Фото: Пресслужба Кажанни
Чим старше ти стаєш, тим менше людей справді близьких у твоєму оточенні
Ти назвала пісню "Вовчиця". Як взагалі з'явився цей образ?
Я просто асоціюю себе з цією твариною. Це трохи моя тотемна тварина, одразу після кажана. Я співаю в пісні про суспільну самотність, про те, що іноді хочеться мислити простішими категоріями, наприклад, як вовки — просто тримати свої зграї й щоб світ трохи менше вимагав від людей загалом. Тому що іноді ти трошки "не вивозиш", і просто хочеться озирнутися назад або подивитися на більш щасливі екземпляри істот, наприклад, на тварин — як би абсурдно це не звучало.
Чому образ вовчиці саме зараз тобі став близьким і саме зараз ти вирішила про це сказати?
Тому що на шляху еволюції суспільство стає все складнішим. І начебто ти в соціумі, але почуваєшся трохи відокремлено через те, що люди спілкуються в основному в інтернеті. А хто такі люди в інтернеті? Це лише аватарки та нікнейми. Іноді, навіть зустрічаючи своїх прихильників у житті, я дивуюся, наскільки це прекрасні, чудові, живі люди — й це зовсім інше, ніж в інтернеті. Але такий час, що багато хто працює віддалено, також спілкуємося, знайомимося в інтернеті — і це все одно не те. Суспільство змінюється, і ми вже не такі стайні істоти, ми дійсно проживаємо своє життя більше на самоті. Ось про це я й розмірковую.
Ти зараз кажеш про публічну самотність. А як тобі здається, це добре чи погано — публічна самотність? Як ти розумієш взагалі цю фразу?
Мені здається, що це просто поняття часу. Воно актуальне, і кожен з нас по-своєму суспільно самотній, тому що ми народжуємося самі, проживаємо, по суті, на самоті все життя у своїй голові й помираємо самі — як би це сумно не звучало. Тому це просто те, чого не уникнути, і треба навчитися жити в комфорті з собою, щоб тобі було добре на самоті. Мабуть, це єдина мета і єдине рішення.
У пісні є така фраза: "Я створена для самоти, але ти зі мною". А це як? Це нібито якась суперечність?
Ось це якраз про рідних людей. Мені здається, чим старше ти стаєш, тим якось менше людей справді близьких у твоєму оточенні. І це насправді про готовність у цій публічній самотності зближуватися з людьми.
Ти кажеш, що тварини здаються деколи щасливішими за людей. Звідки в тебе з'явилося це спостереження?
Насправді вовки, як я розумію, — прародичі собак. І так само люди також були раніше більш здичавілі. Я дійсно розмірковую про еволюцію у своїй пісні. Мені здається, що вовки — це такий гарний ліричний образ, гарна аналогія до якихось пращурів. Вовки у нашому суспільстві дуже демонізовані, як і кажани, але вони дуже вірні. Я читала про вовків, про те, як вони за своєю зграєю, що в них у цій зграї є чітка ієрархія. Це дуже цікаво, і десь хочеться бути простіше. Дійсно, як я кажу в пісні, мати пазурі, мати ікла — і, можливо, тоді було б простіше жити. Але це неможливо, тому це просто мрії та розмірковування.
Ця пісня для людей, які хочуть порефлексувати на тему самотності
Ти вже назвала кажана й вовчицю. Хто ще з тварин тебе захоплює?
Поки не знаю, наразі тільки кажан і вовчиця. Насправді вони дуже схожі — нічні істоти, які загадково дивляться на місяць і розмірковують про самотність. У них багато спільного.
Ти працювала над цим треком сама чи були співавтори, продюсери та хтось поруч?
Я сама пишу і тексти, і музику своїх пісень, але, звісно, зводжу із саунд-інженером. Я можу писати тільки сама вночі, тому так трапляється.
А яким ти бачиш слухача цього треку? До кого ця пісня звертається у першу чергу?
Мені здається, це для людей, які хочуть порефлексувати на тему якраз-таки самотності. Я уявляю, як люди слухають цю пісню в машині, їдучи кудись у темряві. Я, наприклад, роблю так.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
