Ілюстративне фото: wikimapia.org
"Більшість викликів у регіональних медіа збігаються"
Коли йдеться про регіональні медіа, які проблеми є спільними для прифронтових, тилових регіонів, а які відмінні? Я так розумію, що питання грошей, мабуть, стосуються всіх.
Насправді, так. Більшість викликів у регіональних медіа збігаються як у прифронтових, так і тилових регіонів. І найперше – це нестача фінансування, безперечно. Також це кадрова проблема. Можу сказати про конкуренцію із соцмережами і, власне, боротьбою з дезінформацією. Якщо говорити про відмінності, то в тилу редакції ще мають можливість бодай створювати якісь творчі проєкти, якісь продакшени, думати над новими форматами. Прифронтові медіа насамперед змушені дбати про безпеку, працювати максимально оперативно, власне, повідомляти про те, що відбувається безпосередньо в регіоні. І в них, звичайно, можливості для якихось експериментів і творчості мінімальні.
Наскільки я знаю, багато релокованих медіа опинилися в досить скрутному становищі через брак фінансування. Людям елементарно знайти житло складно. Можливо, в тилових регіонах, де працюють переважно місцеві, ситуація трохи краща. Але з фінансуванням там теж не все добре.
Коли ми говоримо про нестачу фінансування, ми маємо на увазі не тільки нестачу фінансування на професійну діяльність, а й на побутові питання. При цьому я особисто знаю кілька дуже гарних кейсів, коли редакції в тилових регіонах приймали і приймають, і по сьогоднішній день дають свої потужності для релокованих медіа. Принаймні забезпечують їх офісом, електроенергією, інтернетом і таким чином (переважно це стосується онлайн-медіа) дають змогу працювати і задовольняти потреби своєї аудиторії.
"Це зрозумілі заходи безпеки"
Чи фіксуєте ви цензуру або якісь перешкоджання роботі медіа на прифронтових територіях під приводом війни?
Якщо говорити про цензуру з українського боку, то тут важливо сказати, що це не зовсім профіль Національної ради. Ми більше контролюємо контент. Але я не пригадую, щоб до нас були звернення щодо безпосередньо цензури. Звичайно, є обмеження і ми всі розуміємо, про які обмеження йдеться. Вони пов'язані, передусім, із військовою безпекою і забороною показувати, наприклад, місця після обстрілів і прильотів, чи позиції наших військових. Але це зрозумілі заходи безпеки щодо захисту і громад, і журналістів також.
Якщо ж говорити про перешкоджання роботі українських медіа на прифронтових територіях із російського боку, то, безперечно, вони дуже активно працюють як технічними засобами, маю на увазі, збільшення потужності своїх телеканалів, радіостанцій, так і відвертим полюванням за українськими журналістами. Ми знаємо і про викрадення, і про вбивства. І станом на зараз, якщо не помиляюсь, нам відомо щонайменше про 30 медійників, які перебувають у російському полоні. І наша задача на всіх майданчиках, передусім міжнародних, про це говорити.
"Власних доходів у багатьох редакцій обмаль або взагалі немає"
Де регіональні медіа зараз беруть фінансування? Я знаю, що багато з них запустили свої "клуби підтримки". І інколи їм це допомагає. А великі статті видатків редакцій з чого фінансуються – це гранти чи можливо є якісь державні програми?
Це справді дуже складна тема, тому що власних доходів у багатьох редакцій обмаль або взагалі немає. Ми ж чудово розуміємо, що рекламного ринку, особливо на прифронтових територіях, просто немає. Тому так, переважно це гранти. Звичайно, важка ситуація склалася після виходу з ринку USAID. Але тут активно включилися, наприклад, скандинавські країни, які дуже багато оголошують грантів для медійників. Країни Балтії. Хтось запускає власні продакшени, хтось запускає, як ви правильно сказали, "клуби підтримки", хтось відкриває для себе нові напрямки. Тобто, якщо це було виключно онлайн-медіа, то вони починають створювати аудіовізуальний контент і пробують його монетизувати. Пробують створювати якісь спецпроєкти, але в переважній більшості – це все-таки гранти.
Щодо державних програм. На жаль, Національна рада не є тримачем бюджету, тому ми не можемо виділяти якісь гранти чи фінансову допомогу. Ми можемо допомагати якимись практичними речами в межах своїх повноважень. Наприклад, якщо йдеться про прифронтові території, то ми запустили механізм тимчасових дозволів на радіомовлення чи телемовлення. Тобто, не йдеться про ліцензію, за яку треба заплатити величезні гроші, а про тимчасовий дозвіл, який видається на рік, потім може щороку поновлюватися і він безкоштовний. Там немає ніяких ліцензійних сплат. Ми буквально днями чули про програму, яку планує запустити уряд і Міністерство культури. І я з приємністю побачив там рядки підтримки регіональних медіа і виділення фінансування. Сподіваємося, що це справді буде реалізовано і допоможе регіональним медіа.
"Першими, хто відновлювався і чий сигнал чули – радіостанції Суспільного"
Наскільки регіональним медіа вдалося поновити свою роботу після деокупації? Маю на увазі, після того як росіянам довелося відступити з Чернігівщини, Сумщини, Харківщини.
Ми намагаємося передусім відновити мовлення на тих потужностях, які у нас були. Тут, звісно, важливо зазначити, що радіомовлення відновити простіше, ніж телевізійне мовлення. І ми всі спостерігали й спостерігаємо зростання споживання саме аудіального мовлення аудиторією. Тому перша основна задача – це відновлення на тих потужностях, які у нас були. Якщо говорити про Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Херсонщину, то можу сказати, що першими, хто відновлювався і чий сигнал чули – це були радіостанції Суспільного. Потім вже ми максимально намагались допомагати регіональним медійникам. Складність у безпековій ситуації, тому що це території, які наближені, які дуже доступні для обстрілів. Складність полягає навіть в тому, щоби забезпечити станцію інтернетом, щоб доставляти сигнал. І тут треба сказати, що багато допомагали і допомагають мобільні оператори. Це дійсно приклад синергії роботи медіа, держави і бізнесу. Зокрема, у Херсоні, а зараз на Сумщині, на Харківщині, завдяки цьому вдається відновлювати мовлення саме регіональних медіа. Тому що аудиторія в прифронтових, прикордонних областях все ж таки хоче читати, бачити, слухати тих, кого вони знають, хто поряд із ними працює і розповідає про ситуацію безпосередньо в їхньому регіоні.
"Це стало точкою зростання і позитивом для редакцій"
Питання кадрів. Наскільки цим медіа вдається забезпечити роботу редакцій, зважаючи на те, що частину колективу мобілізували?
Вдається. У багатьох редакціях жінки взяли на себе ті ролі, які раніше виконували чоловіки. І справді зараз ми все частіше бачимо відеооператорок, режисерок монтажу, фахівчинь технічного забезпечення. Але безперечно, гендерний баланс змістився. До речі, наскільки суттєво змістився – ми зможемо побачити вже буквально за кілька місяців, тому що в Національній раді є дослідження гендерного профілю українських медіа. Ми його робимо щороку разом із ГО "Жінки в медіа". Зараз ми запустили нову хвилю дослідження і десь у грудні зможемо оцінити результати. Це дуже об'ємне питання, яке вартує окремого ефіру. Але я точно можу сказати, що особисто на мій погляд – це стало точкою зростання і позитивом для редакцій. Мені так здається.
Максим Онопрієнко. Фото: facebook/maks.onoprienko
"Де є "дірка" – туди пробиває російський сигнал"
Яка ситуація на окупованих територіях, на прифронтових чи навіть наближених територіях? Знаю, що сигнали російської пропаганди туди добивають? Цьому вдається якось протидіяти?
Це багатоскладове питання, тому що є кілька чинників протидії і є чинники, чому все одно цей сигнал українці чують. По-перше, в межах наших можливостей ми намагаємося на цих територіях, звісно, за погодженням із Українським державним центром радіочастот і з Генштабом ЗСУ, підвищувати потужність тих передавачів, на яких мовлять наші телеканали і радіостанції. Не всюди це вдається, тому що підвищення потужності може шкодити задачам військових. Але там, де це можливо – ми це робимо. Ми намагаємося заповнювати ті частоти, які є на прифронтових територіях українським мовленням, тому що це найкращий інструмент протидії російській пропаганді. Бо там, де є "дірка" – туди й пробиває російський сигнал. Якщо ми запускаємо українську радіостанцію, то на цій частоті, на суміжних частотах, ми протидіємо російському мовленню. Є система глушіння, яка в координації Держспецзв'язку, і вона показала свою ефективність. Так, на деяких територіях наші люди продовжують чути/бачити російський сигнал, бо це гонитва технічного переоснащення і для росіян це принципове питання. Вони багато ресурсів вкладають в це. Умовно кажучи, ми ставимо передавач потужністю 3 кВт – вони назустріч ставлять передавач потужністю 5 кВт. Ми ставимо 5 кВт – вони ставлять 10. Тому, на жаль, такі випадки ще залишаються, але ми намагаємося ці прогалини заповнювати і максимально поширювати українське мовлення.
Моніторинг ворожого контенту
Ви моніторите контент на окупованих територіях?
Ми моніторимо контент, який із тимчасово окупованих територій досягає наших прифронтових областей. Ми знаємо і кількісно, і за контентним наповненням, що транслюється в ефірі. Переважно це чистої води психологічна операція і психологічний тиск: "телефонуйте, щоб дізнатися про полонених", "телефонуйте, щоб дізнатися про зниклих родичів". Таким чином вони намагаються залучити нашу аудиторію.
Щодо контенту на окупованих територіях. Частково моніторимо, що можемо технічними засобами і з огляду на безпекову ситуацію. Більшою мірою моніторимо ефіри федеральних телеканалів і радіостанцій для того, щоб фіксувати всі ці висловлювання, які звучать в ефірах від пропагандистів. А далі є кілька напрямків роботи. По-перше, ми передаємо це відповідним правоохоронним органам, тому що ми вважаємо, що ці ведучі і так звані експерти є посібниками країни-терористки. Другий напрямок – ми аналізуємо цю інформацію і передаємо нашим західним партнерам, щоб вони розуміли, що ця війна близько до них. Тому що в російських ефірах постійно звучать погрози країнам Заходу, партнерам і так далі. Це основні напрями моніторингу ворожого контенту, яким ми займаємось.
"Нам треба розуміти, про що вони говорять, щоб доносити до наших людей правдиву реальність"
Наскільки взагалі важливо моніторити контент, який створюють пропагандисти на окупованих територіях?
Важливо моніторити з кількох причин. Про деякі я вже сказав – для того, щоб фіксувати це як злочин і відповідним чином реагувати. Але також потрібно подбати про нашу аудиторію, тому що той сигнал, який доходить до української території, чують наші люди. І нам треба розуміти, про що вони говорять, щоб цьому протидіяти і доносити до наших людей правдиву реальність. Тому, на мою думку, такі моніторинги дуже важливі і ми, принаймні Національна рада, не плануємо зупинятися.
"Багато людей на ТОТ споживають український контент"
Чи маєте дані, якою мірою наш український контент потрапляє на окупованій території?
Зараз уже більшою мірою – це все-таки інтернет, нехай через різні засоби, VPN тощо. До недавнього часу більше був супутник. Але вони теж почали із цим боротися, просто приходячи і вириваючи супутникові тарілки, або вираховуючи домогосподарства, де вони бачать, куди повернута тарілка. Але я знаю, що багато людей на тимчасово окупованих територіях споживають український контент.
