Олена Івановська і Захар Давиденко у студії Радіо Культура
Фольклор – це не розвага, це народна філософія і українська душа
Як ви бачите зв'язок між українським фольклором і захистом державної мови?
Я чула на свою адресу, що в мене недостатньо правозахисного досвіду, але варто зауважити, що саме фольклор нам зберіг українську мову попри багаточисельні заборони функціонування української мови в Російській імперії, попри подальшу політику домінування російської мови як мови суспільного простору. Українська мова зберіглася в народній пісні, казці, легендах тощо. Сьогодні через традиційну культуру багато хто з сучасних українців пізнає для себе красу і розмаїття української мови. Ця лакуна традиційної культури може бути тією умовою для створення комфортного мовного простору, де люди, зацікавившись традиційною культурою, потрапляють у комфортну ситуацію, де вони для себе відкривають культуру свого народу, а відтак будуть більш природно переходити на українську мову. Тому роль фольклору на сьогодні є недооціненою. Багато хто її розглядає крізь призму суто розважальну. Однак це народна філософія і українська душа. Щойно українець, де б він не жив, чує ритміку української пісні чи українську казку, його душа пробуджується і в нього виникає бажання повернутися на рідну землю.
Діалекти і говірки не стоять на заваді розвитку мови, а навпаки її урізноманітнюють
Яке ваше ставлення до діалектного багатства української мови в контексті вашої мовно політики?
Українська мова – це динамічне явище. Як кожне живе явище, вона перебуває постійно в процесі. Усі мови змінюються. З’являються історизми, які втрачають свій сенс. Натомість з’являються неологізми, які додають до нашого лексичного запасу. Україна велика за своєю територією, тому містить багато етнографічних груп. Кожна група вирізняється своєю специфікою. Таке явище, як діалекти і говірки не стоять на заваді розвитку мови, а навпаки її урізноманітнюють. Через це не потрібно нікого виправляти і вступати в полеміку. Мовна пам'ять є надзвичайно потужною. Тому виправляти чи редагувати пісні не можна. Це реалії і наша окраса. Просто закритися і сказати, що щось нам не підходить, бо порушує канон і це не варте уваги буде не об’єктивно і не науково. Як можна заперечити стихію народної творчості? Уже були такі спроби в 30-их роках, коли звузили розуміння фольклору до високоестетичного мистецтва трудових народних мас, залишивши на узбіччі інтелігенцію, яка була не причетна до трудящих. Такі спроби були. Відповідно фольклористику долучили і зробили галуззю літературознавства, сподіваючись, що можна буде піддавати цензу народну творчість. Але не так сталося, оскільки це неможливо і нелогічно. Бабуся, яка сидить на призьбі вільна співати свою пісню. І то вже інша справа, чи держава схвалює її чи ні. Якщо фольклорний контент в різних жанрах дійшов до нашого часу і викликає живий інтерес і полеміку, значить він вартий того. Він виконує свою першопочаткову функцію – пробуджує свідомість, емоцію людей будь-якого покоління.
"Кожен із нас тут і тепер, опираючись на знання своїх предків, має вибудовувати дорожню карту для майбутніх поколінь"
Де людям шукати фольклор, окрім як поїхати в село?
Хвилеподібний процес зацікавленості традиційною культурою збігається з хвилями переходу українців на українську мову. Це почалося ще 34 роки тому, коли Україна здобула незалежність. Усі романтики були переконані, що 25 серпня вся наша держава перейде на українську. Так не сталося. Це довготривалий процес. Це питання на покоління. Під час Помаранчевої революції українська мова стала мовою вулиць і плакатів. Відповідно ми відсували зацікавленість традиційною культурою. У 2014 році усі традиційні зимові свята кафедра фольклористики проводила на Майдані. У той момент усі люди гуртувалися довкола ідеї української цивілізації і українського вибору. Усі танцювали українські танці і намагалися співати українських пісень. Це був надзвичайний прояв солідарності і спільності ідей. У 2022 році кожна людина в українській культурі почала шукати твердь, яка б давала їй сили вистояти у важкій ситуації. І фольклор виконує тут свою головну функцію – психотерапії. Наше травмоване суспільство хоче світла. Традиційна культура – як барометр взаєморозуміння, який варто в такі хвилин викликів звірити зі своїми предками. Кожен із нас тут і тепер, опираючись на знання своїх предків, має вибудовувати дорожню карту для майбутніх поколінь. Традиційна культура дає цю можливість і є тим орієнтиром. Почерпнути такі знання і набути певних практик можна не лише в академічних та навчальних установах. Музей Івана Гончара – це те місце сили і знань, яке завжди відчинене для відвідувачів. Там можна перейняти досвід будь-якого давнього ремесла, яке на сьогодні ми сприймаємо по-новому і розуміємо вартість і значення такої майстерності. На сьогодні є велика кількість платформ, які можна опанувати дистанційно, наприклад проєкт "Витоки".
Потрібно фільтрувати російськомовний контент на нашій території
Які плани у мовної омбудсмени на молодь?
На сьогодні уже працює робоча група, куди входжу і я. Готується лист до великих стрімінгових платформ, які за принципом ранжування мали би фільтрувати російськомовний контент на нашій території. Це важливо, оскільки це питання національної безпеки. Російськомовні пісні роблять свою справу, вводячи наших підлітків в реалії руського міра. Необхідного поставити загорожу цьому процесу. Натомість ми маємо створювати комфортні умови для українського культурного продукту. Українські діти мають гратися в українські ігри. Гра і українська культура дуже важлива і, на жаль, досі неопрацьована царина, яка визначає світоглядні орієнтири наших дітей. Це все потребує ресурсів, сил і час. Проте якщо ми під час війни не будемо думати про формування українця в Україні змалечку і до старечого віку, то ми можемо втратити українство, а значить і державу. Роль фольклору в цьому процесі не допоміжна, а засаднича.
Емський указ було ухвалено як реакцію на загрозу
Росія розуміє вплив фольклору на свідомість населення і активно цим користується.
В імперські і радянські часи Росія активно провадила фольклористичні дослідження. Вона займалася польовою фольклористикою. Багато їхніх антологій складаються з матеріалів, зібраних на території України. Їхні науковці на матеріалі українського фольклору захищали дисертації і представляли наш матеріал як слов’янський. Російське географічне товариство відправило в західноруський край Чубинського. Результати, які виявилися через мапу, де живе українське слово і пісня виходили далеко за тогочасні адміністративні межі Малоросії. Коли в Європі це побачили і Росія побачила світову реакцію на це видання, то одразу було ухвалено Емський указ було ухвалено як реакцію на загрозу, коли весь світ побачив, що Україна і її межі є надзвичайно великими. Це по суті було зібрання, яке відповідало Національній академії наук.
"Практики впливу і маніпуляції багато в чому були засвоєні з досвіду попередників"
Насправді Російська імперія мала на меті ґрунтовно дослідити світогляд аборигенів, щоб керувати і маніпулювати ними і мати ключик до їхні умів. Далі КДБ дуже активно працювало в цьому напрямку. Практики впливу і маніпуляції багато в чому були засвоєні з досвіду попередників. 20-ті роки, культурна революція, насаджування ідеологем, намагання створити симулякри, які б зайшли начебто народі. Тим хто не погоджувався була дорога на Соловки. Трагедію кобзарства мабуть всі пам’ятають. Кобзар – це носій нашої культурної традиції і інформації, яка може бути взірцевою моделлю поведінки і спротиву для будь-якого покоління.
Необхідно грамотно виставляти щит
Ми не будемо вдаватися до тих маніпуляцій і інструментів, як це робить наш ворог. Проте виставляти грамотно щит, щоб фейкова інформація не доходила і не впливала на юних українців, які ще не можуть критично відсортувати зерно від полови, є дуже важливим.
Підлітки вперто шукають саме російський контент через протест. Колись антимолитви були притаманні саме цій віковій групі. Це прагнення показати альтернативу будь-якій дорослій позиції. Тобто вони чинять супротив, показують, що є індивідами, тому пропонують якусь альтернативну точку зору. Наші діти на сьогодні є дуже травмованими. Ми ще роки будемо заліковувати ці рани. Тому ми не повинні їх засуджувати. Ми повинні їх любити і давати їм турботу і піклування. Вони інакші, не такі як ми, але прийде час і вони знайдуть свою стежку до української культури.
