Іван Франко. Архівне фото з відкритих джерел
Іван Франко – український self-made man
27 серпня 1856 року народився письменник, публіцист, перекладач і громадський діяч Іван Франко. Розкажіть, будь ласка, в якій родині він народився, і який історичний контекст його формував?
Один із найбільш поширених міфів, чи швидше стереотипів, який стосується не лише Івана Франка, а й всіх українських класиків, що це, мовляв, безпросвітна злидота. Це пролетарський міф, пов'язаний із марксистськими інтерпретаціями історії. Насправді Іван Франко народився у досить заможній родині. В родині успішного підприємця, ремісника, сільського коваля Якова, який був одним із лідерів громади, людиною дуже побожною. Він дуже довго чекав первістка. Мати Івана Франка походила з дуже непростого шляхетського роду. Родова свідомість також позначилася передусім на розумінні ролі освіти, вартості знань і їхнього впливу на подальше життя людей. Іван Франко був первістком. Дуже часто саме первістки досягають особливих висот.
Але він рано осиротів. Він спершу втратив батька, а потім матір у юнацькому віці. Ця травма втрати призвела до розуміння того, що він має покладатися в житті лише на себе. Так формується тип особистості, який називають модним терміном self-made man (людина, яка сама себе створила, сама всього досягла – англ.). І в даному випадку Іван Франко – це такий український self-made man. Людина, яка була позбавлена додаткових ресурсів і мала інвестувати у власний хист, власний талант, власну працю, власний розвиток. Тому цей сільський хлопець із присілку Слобода спершу підкорює Львів, потім Відень. А сьогодні можна сказати, що своїми ідеями і творами він підкорює цілий світ. Він є одним із найбільш впізнаваних і найбільш видатних українців, я б сказав, усіх часів, усіх епох.
Непроста політична біографія
Як формується його ціннісна система координат і політичні погляди?
Це процес непростий. Франко тим і цікавий, що це не усталений раз і назавжди монумент. Це жива людина, яка розвивалася в ногу зі своїм часом, зі своєю епохою, а іноді й випереджаючи свій час. Певний час він підлягав таким вітрам епохи, які несли з собою моду на соціалізм та різні соціалістичні концепції. Як він сам писав "на зорі соціалістичної пропаганди" він став певною мірою залежним від цих ідей. Але потім після арештів і непростої політичної біографії, а також великої самоосвіти він усвідомлює, що це радше манівці, аніж простий і певний шлях.
Він є одним із перших українських політичних мислителів, які дуже чітко, спершу для себе самого, а потім і для своєї епохи, формулює ідеал національної самостійності, як орієнтир політичного розвитку українства по обидва боки Збруча. Як в Австро-Угорській імперії, так і в Російській імперії, які підкорювали і колонізували українців, незалежно від того, підданими яких імперій вони були. Можна сказати, що Франко не боявся визнавати свої помилки, не боявся усвідомлювати і долати їх. І в цьому сенсі він також дуже сучасна постать. Ми розуміємо, що годі шукати якусь еталонну концепцію, яка б на всі випадки життя завжди була слушна. Мудрість полягає не в тому, щоб сліпо дотримуватися якихось доктрин, а в тому, щоб розуміти, як змінюється світ і випереджати ці зміни своїм розумом. Це саме історія про Франка.
Цього варто у Франка повчитися і це перейняти
Чому його арештовували, і як це вплинуло на його подальше життя?
Це хрестоматійні біографічні моменти: за популяризацією соціалізму в Галичині, де на той час усі ліві ідеї кваліфікувалися як антидержавні. Арешт трагічно вплинув на його біографію. І не лише через власне сам арешт та майже 9-місячне ув'язнення. Це не позначилося добре і на кар'єрному зростанні, адже він мав великі шанси долати досить швидко кар'єрні щаблі. Йому пророкували долю міністра чи університетського професора. Але ми знаємо, що цього не трапилося в його біографії. І навіть його кандидування до австрійського парламенту було вже набагато пізніше.
Але все це також позначилося і на інтимній біографії Франка. Його перше кохання до Ольги Рошкевич, галицької попівни, було досить щасливим, взаємним, і все йшло до шлюбу. Але після того, як його арештували за підозрою в антидержавній діяльності, зрозуміло, що родина його нареченої була категорично проти. І цей шлюб не склався. І тут справа навіть не в самих випробуваннях, адже вони є в житті кожної людини, і це не обов'язково арешти. Питання в тому, як Франко їх долав. Мені здається, що в його історії ми маємо приклад невпинного самоподолання із світоподолання. Ми з вами зараз теж перебуваємо в складній ситуації, з якої не завжди бачимо конкретний вихід. Але оця сила і стійкість духу, готовність долати перешкоди, як сам Франко писав, "проти хвиль плисти" – цього варто у Франка повчитися і це перейняти.
Богдан Тихолоз. Фото: facebook
"Франко – перший український письменник, який жив зі свого пера"
Щодо його особистого життя часто доводиться чути різні маніпуляції, буцімто своєю діяльністю він завдячує дружині та її посагу, адже сам був абсолютно неспроможний до заробляння грошей…
В таких чутках і плітках дуже багато міщанських заздрісних дріб'язкових домислів, гадок і брехонь. Франко не боявся слова "брехня". Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською, дівчиною-сиротою, яка втратила обох батьків і зростала без них. І посаг Ольги Хоружинської, хоча вона була дворянського роду, був дуже незначний. Цього посагу не вистачило навіть для того, щоб придбати бодай найменше житло у Львові після їхнього одруження. Тобто це були зовсім невеликі гроші. Крім того, як зараз встановили дослідники, цей посаг був не в живих грошах, а в лотерейних квитках. Це були лотерейні квитки, так звані виграшні "білєти", які були тоді поширені в Російській імперії. Вони тільки за умови виграшу могли стати реальними грошима. А в Австро-Угорщині, куди Франки переїхали жити, ці квитки вже взагалі практично нічого не коштували. Вони, як цінні папери, поклали їх у банк. І потім ціле життя родина жила не за кошти Ольги, не з її міфічного казкового посагу, а за франкові заробітки як літератора та журналіста. Франко був одним із перших не тільки в українській, але і в загальноєвропейській культурні історії, хто спромігся використати перо як основний засіб заробітку.
Він, по суті, перший український письменник, який жив зі свого пера. Скажу прямо, гонорари, як журналіста були більші і регулярніші, ніж його гонорари, як письменника. Особливо, коли йдеться про його публікації у центральній віденській пресі. Написавши одну статтю в тижневику "Diе Zеit", можна було мати десятикратну платню, порівняно з галицькими гонорарами в українських і польських виданнях. Тут важливо спиратися передусім на факти, і не керуватися філістерським прагненням пояснити велич певної особистості якимись сторонніми зовнішніми факторами. От, мовляв, "він не сам такий крутий, а в нього жінка багата". Це абсолютно наївно. І це не про Франка.
Родинна історія Франка теж дуже складна. В ній були не завжди тільки райдужні моменти. Але це була родина, яка все життя прожила в цьому шлюбі. Всі вигадки про якісь веселі франкові походеньки і його подружні зради не ґрунтуються на фактах. Так, він закохувався. Так, він надихався різними жінками. Але свічку ніхто не тримав, і немає жодних документальних підтверджень, що в цій родині було все аж так погано. Навпаки. Четверо гідно вихованих прекрасних дітей. Це була дуже сильна творча династія. В цій родині завжди була повага до праці, повага до слова, повага до книги. І саме тому всі її представники аж до сьогодні гідно продовжують естафету свого великого предка.
Із ким працював, приятелював Іван Франко
Розкажіть, будь ласка, про оточення Івана Франка. Надзвичайно цікаво, із ким він спілкувався, із ким приятелював, хто був в його оточенні, як це спілкування відбувалося?
Справді, людина – це не самотній острів. Франко також був дуже суспільною людиною. Осуспільненою людиною, дуже глибоко інтегрованою в різні процеси. Він був людиною дуже комунікабельною. Іван Франко – це не тільки видатний письменник чи публіцист. Це великий інтегратор спільноти, комунікатор і, якщо хочете, нетворкер. Він творив мережі. Є творці, яким досить себе самих. Їм цікаво і комфортно на самоті в творчості, вони особливо не шукають зв'язків і не вибудовують якісь спільноти. Іван Франко такі спільноти творив. І це була неймовірна спільнота, частиною якої він сам був.
Ця спільнота означена такими іменами, як наприклад, Михайло Грушевський. Це – франковий приятель і сусід, інколи конкурент, інколи працедавець. Між ними теж не завжди було все ідеально, але ми знаємо, що вони були сусідами через паркан. Вілли Франків і Грушевських збудовані на суміжних ділянках. Не на одній ділянці, як досі розказують численні міфи, мовляв, Грушевський подарував Франкові землю. Або ж дозволив збудувати будинок на власній землі. Це абсолютно не підтверджено документами. Тому що насправді двоє дорослих чоловіків, приятелюючи між собою, одночасно вирішили будуватися, шукали ділянки під забудову і таки знайшли. Тож кожен за свої гроші збудував таку, на яку спромігся. Франко – меншу, Грушевський – більшу. І в цьому міфі також є пролетарські стереотип, що письменник обов'язково має бути дуже бідним.
Мовляв, буржуазний націоналіст був багатим, а Іван Франко, пролетарський письменник, був дуже-дуже бідним. Прямо злидарем. Так радянська пропаганда позиціонувала ці постаті. Але франкове оточення – це не тільки Грушевський. Це і художник Іван Труш, з яким вони дуже близько приятелювали і часто гостювали один в одного. Труш намалював багато портретів Івана Франка, і вони значною мірою зберігаються в нашій колекції. Також серед його оточення – фольклорист етнограф Володимир Гнатюк, іменем котрого названо тепер університет у Тернополі. Це Михайло Павлик, письменник і політичний діяч лівого спрямування, послідовник Михайла Драгоманова, великого франкового вчителя і... мучителя. Бо у них були дуже непрості стосунки. Також в його колі був Михайло Коцюбинський, який не раз гостював у Франка. Вони разом мандрували і разом відпочивали в Криворівні.
Леся Українка, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, і цей перелік ми можемо продовжувати дуже довго. Це найбільш знакові імена цієї епохи. Соломія Крушельницька, видатна оперна співачка, українська слава на цілий світ, яка ідентифікувала себе як українка і несла в світ українську культуру та українську пісню, а не тільки загальноєвропейську оперну культуру – вона також із близького кола Івана Франка. Виявляється, це коло дуже близьке, і всі один одного знали. Навіть митрополит Андрей Шептицький гостював у франковій віллі. Митрополит Андрей розумів, що значення Івана Франка для української і світової культури таке велике, що бар'єрів між ними бути не повинно. І коли ми бачимо приклади єдності в українській спільноті, маємо пам'ятати, що це відбулося також не без участі Івана Франка. Франко спілкувався не лише в колі своїх ровесників, а й формував молоду генерацію. Генерації Українських січових стрільців, пластунів також виросли під ідеологічним духовним впливом Івана Франка.
Іван Франко був одним з перших українських профеміністів
Зараз активно обговорюються погляди Івана Франка на фемінізм і загалом на роль жінки у суспільстві. Наскільки він був прогресивним і чи мислив такими категоріями поняттями, як фемінізм?
Теж надзвичайно актуальне питання. І актуальне в ширшому правозахисному контексті. Іван Франко, якщо бути коректним історично й термінологічно, без сумніву був одним із перших українських профеміністів. Тобто чоловіків, які активно і діяльно підтримували жіночий рух. Цей рух тоді називали жіночою емансипацією. Йшлося про звільнення жінки від диктату патріархального суспільства і про обстоювання найрізноманітніших прав жінок: виборчих прав, прав на освіту, права на реалізацію в різних професійних сферах, право заробляти на власне життя і бути самостійними громадянками, самостійно подорожувати, мати право просто вийти із кимось на каву. Ми сьогодні дуже недооцінюємо рівень закріпачення жінки в ті часи, коли це консервативне суспільство таврувало будь-які прояви жіночої ініціативи.
А жінок, які дозволяли собі якось інакше вбратися, зробити екстравагантну зачіску чи навіть вдягнути капелюшок, вважали ледь не злочиницями. Іван Франко був людиною дуже широких і вільних поглядів. Не можна сказати, що він був геть вільним від стереотипів свого часу, і розподіл жіночих і чоловічих ролей в його родині був достатньо традиційний. Хоча Іван Франко міг залюбки варити дітям зупку (суп – галицький діалект) і при цьому не вважав, що це якимось чином принижує його чоловічу гідність. Навіть його гості дивувалися, що Франко легко міг допомагати дружині поратися на кухні. Хоча в добрі часи у них була служниця. Без сумніву, Іван Франко – це людина, яка підтримала появу в 1884 році товариства "Руських женщин". Людина, яка гаряче підтримувала українські емансипаційний рух.
Іван Франко у своїй творчості, як письменник, створив низку неймовірно харизматичних і енергетичних жіночих образів. Сьогодні вони зібрані в одній книжці "Маніпулянтка", яка кілька років тому побачила світ. Цикл творів про сильних жінок, які шукають себе в цьому жорстокому чоловічому на той момент світі. І скажу відверто, чоловічі образи дуже часто поступаються цією силою. Франко часто описує дуже слабких чоловіків, які вагаються, які не здатні прийняти якесь рішення і дуже потужних ініціативних сильних жінок. В цьому сенсі, можна сказати, що Франко дуже сильно, на десятиліття випереджав свою епоху.
Український Мойсей
На якому етапі здобутків і з чим Іван Франко йде з життя?
Франко йде з життя у неймовірно високому статусі українського Мойсея. Написавши 1905 року цю поему, філософську і політичну поему "Мойсей", він створив власний заповіт. І це справді один із шедеврів українського письменства, який називають другим заповітом української літератури. Франко отримує суспільне визнання, його називають пророком, його називають національним вчителем, він створює неймовірну кількість дуже потужних творів в дуже різних жанрах: поетичних, прозових, публіцистичних, наукових. І тому його можна вважати цілком реалізованою особистістю. Хоча хто-зна, скільки задумів він забрав з собою. Його рукописна спадщина свідчить про те, що ми дуже і дуже багато чого про Франка і досі не знаємо. Багато чого він не встиг завершити, тому що надто багато закроїв.
Останнє десятиліття його життя минає під впливом дуже тяжкої хвороби, щодо якої також шириться дуже багато міфів. Дехто намагається її кваліфікувати, як венеричне захворювання, ця байка була поширена ще у франкові часи. Але дослідження медиків на підставі документів, на підставі антропологічних досліджень, всі вони свідчать про те, що це також по суті були домисли. Він страждав на ревматоїдний поліартрит, який давав тяжкі ускладнення на серцево-судинну систему. Це зрештою звело його передчасно в могилу у майже 60-літньому віці. Але суть не в хворобі, а в тому, як Франко зберігав тверезість ума фактично до останнього. Він не зрадив своїм головним принципам. Він залишає земний світ, як апостол національної ідеї напередодні визвольних змагань.
І покоління Петлюри, Грушевського, Маланюка, Теліги, Ольжича сприймали Франка, як свого великого попередника. Це означає, що Франко, який відійшов у розпалі Великої війни – це сьогодні для нас дуже актуальне спостереження. Він зумів побачити очима духа свого інтелекту далі, ніж ця війна. Він розумів, що ця війна, яка не називалася ще тоді Першою світовою, дасть українцям шанс очиститися і вийти з цього горнила випробувань міцнішими. Я думаю, що сьогодні, переживаючи дуже подібні воєнні події, ми маємо набратися у Франка сили і віри, які мають нас зміцнити і дозволити з цих випробувань вийти чистими, міцними, повними сили і віри.
