитячого садка і зі школи. Я думаю, що потрібно більше працювати з цим сегментом. І звісно потрібен час.
