Молодь протестує проти обмеження повноважень антикорупційних органів. Ілюстративне фото: Cуспільне
"Молодь неоднорідна"
Сьогодні Всесвітній день молоді. Які взагалі є визначення, кого соціологи нині вважають молоддю?
Насамперед, я хотів би нагадати, що, в принципі, існує досить-таки чітка класифікація, кого вважати молоддю. Молодь, як і решта різних вікових когорт, це певна вікова група. І якщо ми глянемо на наші опитування, то в нас є два варіанти. Перший – коли ми говоримо про, наприклад, електоральні дослідження, то опитування починається з 18 років. Це нижня межа. А верхня – 35 років, які, до речі, проходить по всіх документах. Але опитування, які не стосуються електоральних уподобань, проводяться й в групі від 16 років. І в окремих випадках, коли цікавляться думкою ближче до шкільної молоді, навіть із 14 років. До речі, із 14 років – це кримінальна відповідальність за особливо тяжкі злочини. По суті, можна сказати, що, якщо ми говоримо про соціологію, то молодь – це віковий діапазон від 14 до 35 років. І зразу треба сказати, що молодь неоднорідна. Насамперед, якщо говоримо про молодь, про цю велику вікову групу, то починати треба, мабуть, зі шкільної – з 14-ти років. Це якраз старшокласники. Друга велика когорта – це молодь середньої вікової групи від 20 до 25 років. Сюди попадає студентська молодь, насамперед. І врешті-решт – робітнича молодь, як ми її називаємо. Але треба зазначити, що переважна більшість студентів в Україні, особливо з 2-3 курсу, і навчаються, і працюють. Тобто у них два таких соціальних статуси – вони одночасно є і студентською молоддю, і зайнятими.
"Молодь одночасно є і об'єктом взаємовпливу держави та суспільства і суб'єктом"
Що ще важливо. Коли ми говоримо про молодь, то з точки зору соціології треба розуміти, що молодь одночасно є і об'єктом взаємовпливу держави та суспільства і суб'єктом. Виявляється, до речі, що в нас навіть була постанова на уряду, яка називалась "Цільова програма "Молодь України" на 2021-2025 роки". І мене там здивувало, що в цій державній програмі фактично ставилось завдання збільшити відсоток молоді до 25%, яка активно бере участь у соціальному житті. На 21-й рік, за їхніми розрахунками, було 16,7%. Я не думаю, що можна документами, програмами регулювати соціальну активність молоді. Я з цим не можу погодитися. Створити умови для залучення до громадського життя – безумовно, так.
"Соціальний оптимізм"
Що українська молодь думає про майбутнє України і чи пов'язує вона загалом своє майбутнє з Україною? Що показує соціологія?
Насамперед, я хотів би тут зупинитись на питанні, що називається "соціальний оптимізм" – це фактично передбачення найближчого майбутнього. Соціологи помітили, що раніше для молоді досить таки було типовим, і це був великий відсоток сподівань на світле майбутнє, оптимізм, побудова далекосяжних життєвих планів. Однак, зараз українські соціологи фіксують, що цей далекий горизонт майбутнього у більшості молоді, яка перебуває в Україні, змінюється на короткочасний горизонт. Тобто планування в молодих людей вже йде не на далеку перспективу, а на найближчий рік, можливо два. І це пов'язано, безумовно, з проблемою безпеки в Україні і, власне кажучи, свого майбутнього. Хоча, якщо брати наших молодих людей, особливо вікову групу до 25 років, то сьогодні для переважної більшості, принаймні ця питома вага зростає, кар'єрний розвиток уже не є настільки важливий. Але водночас достатній рівень кваліфікації, що дозволяє заробляти, залишається високим.
"Повернення молоді залежатиме не тільки від умов за кордоном, а й безпекової ситуації в Україні"
Щодо того – залишатися в Україні чи виїжджати. Це питання якраз перших двох років, коли була реальна загроза, взагалі навіть захоплення Києва, і цей відтік фіксувався. Багато людей виїхало, зокрема, й молоді. І до речі, питання повернення цих молодих людей буде залежати не тільки від умов, які створюють за кордоном, а там зараз не все добре, а й безпекової ситуації в Україні. Тому можна однозначно сказати, що молодь, як і більша частина наших громадян, особливо працездатного віку, залежить, по-перше, від ситуації безпеки, а по-друге, як це не дивно, від соціальних відносин. Насамперед, це соціальна справедливість. В цьому сенсі чоловіче покоління призовного віку розуміє, і тут очевидно, що не зовсім у нас відбувається правильні речі з мобілізацією. Це теж негативно впливає. Але я б не сказав, що наша молодь масово збирається виїжджати. Тим більше, що зараз доволі жорсткі відбуваються регламентації в Німеччині, в Польщі, в інших країнах і перегляд довготривалої підтримки українців. Питання ставиться руба: або будете працювати, втягуватися в життя, платити податки, вивчати мову, або, будь ласка, готуйтесь повертатись додому. І ця реалія є. І, до речі, багато опитаної соціологами молоді за кордоном визнає, що існує певний дискомфорт. І це не тільки ностальгія за Батьківщиною, це інший соціальний устрій. А на ринку праці – це також конкуренція з місцевою молоддю. І ця конкуренція заставляє зрозуміти, що не буде таких умов, які були вдома. Вони будуть набагато жорсткішими. Тому питання, чи буде дальше збільшуватись потік – це, насамперед, питання безпеки. І друге – це принципи соціальної справедливості, що зараз відчуваються дуже сильно. І якщо говорити про особливість української молоді, то за останніх 2-3 роки… До речі, я починав, що молодь є "об'єкт", але ж молодь є і "суб'єкт" впливу на державу. І останній "картонний мітинг" проти скорочення і взагалі ліквідація антикорупційних органів показав, що є життєва позиція, що є бажання жити в цій країні і розвиватися. Тобто ваше питання не є простим.
Олександр Стегній в студії Українського Радіо
"Молодь стала більш вільна, відкрита у своїх поглядах"
На цю тему, до речі, було чимало рефлексій про те, що не очікували, що така молодь у нас виросла. Чому багатьох людей це здивувало? Вас це здивувало чи ні?
Ні. Як соціолога, фактично ні. Деякі говорять, що соціологія – це наука про соціальні інститути, позаяк інститути створюють умови для взаємодії в суспільстві і норми поведінки. За останні 30 років незалежної України наша молодь, і це головний соціологічний висновок, стала більше вільна, відкрита у своїх поглядах. До речі, вона не знає, що таке радянська цензура, що таке переслідування за політичні вподобання радянського часу. Там, до речі, на картонках була навіть певна ненормативна лексика. Тобто це взагалі відчуття того, що немає цензури. Хоча з ненормативною лексикою я б все-таки був обережний. Тобто ці люди, які прожили… До речі, це вже 11-й рік війни. Їм тоді було 5 чи 6 років, сьогодні біля 20-ти. Вони цей період прожили, вони його бачили. І дуже важливо, по-перше, соціалізація в сім'ї, і я майже впевнений, що люди не бояться висловлювати свої думки, що не будуть за це покарані. І друге – це соціалізація в своєму середовищі. Ти коли з іншими спільними колегами, друзями спілкуєшся, обговорюєш щось, ти ж теж висловлюєш свої думки. І оце мікросередовище і нове соціальне середовище створило те, що відбувається.
"Мова і віра – ідентифікація себе з українським світом"
Якою зараз мовою говорять молоді люди у тих вікових межах, про які ви згадали? І які тенденції ви фіксуєте?
На жаль, мовне питання є дуже сенситивним. До речі, зразу згадується гасло "Армія. Мова. Віра". Армія зрозуміло – це безпека країни. Але мова і віра – це ідентифікація себе з українським світом. Тут ситуація наступна: мене дуже бентежить, що у великих промислових містах, і Київ тут як мультикультурний котел, багато людей приїхало зі Сходу, Півдня, люди продовжують говорити російською мовою. У мене була дискусія і одна дівчина стверджувала: "Они (російські окупанти) забрали мой родной язык". На моє запитання: "А ви громадянка України?", вона відповіла ствердно. Тобто, в свідомості їй так комфортніше. І, до речі, багато людей в Україні, крім російської, навіть з українського варіанту, більше ніяких мов не знають. Я їй кажу: "Ви ж розумієте, що зараз не комільфо говорить російською мовою". Тим більше, вона перебувала в інституті. Тобто це не людина, яка, вибачте, десь на вулиці чимось торгує, хоча цю працю теж треба поважати. Але от така була ситуація.
"Є варіант – стати білінгвами"
До речі, я нагадаю слова Путіна, це напевно єдина річ, яку він чесно сказав: "Росія закінчується там, де закінчується "русский язык". Це питання експансії і ліквідації. Молоді батьки продовжують з дітьми говорити російською. Тут, до речі, треба вже піднімати вагомість української школи. Я не думаю, що треба забороняти на перервах говорити, але просування має бути, українська має бути всюди. А для людей, які хочуть зберегти російську культурну ідентичність, є варіант – стати білінгвами. Це найближче в сім'ї. І повірте мені, перехід від білінгвізму до українського світу – набагато ближчий буде шлях, ніж фактично категоричне несприйняття. Але є проблема молодих батьків, які з дітьми продовжують говорити російською. Тобто сім'ї складно. І тут, мабуть, треба включатися державним інститутам. Насамперед шкільної освіти, вищої освіти, мені як соціальному досліднику, вам як журналістам, і поширювати цей вплив спокійно. Пояснювати, що це "язик" країни-окупанта, воно так і сприймається. Хочете бути російськомовними сім'ями, але не за рахунок української мови. Боязнь за те, що якщо буду російською говорити, то буду сприйматися як колаборант, уже прийшла. Зараз ситуація, можливо, дещо краща, ніж перед початком великої війни. Однак вона дуже далека від того, що ми б хотіли.
