Ілюстративне фото: facebook/artan.gur
"З 1945 року щороку відбувалося 30-40 збройних конфліктів і близько 10 повноцінних війн"
Розпочнімо з колонки посла України у Великій Британії, колишнього головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, яку він написав для інтернет-видання "Українська правда". Він констатує, що світопорядку, який сформувався після Другої світової війни, більше не існує. Давайте згадаємо цей світопорядок та згадані Залужним періоди між Першою та Другою світовими війнами, а також період після Другої світової. Перший період “спокою” тривав 21 рік, другий — більше 70-ти. З іншого боку, я зустрічався з думкою, що мирного міжвоєння не існувало, тому що воно було насичене багатьма конфліктами. Що ви про це думаєте?
Якщо говорити про термін "світопорядок", то його більше запропонувала європейська, західна дипломатія після Другої світової війни, щоб обґрунтувати свої не завжди демократичні збройні підходи для угамування достатньо активних країн чи лідерів країн, диктатур, щоб вони не призвели до масштабної війни. Тоді була полярність — на одній стороні стояли США і НАТО, на іншій — СРСР із країнами Варшавського договору. Й вся планета була в полі того чи іншого блоку.
Але насправді говорити про спокій достатньо складно. З 1939-го по 1945-й роки, поки тривала Друга світова, світ був або в тотальній війні, або в перманентній. З 1945 року зʼявилися спроби формування світопорядку, але тим не менше кожний із двох блоків або намагався десь подавляти військові конфлікти, або проводив якісь військові операції, дуже часто завуальовані, на інших територіях із метою контролю. З 1945 року по суті щороку відбувалося 30-40 збройних конфліктів і близько 10 повноцінних війн. Ми більше знаємо про ті війни, про які говорили країни-гегемони, або ті, уваги до яких привʼязав світовий кінематограф. Ми досить сильно памʼятаємо війну Північної Кореї проти Південної Кореї, війну у Вʼєтнамі чи Афганістані. Ще можемо згадати радянсько-китайський конфлікт на острові Даманський. Але мало хто може згадати на ходу камбоджійський конфлікт або “червоних кхмерів”. В Африці ж, наприклад, десятки диктатур, десятки громадянських конфліктів. Це я лише експромтом згадую, скільки було конфліктів із сотнями тисяч втрат серед місцевого населення.
Звісно, це все утримувалося в контексті контролю, оскільки сторони конфліктів отримували зброю в основному від котрогось з блоків. Процес накопичення на арсеналах відбувався і з розвалом СРСР відбувся загальний спалах насильства у світі. Це і Югославія, якої зараз вже немає, Чехословаччина, яка мирно розійшлася, і обʼєднання Німеччини.
Зараз же ми спостерігаємо, що немає полярності, є декілька блоків — і військових, і економічних — і кожен із них намагається впливати на ситуацію. Хоча кожен із них здебільшого також грає за своїми правилами. Єдиним гравцем, який не грає по правилах й не відповідає жодним нормах міжнародного чи навіть звичаєвого права, є Росія. Вона веде війну на геноцид, оскільки РФ не відстоює якусь свою ідеологію. Принциповим для них є знищення держави і українського народу як нації.
Чому ЄС та США бояться поразки Росії?
Валерій Залужний констатує факт, що побоювання з боку Заходу поразки Росії призвело з одного боку до затяжної війни, а з іншого — до збільшення фінансових та політичних витрат. Й тут питання, чому ЄС та США бояться поразки РФ?
Європа, США, Китай та ще 15 країн мають кордони із РФ і кожна з них розуміє, що у випадку програшу Росії, дестабілізації в її межах, утворення нових анклавів всередині за територіальним, національним чи релігійним принципом точно відбудеться. Буде поділ у межах самої країни і, найімовірніше, ряд анклавів вирішить висунути якісь територіальні претензії до сусідів.
Другий момент — Росія є ядерною державою, яка як мінімум репрезентує, що в неї в наявності близько 5000 ядерних боєголовок. Звісно, лише у фільмах показують, що ракету можна взяти в кишеню або вивезти в машині, але загрози все одно можуть бути. Хаотизації може бути дуже серйозна загроза і ризики можуть бути. Тоді навіть не буде в кого спитати за якийсь пуск ракет.
.jpg)
Іван Тимочко. Фото: facebook
Третій момент — і США, і європейські країни розуміють, що у випадку розвалу Росії обовʼязково хтось із сусідів цих 18-ти країн, які мають кордони з Росією, може висунути свої територіальні претензії до РФ. Росія по суті у всіх країн, включно з Китаєм, європейськими країнами, вкрала якусь частину їхніх земель. Й коли Росія буде ослаблена, точно хтось захоче їх повернути ще й з відсотком.
Крім того, донедавна всі забули, що окрім Кіпру, не меншим офшором була й Росія. Гроші, які легалізовувалися в Росії, потім осідали в європейських банках. Тому зараз така кількість грошей і заарештована по іноземних банках.
"Трамп ще не президент. Він — капіталіст"
Залужний у статті також торкається теми Трампа, зазначаючи, що він не є випадковим вибором. Я додам, що Орбан та Фіцо — це та сама тенденція. Що, на вашу думку, показує ця тенденція і що Україні з нею робити?
Почнемо з того, що політика лібералізму як така провалилася. Безперервне навʼязування особистої думки меншості для більшості і призвело до того, що коли є демократичний вибір і однакові права рішення надаються всім, велика частина має претензію до меншості, яка зловживає своїми повноваженнями. Необовʼязково поділяти процеси в межах самої країни, це треба розглядати глобально.
Коли політики при владі перестають комунікувати з населенням, втягуються в свої розбірки, звісно, що зʼявляється той, хто обіцяє згуртувати, обіцяє прості рішення на складні виклики.
Чи Трамп унікальний та може вплинути на зміну світового порядку зараз? Передусім, він ще не президент. Трамп — капіталіст. Як політик він ще не запрацював. Хоча багато його кроків як політика вже є, але це людина, яка сподівалася лише одними важелями — економічними, торговими — налагодити взаємодію чи навіть контроль на своїми сусідамив. Коли Трамп буде вже президентом, він, найімовірніше, використовуватиме політичні, економічні, військові, релігійні та всі інші важелі. Тоді можна буде говорити, що він пропонує якийсь комплексний підхід до світових взаємодій.
"Утворення сучасних військових альянсів відбуватиметься навколо України"
Залужний присвятив свою статтю тому, що в нас зараз нові геополітичні вихідні дані. Вони нестабільні: безпекові альянси не завжди мають ефект, якого б хотілося або який на них покладався і мав би бути. Й тут згадуємо НАТО — альянс, який є тригером для Путіна. Водночас ми бачимо потуги України вибудовувати сучасні форми альянсів. Можна згадати ту ж спробу з Великою Британією та Польщею. Наскільки зараз в України є можливості створювати в наших умовах нові альянси?
Якщо ми розглядаємо НАТО, то альянс створювався як мілітарне обʼєднання країн. Але, на жаль, до теперішнього часу він дійшов як обʼєднання з певними елементами, військовими інтересами в межах зовнішньої політики. Чому так? Ми бачимо, що країни ЄС скорочували свої армії, військово-промислові комплекси і в межах свого обʼєднання перекладали відповідальність одні на одних. Із часом у межах альянсу почали утворюватися інші альянси. Думаю, якби не війна Росії проти України, то з часом НАТО скотилося би до рівня ЄС або інших країн з економічно-військовим ухилом, а не військовим.
Якщо говорити про потенційне утворення сучасних військових альянсів, то це дійсно відбуватиметься навколо України, тому що Україна в центрі Європи географічно. Зараз виглядає, що буде два моменти. Або НАТО проведе якийсь свій ребрендинг і проведе в себе внутрішній аудит, переформатується і Україна буде одним із партнерів. Або все-таки утвориться нове військове обʼєднання, така собі "Коаліція охочих".
