Проєкт "І побачив я". Розкажіть про нього.
Глядачі, котрі прийдуть подивитися, пройдуться залами "Українського дому" і побачать те, що буде на стінах. Ці фотографії зроблені за половину мого життя: з 1989 року. На жаль, цього року фотографії не увійшли в експозицію, бо вона саме з минулого літа готувалася. Останнє, що там календарно – грудень минулого року.
Які одкровення ви хотіли зафіксувати?
Я не пророк, щоб ділитися одкровеннями. Я документальний фотограф. Відповідно як учасник, як свідок подій, я їх фотографував. І зараз вони представлені. Це події, котрі передували Незалежності: і 1990, і Майдани, і щоденне життя, і соціальні проблеми, і війна.
323 фотографії. За життя у вас їх у рази більше…
Більше… Ми обмежили це лише Україною, бо я багато де по світу ще фотографував. Один із моїх проєктів тут двома тільки фотографіями чи трьома представлений.
Чи важко було обрати?
Давайте не будемо фантазувати про мільйони. Я як був, так і залишився аналоговим фотографом. З одного боку, важкою А з іншого, це ж відбиралося вже з відібраного. Відповідно простору, котрий існує в "Українському домі" і можливостям і задумкам і формулювалася ця експозиція. І більш-менш, як проєкт, представлена лише одна із моїх робіт. Я досліджував те, що трапилося в нашій країні, бо почав із вуличних дітей і потім досліджував все до трансформації державних закладів більш сучасних. І почав це фотографувати в 1996. Останні зйомки були в двох інтернатах Одеської області в 2016 році. Із цього представлено лише 53 фотографії, які стосуються переважно вуличних дітей. А сам проєкт – кілька сотень фотографій вже відібраних, там не менше, ніж 300. Так само зі всього іншого. Тому обирали із обраного.
А чому ви досі залишаєтесь вірними "повільній" фотографії?
Іноді непогано зупинитися. Я люблю таку фотографію. Люблю сам друкувати свої фотографії руками. На жаль, таку масштабну виставку нереально було друкувати руками. Але саме діти – це окремий простір. Ліва галерея першого поверху – там будуть надруковані вручну фотографії. І я не суперечу технічному прогресу. Я розумію всі переваги сучасних професійних цифрових апаратів. Я за фахом першим своїм інженер-оптик. Закінчував Київську політехніку, приладобудівний факультет. Розумію всі переваги. Але вони є і у аналоговій фотографії. Плівка бачить більш-менш, як наші очі. А сучасна матриця бачить набагато більше, ніж наші очі. Мій вибір – мої очі.
Олександр Глядєлов. Скриншот з відео
