Ілюстративне фото: facebook/easternforces
"Росіяни не спроможні продемонструвати бодай якісь пристойні результати"
Що зараз відбувається на фронті, зокрема на Донеччині, де очевидно найгарячіше? В медіа почали з'являтися заголовки, що "російський наступ" провалився. Як би ви оцінили баланс сил і результати цієї їхньої "літньої кампанії"?
Єдиний висновок, який зараз для мене абсолютно очевидний – це той факт, що задіюючи в рамках так званої СВО майже 700 тисяч особового складу, росіяни не спроможні продемонструвати бодай якісь пристойні результати хоча б оперативно-тактичного рівня щодо окупації наших територій. Рівень просувань ворога складає 150-120, 100 квадратних кілометрів на тиждень, що, звісно, не відповідає тим втратам, які ворог щотижнево несе на полі бою. І, в принципі, тенденція невблаганна – ворог чим далі, тим менше захоплює українських територій. А це свідчить про те, що, попри шалений темп ведення наступальних дій, територіальні здобутки противника досить незначні. І, в принципі, тенденція така, що ворог зазнає втрат, а територіальні здобутки має досить скромні.
"Для ворога справи геть кепські"
Ба більше, на полі бою ми зараз вкрай мало бачимо бронетехніки, зокрема танків. Із чим це пов'язано? Ворог їх починає економити, бо до того українські Сили оборони систематично руйнували бронетехніку, знищували ворожі танки, що призвело до певної нестачі такої номенклатури. І зараз в основному ворог атакує наші позиції в рамках "м'ясних" піхотних штурмів. Більше того, якщо рік тому ми говорили про малі піхотні групи, тобто підрозділи чисельністю до 9-ти осіб, то зараз ворог веде свої підрозділи чисельністю три, два, а іноді поодинокі піхотинці намагаються атакувати наші позиції, щоб в такий спосіб убезпечити більш великі підрозділи від впливу наших дронів, ракет, мінометних снарядів та інших засобів вогневого ураження. І тут, насправді, для ворога справи геть кепські. В той самий час, коли Путін розповідає про те, що він на жодні поступки не зголоситься, де-факто сама історія російсько-українського протистояння демонструє, що чим далі, тим менше у ворога дієвих сил та ресурсів для того, щоб цю агресію продовжувати і мати якийсь результат.
"Ворог буде наступати пішки, бо він точно не наважиться активно застосовувати бронетехніку"
Що це може бути за результат? Ми зараз переходимо в осінню частину кампанії. Вочевидь, зміняться методи бойових дій. Що саме може змінитися і що вони ще можуть намагатися встигнути зробити?
Я певен у тому, що буквально за місяць, можливо, за півтора почнеться сезон осінніх злив, відповідно, наші ґрунтові дороги перетворюються на суцільне болото. Українські польові дороги – це болота, коли йдуть рясні дощі. За таких умов ворог не зможе активно використовувати пристосовувати автомобільну, а тим більше мотоциклетну техніку. А це значить, що ворог буде наступати пішки, бо він точно не наважиться активно застосовувати бронетехніку, тим паче в великій кількості, бо тим самим він буде гарантовано її наражати на небезпеку. Ми її просто будемо палити. Маємо для того сили та засоби.
Тактика ракетно-дронного терору
Звісно, ви абсолютно праві, війна змінюється. І зараз ворог знов почав більш активно використовувати системи радіоелектронної боротьби тактичного рівня. Тобто невеликі комплекси, які мають придушувати роботу наших ударних, розвідувальних та інших типів дронів, які активно застосовуються на полі бою. Звісно, що ворог і далі буде вдаватись до тактики ракетно-дронного терору. Причому зараз російські z-пабліки буквально рясніють заголовками, мовляв, вони готові певним чмном трансформувати дрони, які використовуються на полі бою для ударів в глибину нашої території, щоб за рахунок збільшення бойової частини зменшувати дальність їх застосування. Навіщо? Для того, щоб ті самі дрони використовувати безпосередньо на передньому краю, по наших прифронтових та прикордонних територіях. Чи є такі ризики? Безумовно є. Але ж і ми не пасемо задніх, працюючи над пошуком певних рішень щодо ефективної протидії ворожим дронам та іншим засобам вогневого ураження. Впевнений в тому, що це рішення знайдемо. А те, що найближчі півтора, можливо, два місяці на полі бою точно не буде затишшя, бо в ворога якісь ресурси ще є для наступу, а також є амбітні плани у кремлівського керівництва – це для мене очевидно.
"Ми напоготові"
Чи може в найближчій перспективі додатися ще одна "пекельна" ділянка фронту? Я маю на увазі, південь Запорізької області. З урахуванням перекидання ворогом відповідних сил та засобів на цю ділянку фронту з інших, зокрема, з півночі Харківщини, із Сумського напрямку, я думаю, що такий варіант виключати не варто. Але те, що ми напоготові – для мене теж очевидно. Бо щонайменше останні 2-3 тижні спроби ворога атакувати наші підрозділи в напрямку Запоріжжя, Оріхового, здається, мають продемонструвати абсолютно безперспективність будь-яких рухів і намагань ворога сунути на цій ділянці фронту з метою окупації певних територій Запорізької області.
.jpg)
Владислав Селезньов. Фото: facebook/vladislav.seleznev.94
"6 тисяч додаткових російських окупантів прямують зараз на південь"
У попередні дні ми в ефірах говорили про те, що якраз на Запоріжжі ворог зараз намагається концентрувати сили і засоби, очевидно, щось готуючи. Що саме він готує, які засоби концентрує і що намагатиметься робити?
Я думаю, що варто говорити загалом про склад сил та засобів російської армії, яка зосереджена на Півдні нашої країни. Тобто йдеться не лише про південь Запорізької області, а й південь Херсонщини. Там угруповання військ під назвою "Дніпро" чисельністю 120 тисяч особового складу, його очолює російський генерал-полковник Михайло Теплинський, і це досить потужне угруповання. Звісно, що плани перед ними стають досить амбітні і для їх реалізації ворожий Генштаб зараз здійснює переміщення певної кількості особового складу з інших ділянок фронту. Останню цифру, яку я бачив у відкритих джерелах – 6 тисяч додаткових російських окупантів прямують зараз на південь Запорізької області. Для переміщення особового складу, техніки та інших складових логістичного забезпечення активно використовується мережа залізничного сполучення на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Криму.
"Горіло там добряче"
І я думаю, не просто так на цьому тижні сталося дві "бавовни" – одна в районі залізничної станції Урожайне, це село Петрівка Красногвардійського району в Криму, і в районі станції Джанкой. Звісно, поки що рано говорити про наслідки, але судячи з тих світлин, які я бачив в місцевих пабліках – горіло там добряче. Чому це важливо? Руйнуючи сталу діяльність залізниці на території тимчасово окупованого Криму і на півдні Запорізької області, ми сповільнюємо рух військових ешелонів, військових вантажів і тим самим ускладнюємо підготовку ворога до майбутніх наступальних дій. Причому, тут ми діємо в такий спосіб, що задіюємо не лише якусь авіаційну компоненту (дрони, ракети,літаки), а й працюємо силами наших вовкулаків. І ГУР звітує, і Сили спеціальних операцій звітують про те, що вони проводять певні заходи на території тимчасово окупованого Криму.
"Спротив у Криму продовжується"
Тобто, уявіть собі, Крим понад 11 років під ворожою окупацією, там тотальний контроль всіх і вся, серйозні заходи з антишпигунської і контрдиверсійної діяльності, але навіть у таких умовах в Криму діють і наші вовкулаки, і українські партизани. Це говорить про те, що спротив у Криму продовжується, він не вщухає. А за таких умов ворогу марити тим, що "Крим - це Росія" – це абсолютна маячня. Крим – це Україна і українська земля в Криму буде палати під ногами окупантів, допоки нога останнього російського солдата не забереться звідти геть…
"За Україну вмирати не треба – за Україну треба вбивати"
Наша слухачка пише про те, що "гірко слухати бравурний голос експерта на тлі російських атак". Даруйте, пане Владиславе, це ніби камінь у ваш бік, але я все-таки хочу звернути увагу на те, що проблема є. Ми дійсно не бачимо в повному обсязі результатів наших уражень ворога. Щось до нас долітає через ворожі пабліки, але те, що прилітає до нас – ми відчуваємо на власній шкурі. І, судячи з цієї репліки нашої слухачки, ворог досягає своєї мети, пригнічуючи наш дух. Як ми можемо цьому опиратися?
Звісно, я можу апелювати до наших слухачок, хоча би розповідаючи власну історію. Із квітня 2014 року я не був у своєму рідному домі. Я не мав змоги поховати свою маму, яка померла на території тимчасово окупованого Криму. Але чи є це привід "лізти в помиральну яму" і говорити, що все пропало і ворог нас здолає? В принципі, ворог і намагається досягти саме цього результату – посіяти в наших серцях і душах зневіру, паніку, розпач, підготувати українське суспільство до готовності капітулювати. Але це не вихід. Не вихід в першу чергу пов'язаний з тим, що достатньо подивитися на ті міста та села нашої країни, куди прийшов так званий "русский мир". Так, у Путіна досить амбітні мета – знищити Україну як державу і знищити левову частину українства. Чи маємо ми пристати на його пропозицію і добровільно вмерти? Ні! Збройний спротив дає результати. Російська армія зразка 25-го року геть відрізняється від тієї професійної армії, яка в лютому 22-го року атакувала нас. Ворога треба, варто і важливо бити. І я залишаюсь прихильником думки, що за Україну вмирати не треба – за Україну треба вбивати.
