Вулична експозиція "Щоденник Георгія Ґонґадзе" у в Києві на Контрактовій плоші. Фото зі сторінки ГО Премія імені Георгія Ґонґадзе у facebook.
25 років поспіль ми намагаємося відновити пам'ять про Георгія
Чи змінилося, на вашу думку, за ці 25 років ставлення в суспільстві до постаті Георгія і цінностей, за які він боровся?
Покоління за поколінням пам'ять стирається. Вже виросло покоління, яке не пам'ятає, ким був Георгій і за що боровся. І за що віддав своє життя. Саме тому в цей день 25 років поспіль ми намагаємося відновити пам'ять про нього. Хоча моя особиста боротьба в цій справі продовжувалася всі ці 25 років. Останній суд над вбивцями Георгія відбувся в 2021 році. Але для суспільства все ж ця постать дещо стирається. Ми маємо премію Георгія Ґонґадзе, ми нагороджуємо найкращих найдостойніших журналістів. Вона стала певним елементом суспільної поваги до журналістської професії. Втім, ким був Георгій, люди вже не так добре пам'ятають. І ми намагаємося це відновити.
Георгій дуже вболівав за Грузію, в якій народився, але не менше він любив і відстоював Україну
Чому важливі ці тижні пам'яті особливо в часи війни?
Мене часто запитують, що б робив сьогодні Георгій, якби був живий? Я на сто відсотків переконана, що він би був сьогодні на фронті. Він би взяв в руки зброю, тому що він це робив не один раз. Він робив це і в Грузії, куди їхав як журналіст, але зрештою був змушений взяти до рук зброю, коли росіяни захоплювали Сухумі. Він дуже вболівав за Грузію, в якій він народився, але не менше він любив і відстоював Україну. І зараз би він точно був нас війні. Ми пам'ятаємо його фразу "Я готовий віддати життя за Україну". Тому якщо говорити про наші сьогоднішні реалії війни, то дуже жаль, що Україна вимушена платити такі великі жертви. І наших колег журналістів вже під час цієї війни загинуло понад 100. І це дуже болючі втрати. Болять всі втрати: і військових, і цивільних. І наші колеги гинуть. Одні – намагаючись розповісти історію війни, інші – беручи до рук зброю і відстоюючи державу.
Якби ми розвивалися як сильна демократична держава з початку Незалежності, Георгію не довелося б воювати з цензурою
Росія подекуди вбиває цілеспрямовано журналістів на війні. Чи є, на вашу думку, паралелі між тодішнім вбивством і тими злочинами, які Росія вчиняє зараз?
Тут складно знайти прямі паралелі. Але суспільні паралелі точно є. Я завжди казала, що непокаране зло відновлюється і йде до іншого зла. Якби політика держави була іншою, можливо й Україна була б сильнішою, можливо б і цієї війни не було б. Якби ми справді розвивалися як сильна демократична держава з початку Незалежності, Георгію не довелося б воювати з цензурою, і він би був живий. Це тяглість. Але надважливий елемент цієї тяглості, що українське суспільство вистояло.
Воно стоїть завдяки громадському суспільству, завдяки людям. Ця сила і спротив відвойовувати свої права народилася тоді у 2000 році, коли люди зрозуміли, що влада може бути не їхньою, влада може порушувати їхні права, і влада може вбивати. І тоді зародився рух, який згодом призвів до руху "Стоп цензура", Помаранчевої революції, Євромайдану тощо. І це сильне громадське суспільство, ця сильна держава, ці сильні безстрашні люди рятують сьогодні Україну.
Мирослава Ґонґадзе на відкритті вуличної експозиції "Щоденник Георгія Ґонґадзе" у в Києві. Фото зі сторінки ГО Премія імені Георгія Ґонґадзе у facebook.
Головний урок історії один – не здаватися!
Які уроки історії українські журналісти, медійники мають засвоїти сьогодні, коли свобода слова знову перебуває під тиском, тепер вже через війну?
Урок історії один. Робити свою роботу якісно і бути солідарним з іншими, протидіяти тиску не наодинці, а спільно. І не здаватися! Ніколи не здаватися. Сила людей має велику потугу проти влади, якщо вона не виконує своїх обіцянок.
А що для вас сьогодні означає журналістська відвага?
Я думаю, що для кожного відвага визначається по-різному. Але якщо говорити про професію журналіста, то відвага – це говорити правду. Говорити правду – це революційний акт, і це може бути великим ризиком. Але це треба робити.
Як зберегти баланс між професійністю і громадянською позицією?
Як на мене, це спільні речі. Не можна відрізняти професійність від громадянської позиції. Ми всі громадяни. Журналісти – це також громадяни. І як відповідальні громадяни, ми маємо професійно давати людям інформацію, давати людям факти, щоб вони ухвалювали свої власні рішення. Тут немає якихось протиріч. Все дуже просто. Бути громадянином і бути журналістом – це тотожні речі.
Я думаю, Георгій би пишався тим ресурсом, який створив
Як би Георгій оцінив сучасну журналістику?
Я думаю, він би пишався тим ресурсом, який він колись створив. Він би пишався певною кількістю якісних журналістів і журналістики, яка існує в Україні. І звичайно, багатьма він був би розчарований. Немає чорного і білого.
Розкажіть, будь ласка, про те, якими заходами Україна на цьому тижні вшановує Гергія.
Сьогодні ми відкрили мозаїку "Українська правда" на будинку, де ми з Георгієм жили. На неї зібрав кошти Клуб "Української правди". Це місце, де зародилася ідея проєкту "Українська правда". Також у 25-ті роковини ми відкрили вуличну експозицію "Щоденник Георгія Ґонґадзе" у трьох містах: в Києві на Контрактовій площі, у Львові на площі Ринок та в Одесі в Міському саду. Ця експозиція являє собою серію знакових цитат Георгія з поясненнями контексту та ілюстраціями художників Інги Леві і Антона Логова. А ще Премія імені Георгія Ґонґадзе, яка давно співпрацює зі студентством, вирішила охопити школярів. Спільно з ГО "Вчися" був розроблений урок для учнів 9–11 класів "Справа Ґонґадзе: Коли один голос голосніший за систему". Цей урок допоможе старшокласникам дізнатися, ким був Георгій Ґонґадзе та осмислити роль свободи слова у становленні демократії. Також ми будемо робити онлайн музей, адже я маю багато пам'ятних артефактів Георгія. Ми вже маємо сторінку-реквієм, де згадуємо і закарбовуємо історії всіх журналістів, які загинули, в тому числі і під час цієї війни.
Щоб ви хотіли донести цим музеєм для молодших поколінь?
Тяглість поколінь. Важливість пам'яті, важливість розуміння минулого, уроки минулого для майбутнього. Без знання історії ми не маємо майбутнього.
Часткове правосуддя
Чому досі, на вашу думку, не названі замовники вбивства Георгія Гонгадзе? І чи відбудеться це?
Ми отримали часткове правосуддя. Всі виконавці цього злочину покарані. Всі дотичні до виконання цього злочину теж отримали покарання. А замовники, яких ми підозрюємо в цьому злочині, зокрема людина, на яку я покладаю вину за цей злочин – на президента Кучму, вони справді не покарані. Чому вони не покарані – це питання політичної волі і змови еліт. Кожен наступний президент не хоче наздоганяти попереднього, боячись, що будуть наздоганяти його.
