Фото: Пресслужба Liza Bibikova
Я тепер не чекаю на натхнення — щодня по декілька годин сиджу й вигадую тексти
Пісня називається "Вдома", але емоційно вона нібито навпаки — про розрив і прощання. Яка найголовніша емоція була тобою сформульована в ній?
Мені здається, ти всю пісню ніби прощаєшся з коханою людиною, а потім оце слово "вдома": "Зникнути в обіймах самоти у тебе вдома" — і все ніби перетворюється догори дриґом, і ти не розумієш, чому вдома, чому ти в нього вдома. Можливо, це все прощання було у тебе в голові, а можливо, ти чекаєш на нього у нього вдома. Настільки багато інтерпретацій, і мені хотілося цим словом дати простору для уяви.
Тобі важливо було передати щось саме таке — уявне? Може, це взагалі відбувається в уяві героїні?
Коли я писала текст, спочатку народилися слова: "Людина для людини віддає своє єдине", і ніби от йшло в це русло, але не хотілося в цій пісні давати дуже сильно якусь трагедію. Тому я вирішила додати ось це "в тебе вдома", щоб ніби це все відбувається у головної героїні лише в голові, й ніби він біля неї поруч, а вона — це драма, яка відбувається лише всередині неї.
Ти вже ділилася в шоу "Селекція", що почала по-іншому писати тексти, ніби є якийсь новий підхід. А в чому цей новий підхід і чому ти вирішила саме з цієї пісні почати?
Новий підхід полягає в тому, що я тепер не чекаю на натхнення. Тобто я щодня по декілька годин сиджу й вигадую тексти. Іноді не йде. Але я розумію, що навіть ці декілька годин, які я приділяю, дуже важливі. Вони все одно змушують з'являтися якісь причинно-наслідкові ланцюжки в голові. Ти до чогось приходиш, може, трошки пізніше, і от зараз підхід саме такий. Якщо не виходить знайти якусь риму — я не кидаю: заглядаю у словник, чат GPT. Але це також дуже допомагає. Тобто я тепер набагато глибше підходжу до цього. І я нарешті не пишу одна — нарешті дозволяю людям мені допомагати. Пишу текст загалом сама, але ось цей процес роздуму я тепер не завжди проводжу наодинці, а можу бути з кимось у діалозі — й це дуже допомагає.
Як відбувається ось це колективне створення текстів Лізи Бібікової?
Наразі в мене є команда: саундпродюсер Денис Малий, з яким ми створили цю пісню, і я сподіваюся, створимо наступну дуже скоро, і режисер Indy Hait. Іноді ми просто збираємося всі разом і думаємо над тим, що було б прикольно. Коли я пишу текст, ми просто всі разом у цьому творчому потоці. І це так прикольно, тому що фактично музика, текст і візуальний образ — це все не окремо, бо ми знаходимося разом у творчому потоці. Це частинка ідеї кожного з нас, і це дуже приємно.
Звучання твоїх пісень змінилося. Я так розумію, що це справа рук Дениса Малого. Чи був конкретний референс, як ти хочеш звучати?
З Денисом працювати дуже легко. Він мені скинув цю демку. Я ніколи не писала пісню так, що мені скидають демку, а я пишу на неї текст. Я завжди все створювала з нуля сама. А тут був початок мелодії — я її взяла, почала розвивати, й ми разом створили приспів. Трошечки ще взяли, можливо, від Біллі Айліш. Але була вже в основі одна мелодія — просто демка, яка, за його словами, лежала у нього дуже багато років і просто чекала ось цього дня.
Мені здається, дуже багато людей домальовують собі реальність — і це насправді дуже класно
На пісню вийшов дуже лаконічний кліп, який тобі відзняв Indy Hait. Чому вирішили зробити його саме таким мінімалістичним?
Дуже хотілося сконцентрувати увагу на емоції. Тому що зазвичай у мене дуже меланхолічні кінематографічні кліпи та пісні, а тут хотілося дати саме емоцію. І Інді такий: "Лізо, ти будеш танцювати в кліпі". А я не вмію танцювати! І це була повністю моя імпровізація. Ми знімали декілька дублів — кожен раз виходило по-різному. Але суть у тому, що мені було дуже соромно, потрібно було повністю відключити голову і ввійти в цю емоцію, щоб передати саме той настрій, який я відчуваю від цієї пісні. І мені здається, слухач або той, хто переглядає цей кліп, просякається також цією емоцією.
Ти казала раніше про цю пісню, що в ній є ніби промінчик надії. Коли ти співала, писала, записувала — це для тебе було якимось зціленням, чи це був саме процес переживання?
Мені в процесі написання цієї пісні було дуже весело. Іноді дуже важко, але в цілому мені подобається та команда, з якою я працюю зараз, та й, в принципі, люди, які й до цього зустрічалися на моєму шляху. Навіть сумні пісні ми завжди записували весело. І цю пісню — теж. Я дуже вдячна своїй команді за ці відчуття.
Лізо, один із мотивів "Вдома" — це коли ти сама собі і режисер, і драматург, і глядач. Ти взагалі в кадрі в цьому кліпі одна й танцюєш. Наскільки часто, на твою думку, ми всі домальовуємо собі ці історії?
Мені здається, дуже багато людей домальовують собі реальність — і це насправді дуже класно, тому що ця романтизація усього розмальовує наше життя, додає туди набагато більше фарб. Наприклад, якби я не романтизувала так сильно собі спорт — не думаю, що я б ним так завзято займалася, наприклад. Тому це дуже хороша навичка. Я не бачу в цьому нічого поганого, якщо це не впливає на тебе якось деструктивно. Чи часто я це роблю? Мені здається, так — доволі часто. Але сподіваюся, що не так часто в деструктивний якийсь напрям.
Чи ти залишаєш у пісні місце, щоб глядач, слухач домалював свою історію? І чи були такі моменти, що тобі хтось казав: "Лізо, ти співаєш про щось одне, а мені здається, ця пісня про щось інше"?
Постійно. І я навпаки намагаюся якомога більшого цього простору для слухача залишати, я не люблю конкретні пісні, коли дуже "в лоба", бо я не можу туди придумати якусь свою історію. І мені здається, що в пісні "Вдома" якомога більше цього простору, щоб кожен міг уявити собі щось своє.
У твоїх піснях, і в цій зокрема, ти постаєш такою неідеальною ліричною героїнею: дозволяєш собі сумніватися, говорити крізь тремтіння, не знати, як вчинити далі. Наскільки тобі близько говорити про дівчину, про себе, як про неідеальне створіння?
Я думаю, що це нормально — бути неідеальними. Я ніколи не хотіла бути ідеальною — це занадто великий тягар. І думаю, що треба з якомога більшої кількості людей цей тягар зняти. Якщо ти будеш показувати, що ти жива і справжня, що можеш собі дозволяти якісь речі, які зазвичай люди собі дозволяють у реальному житті й просто цього не показують, — можливо, тоді люди перестануть соромитися цих речей.
Сумніви, розбіжності, вразливість — ти просто лишаєш так, як є, чи намагаєшся якимсь чином боротися з цим? Ти приймаєш це, чи, навпаки, використовуєш для натхнення?
Думаю, я приймаю це. Я дуже довго намагалася з цим боротися якимось чином, бо я дуже самокритична. Мені здається, у мене дуже висока планка і до себе, і до людей, з якими спілкуюся. В якийсь момент я зрозуміла, що просто ось так: можливо, не треба нічого з цим робити, просто прийняти це — та й усе. Іноді буває важкувато, але це життя.
Для мене дуже важливо бути протилежністю для цього гучного шоубізнесу
У сучасному світі та в музиці всі хочуть бути, так би мовити, помітними — деколи пафосними, деколи гучними. А ти говориш тихо, але дуже чітко — чітко артикулюєш, що ти хочеш сказати. Це інтуїція, чи ти навмисно обрала таку лінію — на противагу кітчу?
У якомусь сенсі, можливо, й навмисно. Я думаю, все, що не відбувається зі мною, відбувається свідомо. Поводитися можна дуже по-різному в будь-якій ситуації, але для мене дуже важливо бути протилежністю для цього гучного шоубізнесу — там, де люди — це образи, якісь маски, де артист далекий від звичайної людини. Це все класно, але, мені здається, це вже трошки минуле. Тому я дуже ціную, коли артист показує себе справжнього — свою справжню сутність, харизму. Це дуже цінно для мене.
У пісні "Вдома" є натяк на те, що героїню (тебе чи твою героїню) люблять не так сильно, як би хотілося: "вона самотньо почувається в тебе вдома". А ти як ставишся до такого, що, можливо, ти не отримуєш в емоційному плані стільки, скільки б хотіла і могла б сама віддати? Чи близька тобі тема невзаємності?
Мені дуже важко знаходити друзів. І, напевно, частіше це невзаємність з мого боку, тому ця тема мені дуже близька. Але ці декілька людей у моєму житті, які для мене дуже близькі, і з якими дійсно є ось ця взаємність, — це настільки цінно. Тому я просто хочу, щоб люди цінували, коли щось таке з’являється, не розпорошувалися на велику кількість людей, а цінували тих небагатьох, хто поруч завжди.
У цій композиції ми були разом з тобою у когось міфічного "у тебе вдома". А хто має шанси потрапити до тебе додому і кого ти до себе ніколи не запросиш?
Нещодавно ми купили новий диван. До цього був жахливий диван, бо його подерла кішка, і я б нікого не запрошувала додому. Зараз я рада всім.
А хто не має шансів потрапити до тебе додому, навіть якщо в тебе там новий диван?
Ну, я думаю, насправді — більшість. Я не думаю, що вони захочуть потрапити до мене додому, бо потрібно буде зі мною спілкуватись.
А наскільки ти відкрита? Ти ведеш прямі ефіри в соціальній мережі. Наскільки вони тобі допомагають і чи знаходиш там друзів?
Таке важке слово для мене — "друзі", тому мені трошки важко відповідати на це запитання, бо у мене, можливо, є один чи два друга. Якось так.
Твоя подруга полетіла з Києва у Нью-Йорк, ти кажеш, що в тебе всього два друга. А скільки у тебе уявних друзів?
У мене є багато приятелів, з якими у мене дуже цікаві, глибокі, приємні історії. Але, можливо, ми в якийсь момент перестаємо бути такими близькими, якими були до цього. Але я все ще люблю проживати ці історії всередині себе. Я все ще люблю згадувати про них, я все ще люблю спілкуватися час від часу. Просто для мене це більше приятелі, приємні для мене люди. А друзі для мене — це щось таке більш глибоке. Я для себе зрозуміла це останнім часом. До цього я дуже багато людей називала друзями, хоча насправді це не так.
Що б ти хотіла, аби слухачі пісні "Вдома" відчули та взяли для себе?
Танцювальний, хороший настрій — і, можливо, це відчуття, яке я там описую: щирої любові, в якій тобі не потрібно навіть отримати щось назад. Просто не боятися любити й не отримати щось назад. Бо якби я обирала: кохати або бути коханою — я б обрала кохати. Завжди. Бо це неймовірно чудове відчуття.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
