Засідання "коаліції охочих" у Парижі. 4 вересня 20205 року. Фото: president.gov.ua
"Це коаліція завтрашнього дня"
4 вересня в Парижі пройшла зустріч "коаліції охочих", в рамках якої Володимир Зеленський та кілька європейських лідерів зателефонували Дональду Трампу. Варто зазначити, що немає єдиного погляду на діяльність цієї коаліції. Багато хто вважає її коаліцією держав, які обіцяють, хоча є й ті країни, які реально допомагають Україні. Що думаєте ви?
Передусім, якщо ми говоримо про "коаліцію охочих, то очевидно, що це коаліція завтрашнього дня. Це не той пул країн, який має вже зараз продемонструвати прикладний результат. Питання проєктування майбутньої місії – так, але не нинішня робота. Нинішня робота – на коаліції "Рамштайн". Тому те, що ми зараз побачили безпосередньо в Парижі – це той план максимум, який зараз може витиснути з себе безпосередньо цей формат. Я підкреслюю, не країни-члени цієї коаліції, яких там 26-ть, а мова йде саме про розуміння функцій цієї "коаліції охочих", відповідно, це сили стримування або якось інакше їх називають. Але тим не менш, це як один із елементів безпосередньо гарантій безпеки для нашої держави, підкреслюю, після завершення війни. Це найголовніше, тому що до завершення цієї війни ще треба дожити.
"Сили оборони України залишаються ядром"
Чи не видається вам, що попри величезний масив інформації, дискусії тощо, насправді все питання зводиться до двох, можливо трьох прозаїчних речей – це спроможність Збройних сил України, які ніхто скорочувати не збирається, фінансування і зброя. Все інше – похідне. Погоджуєтеся?
Абсолютно. Причому ми ж теж маємо усвідомлювати, що ті гарантії безпеки, фактично рамковий проєкт, який сьогодні все-таки отримав політичне схвалення, яке раніше було розроблено і затверджено на технічному рівні міністрів оборони – це фактично "вхідний квиток" до подальшого перемовного процесу з російським агресором для того, щоб і росіяни зрозуміли, що ці гарантії безпеки, які пропонуються нам європейськими та іншими партнерами, не несуть загрози безпеці РФ. Бо російський диктатор Путін під час прес-конференції в Китаї сказав, що, мовляв, не може бути забезпечення безпеки за рахунок інших. Власне, тому ми і виходимо зараз з "відкритими картами", де і показуємо, в чому суть гарантій безпеки для України. Це максимально компромісне рішення станом на сьогодні і є ідеальним варіантом того, що ми дійсно не переходимо в режим, коли наші міжнародні партнери починають надавати визначальні гарантії безпеки. А найголовніше зараз те, що дійсно Сили оборони України залишаються серцевиною, ядром і, здебільшого, вся робота буде йти для того, щоб зберегти цю спроможність Сил оборони України. Причому я вважаю, що це буде двосторонній процес з тієї точки зору, що воно слугуватиме як забезпеченню безпеки України, так і формуванню ядра, можливо, якоїсь нової системи колективної безпеки загалом в Європі. Але це вже будуть подальші кроки після завершення російсько-української війни.
Ігор Чаленко. Фото: facebook/igor.chalenko
"НАТО досі живе парадигмою 90-х років XX століття"
У вчорашньому ефірі Українського Радіо депутат восьмого скликання, керівниця мережі "АНТС" Ганна Гопко назвала НАТО коаліцією боягузливих, бо країни Альянсу не готові дати нам такі ж гарантії як будь-якій країні-члену НАТО. Що думаєте ви?
Ви знаєте, відразу згадуються сьогоднішні слова Марка Рютте, який, коментуючи парад в Китаї, звичайно, відзначив рівень загрози, але почав говорити, що НАТО не може якось піти на провокації або відреагувати на ці провокації. І в цьому є найбільша проблема нинішнього Північноатлантичного альянсу. Вони не хочуть бути спровокованими. У час, коли треба займати проактивну позицію, НАТО досі живе парадигмою 90-х років XX століття. Із певними опіками, очевидно, що стосується низки військових операцій наприкінці 90-х – це Балкани, звичайно. І в цій ситуації, я думаю, що все ж таки НАТО потрібно свіжим поглядом подивитися на речі, бо фактично і Росія, і Китай просто провокують. Тому, коли ми говоримо про гарантії безпеки для України, я б взагалі уникав аналогій з 5-ю статтею Вашингтонського договору. Чому? Тому що сьогодні немає вже віри в конкретну норму. Ми бачимо реакцію балтійських країн, тієї ж Польщі, вже всі вказують на розмитість параметрів. Хоча сам принцип "один за всіх і всі за одного" – правильний принцип. І його варто було б дійсно прописати в гарантіях безпеки для України. Я, чесно кажучи, сумніваюсь, що такий момент пропишуть. Але водночас, нагадаю, що згідно із даними соціологічної групи "Рейтинг", якраз 75% українців, які готові на припинення вогню, якщо будуть надані гарантії безпеки, одним із чільних місць називають саме цей підхід – "один за всіх і всі за одного". Щоб в рамках гарантій безпеки нам надавали якраз такий захист. Тобто якщо Росія нападе, то за нас вступляться інші країни. Але, на жаль, цієї проактивності станом на зараз не вистачає і очевидно, що цим буде користуватися Російська Федерація. І це величезна концептуальна проблема, яку, очевидно, треба буде бороти низкою переговорів в майбутньому. Але тим не менш, я думаю, що ті гарантії безпеки, які сьогодні все ж таки були узгоджені – це все рівно дуже серйозний позитивний результат, бо все рівно ми забезпечуємо спроможність Сил оборони України. Це ключове в нинішніх умовах, бо Україна сама не потягне власну армію. Ми прекрасно усвідомлюємо всі ті видатки і потреби, які є, відповідно гарантії безпеки можуть це перекрити.
"У НАТО нас зараз не візьмуть. Хоча.."
Наскільки все-таки реальні ці пошуки якогось концептуального рішення в частині створення безпекового документу з безпековими гарантіями, щоб це була не чергова фікція, а реальні гарантії і на це погодилися українці?
В даному випадку, окрім власне забезпечення Сил оборони України, що очевидно буде прописано максимально детально, я б все-таки звертав увагу на політичний аспект гарантій безпеки. Цілком зрозуміло, що, на жаль, у НАТО нас зараз не візьмуть і для цього є низка причин. Хоча я особисто вважаю це стратегічною помилкою самого Альянсу. Тим не менш, можна зробити певний політичний замінник такого кроку форсованим євроінтеграційним поступом України. Ясно, що із фінальним повноправним членством в ЄС. Я зверну увагу, що зараз навіть російський агресор через низку публічних сигналів починає демонструвати, що він не проти цього. Можна згадати спіч президента-втікача Януковича. Можна згадати ту ж заяву диктатора Путіна в Китаї, де знову ж таки відзначається нормальне ставлення України до ЄС. І цим треба користатися. Я хотів би, щоб це чули і європейські держави, і безпосередньо ті, які ставлять нам "палиці в колеса" по типу Угорщини. Як ми знаємо з неофіційних джерел, нібито навіть Трамп десь витиснув із Орбана все ж таки поступки в цьому питанні. І хотілося б, щоб ці поступки були тривалими і системними. Це один аспект. І, звичайно, що мова має йти про відсутність будь-яких обмежень для України з точки зору її західного курсу, з точки зору майбутніх альянсів і жодних нейтральних статусів, як того вимагає РФ. Тобто ми маємо максимально зберегти свій суверенітет і власне право на майбутнє.
"США знову в позиції вичікування"
Позиція Сполучених Штатів Америки. Яка вона зараз – аморфна, споглядальна чи все-таки це рішуча позиція?
Зараз Штати знову перебувають у позиції вичікування, не зважаючи на те, що нібито в розмові з "коаліцією охочих" Трамп заявив про можливість подальших санкцій щодо РФ. Я особисто думаю, що скоріш за все мова буде йти знову в розслабленому вигляді. Чому? Тому що в Сполучених Штатів є завдання відтягнути Росію від Китаю. І тому вони з однієї сторони будуть намагатися підтримувати європейських партнерів і Україну, а з іншої – загравати з російським агресором. І треба "ловити хвилі" невдоволення Трампа Путіним для того, щоб дійсно просувати подальше посилення економічних та інших обмежень щодо російського агресора і щодо його партнерів/союзників.
