Зустріч президента США Дональда Трампа з президентом України Володимиром Зеленським та європейськими лідерами. Вашингтон, 18 серпня 2025 року. Фото: president.gov.ua
Стриманий оптимізм
4 вересня в Парижі запланована зустріч "коаліції охочих", на якій говоритимуть про деталі гарантій безпеки для України. Чи можемо ми сьогодні справді отримати певний документ, де буде чітко зрозуміло, хто що робить, і що зрештою Україна може отримати?
Щодо того, що сьогодні це буде остаточно оформлено, я одразу ж згадав слова, які сказав президент України на прес-конференції з Еммануелем Макроном про те, що поки що це виглядає достатньо теоретично. Це, мабуть, справедливо відображає той настрій, який є в України і реальний стан речей. Тобто стриманий оптимізм. Тому говорити про те, що зараз буде досягнуто остаточних домовленостей і конкретних правил, хто і що робить, які саме гарантії безпеки надаються, як це виглядає, мабуть, не варто. Тим більше, що війна не закінчується. Переговорний процес, який розпочали Сполучені Штати з Російською Федерацією теж абсолютно безуспішний.
"Нинішня зустріч не буде остаточним рішенням"
Сьогодні є ще один достатньо показовий момент – всі ці дії "коаліції рішучих" щодо формування гарантій безпеки для України весь час впираються в те, що Європа зберігає бажання залучити США в якомусь форматі. Краще, щоб цей формат був більшої участі – підтримка з повітря, розвідка, бо наземна операція поки що, мабуть, взагалі дуже віддалена. Вони просунулися в цьому процесі достатньо сильно, бо раніше США взагалі відбивалися від цієї ідеї. Зараз уже і Кіт Келлог, здається 2 місяці тому, був у Римі на зустрічі "коаліції рішучих" і, в принципі, Трамп щось говорить, навіть не зовсім відкидаючи. Сьогодні запланована і телефонна розмова з Трампом. Тому, мабуть, нинішня зустріч не буде остаточним рішенням в силу абсолютно логічних причин. По-перше, війна як тривала, так і триває. По-друге, рішучості Сполучених Штатів ми також не бачимо. І третій момент – всі теж чудово розуміють, що головна гарантія безпеки – це сама Україна. Те, про що говорить і Україна, і про що говорять тепер уже й європейці – боєздатність України, її потужні Сили оборони, наш оборонно-промисловий комплекс і здатність України тримати це на високому рівні, навіть після закінчення війни. Там, де є ясність – там робота буде продовжена. Тут і програма PEARL із закупівлі у США озброєнь через НАТО, і подібні речі.
"Причина світоглядна"
Міністр закордонних справ Великої Британії вчора знову сказав про те, що його країна готова надіслати військовий контингент в Україну. Чим можна пояснити таку послідовну позицію Великої Британії у цьому доволі чутливому питанні для західних суспільств?
Насправді, у Великої Британії це почалося набагато раніше і не лише з цього питання. Тобто послідовність підтримки. Багато говорять про те, що це, мовляв, пояснюється бажанням Великої Британії повернутися зі своїм впливом у Європу. Я гадаю, що тут скоріше традиція самостійного погляду на формування цієї континентальної політики і розуміння цієї загрози, попри те, що Британія віддалена, вона за протоками. Тобто, я гадаю, що тут, насправді, причина світоглядна.
Щодо цих контингентів я б не став говорити, що це найголовніше питання, тому що все ж таки важко уявити, що зараз уже є однозначне рішення, як цей формат виглядатиме. Тобто, чи це будуть війська для розведення сторін, чи вони стоятимуть у тилових районах і виконуватимуть конкретні завдання в плані логістики, прикриття, просто фіксації, гарантій тощо. Тому поки що, я гадаю, ми не надто просунулися в плані гарантій безпеки. Допоки не буде конкретики з приводу того, як закінчиться війна, доти будуть якісь загальні формати.
.jpg)
Дмитро Левусь. Фото: facebook/ObiednanaUkraina
"Обнадійливий сигнал"
Ви зазначили, що європейці чекають, що США теж будуть стояти певним тлом за плечима Європи. Чого, на ваш погляд, від Сполучених Штатів можна очікувати, і що нам варто у них просити насамперед?
Однозначно, ми маємо дотримуватися своєї позиції, що в Сполучених Штатів є, умовно, "зобов'язання" про те, що вони надають чи продають Україні зброю. Це для нас головне, що ми маємо зберегти. Щодо участі в коаліції. Так, ми однозначно маємо підтримувати її, скажімо так, "вимогу" до США щодо їхньої обов'язкової участі, принаймні, в підтримці. Тобто повітряна підтримка, розвідувальна підтримка. Це дійсно важливо, бо це дуже недвозначний сигнал для РФ. І тут є доволі показовий момент. На тлі вчорашнього візиту до США нового президента Польщі Кароля Навроцького, Дональд Трамп зазначив, що, мовляв, нікуди війська Сполучених Штатів з Польщі не йдуть. Так, ці слова іноді можна іронічно сприймати, зважаючи на часті контроверсійні заяви Трампа. Але це певним чином обнадійливий сигнал. Тому можна точно говорити про те, що ті речі, про які ми говоримо зі США і про її участь у коаліції, про підтримку, зараз будуть падати на благодатний ґрунт, де є ідея, що не треба йти з Європи.
"Міф про Китай, який переміг Японію, дублює російський міф про "побєдобєсіє"
Напередодні в Китаї відбувся військовий парад, на якому пліч-о-пліч стояли Сі Цзіньпін, Кім Чен Ин і Путін. Але не було США, які власне зіграли вирішальну роль у завершенні Другої світової війни. І Дональд Трамп, здається, написав доволі ображений допис у своїй соцмережі через те, що його туди не запросили. Як цей жест щодо Трампа може вплинути на його подальшу поведінку і його позицію щодо Росії і російсько-української війни?
На тлі того, що менше місяця тому цілком серйозно обговорювалася взагалі можливість візиту Трампа туди, його зустрічі з Сі Цзіньпіном і те, як вони разом із Путіним там "поділять світ" і досягнуть якихось домовленостей, можливо, ще й Зеленського туди запросять, що навіть тоді, як на мене, виглядало доволі примарно, то тут, в принципі, не сталося насправді нічого несподіваного. Китайська Народна Республіка формує свої нові реалії і обґрунтування для того, щоб продовжувати свою експансію. Саме цей міф про Китай, який переміг Японію, насправді, абсолютно дублює російський міф про "побєдобєсіє". Гадаю, що в КНР так само є коридор, в якому вона діє. Вона хоче експансії, вона хоче ось так робити і, в принципі, логіка її, як імперії, є такою. Тому вони не запросили Трампа і не могли цього зробити, бо вони ж собі індульгенцію на майбутнє готують. А Трамп… Я не вірю в те, що це буде жорстке рішення, бо ми уже бачили, що цього не відбувається. Скоріш за все ми побачимо, що будуть "крапельні санкції" або секторальні якісь дії. Але цей процес запущений. Він просто буде поступовим. Не буде 500% мит, про які розказували, це буде відбуватися таким повзучим штибом.
"В історії є такі факти"
Вчора Путін зробив низку заяв і серед іншого сказав, що він, в принципі, не проти зустрітися з Зеленським, але мають бути певні погодження умов, і навіть сказав, що не проти побачити Зеленського в Москві. Як ви ставитеся до цих заяв Путіна і які меседжі він адресував, в тому числі, США?
По-перше, це вже повторне запрошення Зеленського до Москви і воно зроблено так, щоби нічого, ніяка зустріч була неможлива, бо в умовах війни це взагалі просто неприйнятно. Тим більше, що Путін знову почав говорити про "якість української влади", яка, мовляв, нелегітимна, з ким, мовляв, говорити. А візит до Москви взагалі-то може бути. Щоб прийняти капітуляцію РФ. Чому ні? В історії є такі факти. Той самий Берлін 45-го року, де приймали німецьку капітуляцію. Може без Путіна, але таке теж може бути.
Щодо того, що говорив Путін. Я вважаю, що Сполучені Штати не могли почути нічого нового. Тобто все було сказано те саме, про що він із ними говорив у тому ж Анкоріджі, де завгодно і скільки завгодно разів. За великим рахунком, так, мала би бути реакція. Але якщо її одразу не було з боку безпосередньо Дональда Трампа, то, мабуть, її вже й не буде в такому вигляді, як на китайський "парад перемоги". Але, знаєте, хай краще буде продовження підтримки України, хоч в такій формі, як зараз, із застосуванням цих повзучих заходів проти РФ і країн, які її підтримують.
