Ілюстративне фото АР
Миротворчі війська Китаю в Україні? "Це не Росія пропонує, а Китай російським ротом"
Які іноземні миротворчі війська ми хочемо бачити в Україні та які не хочемо? З боку Російської Федерації пролунала заява про те, що, мовляв, "ми готові надати свої війська для гарантування безпеки України разом з китайськими". Китай готовий відправити миротворців в Україну під мандатом ООН. У Брюсселі ця ініціатива викликала неоднозначну реакцію, адже той же Китай може використати цю ситуацію для збору розвідданих і, в разі загострення конфлікту, стане на російський бік. А навіщо це Росії? Навіщо пропонувати китайські сили на території України?
Це не Росія пропонує, це Китай російським ротом робить насправді. Зібрані розвіддані — це не найстрашніше, тому що, я думаю, в сучасному технологічному світі із наявністю супутників, країна, яка не воює, розвіддані може отримувати в достатній мірі для неї. А якщо вона ганяється за якимись технологічними новинками, то є ряд способів інших, як украсти креслення або навіть технологічну новинку і скопіювати.
Тоді навіщо це Китаю?
От! Диявол ховається в самому формулюванні – присутність китайських військ під мандатом ООН. Річ у тому, що певна кількість китайських військ в ООН є. Невелика, близько двох із чимось тисяч. Для порівняння, Індія і Пакистан мають понад 10 тисяч своїх військових. І Китай не брав ніде участь у місіях ООН. Дуже невелика частина китайських солдатів брала участь лише в Югославії. Тобто серйозного миротворчого досвіду у них немає. Залучення їх, скажімо, до мирного примусу взагалі ніколи не розглядалося. Але, якщо говорити про мандат ООН, то він насправді базується на статуті ООН, двох його главах — шостій та сьомій. Одна передбачає присутність військ, які, крім сприяння гуманітарній допомозі, можуть впливати на демобілізацію, роззброєння збройних формувань. Цікаво для китайців? Так. Також там є формулювання "підтримка виборів та політичних процесів" і "відновлення роботи інституційних органів влади". Тут ми прекрасно все розуміємо. Тож це те, що чудово лягає в загальну канву світової експансії Китаю. Вони люблять економічним і політичним шляхом заходити, от вам і відповідь. Я вже не кажу про те, що через Росію і частину України будуть пролягати логістичні шляхи, які забезпечуватимуть миротворчий китайський контингент. Тобто в такий спосіб Китай хоче на тисячі кілометрів цілком законно побудувати логістику або дослідити готовність китайських військ переміщатися на дальні відстані у мирний спосіб. У разі чого, всі помилки легко буде виправити й залагодити, загладити.
.jpg)
Іван Тимочко. Фото: facebook
Якщо ж брати сьому главу, то там взагалі є право на бомбардування, примус і проведення військових операцій на території, де розташовані війська під мандатом ООН для того, щоби примушувати війська країни, в якій вони знаходяться, до припинення вогню. Якщо буде величезна кількість китайських військ, то вони можуть дуже серйозно впливати на життєзабезпечення держави.
"Найдієвішою буде колективна оборона на рівні держав зі спільно утвореною армією"
Пропоную обговорити інші заяви, які лунали в медійному просторі. От, зокрема, цитата очільника військового комітету НАТО, адмірал в інтерв'ю "Corriere della sera": "Ми знаємо, що питання іноземних військ в Україні було порушене окремими країнами, можливо, на двосторонньому рівні, але воно залишається на зародковому рівні". На що натякає цей адмірал?
Ми можемо дуже довго дискутувати і обговорювати, які мають бути іноземні війська в Україні, в якому статусі, які країни можуть надати їх. Але це все буде обговоренням і дискусіями. Чому? Бо не буде форми і змісту. Я вважаю, що найбільш ефективним і дієвим способом буде колективна оборона, не просто залучення деяких військ, а колективна оборона на рівні держав зі спільно утвореною армією. Я на цьому завжди акцентую і буду акцентувати — спільна армія зі спільним управлінням, спільними командними центрами, спільним користуванням зброєю, коли війська країн не підпорядковуються, скажімо, за національною ознакою, а за військовою ієрархією та структурою. Тобто немає значення, хто є авіаторами, артилеристами чи піхотинцями у цій спільній армії. Має значення те, наскільки вони боєздатні і наскільки швидко вони можуть вступити в бій.
Це може відбутися на рівні "Коаліції охочих" і думаю, що, найімовірніше, це відбуватиметься. Було сподівання, що саме “Рамштайн” (зустрічі координаційної групи держав-союзниць України щодо подальших поставок їй зброї та військової техніки – ред.) чи європейська частина НАТО зможе взяти на себе цю відповідальність, але виявилося що вони достатньо забюрократизовані й скуті своїми ж обмеженнями, які вони понаухвалювали за всю історію НАТО. Тобто зараз, якщо ми говоримо про присутність іноземних військ окремих узятих держав, стоїть питання, чи вони вступатимуть в бій, коли виникне в них потреба, коли виникне питання їхнього прямого виконання своїх завдань чи договірних умов. Адже на рівні окремих держав ми підписували угоди, меморандуми або й навіть гарантії безпеки, але коли почалась війна — як в 2014-ому році, так і в 2022-му — вони спостерігали спочатку, наскільки швидко ми впадемо, а потім вже, бачачи, що ми даємо відбій противнику і ворогу, ефективно воюючи, вони підключалися.
Тому буде дуже багато версій, варіантів, які країни можуть дати, а які можуть не дати війська, але це все на рівні дискусій. Тим паче, що їхнє залучення можливе по завершенню активної фази війни і підписання мирних угод, навіть не перемир'я, то таке залучення, якщо воно буде на такому рівні як зараз, триватиме роками окремими підрозділами. Це мало має значення. Можливо, якщо би, наприклад, були спільні хоча би ракетні війська чи авіація, які би могли взяти на себе відповідальність закрити повітряний простір, але ми не знаємо, як зміниться специфіка армії і війни навіть після підписання мирних угод.
