Ірина Чужинова. Фото Христини Хоменко
Днями співачка і заслужена артистка України Руслана Лоцман висловила своє обурення тим, що Асоціація діячів естрадного мистецтва України присвоює окремим артистам звання заслуженого артиста естрадного мистецтва. На її думку, артисти купують собі це звання, не договорюючи зі сцени, що воно не державне та вводячи своїх слухачів в оману. Чи потрібні сучасним артистам звання народних та заслужених? Що вони дають на практиці? Чи можна вважати фіктивними звання, присуджені не державою?
Тема цікава, і час від часу ми повертаємося до обговорення цього питання. І переважно, у зв'язку з якимись скандалами, а не з якимись позитивними подіями. Як на мене, система відзнак важлива. Зауважу, що звання існують не тільки в сфері культури і мистецтва: вони є і в медицині, і в журналістиці, і в освіті, і в спорті. Але цю державну систему присвоєнь заслужених і народних ми отримали у спадок від Радянського Союзу. Але вона не була реформована. У назві відзнаки ми просто закреслили "Радянського Союзу" і замінили на "України". За умовчанням ми вирішили, що нам потрібна ця система звань. Більше того, вона працює в державному секторі. Адже, окрім того, що це почесне звання, воно ще й монетизується. В державному секторі воно має ще такий фінансовий вимір, як 20% доплати за звання заслуженого артиста і 40% доплати за звання народного артиста. В недержавному секторі звання – це виключно почесний статус. Воно не має матеріальної компенсації.
Хочу принагідно нагадати слухачам і слухачкам епізоди 2005 року, коли Ліна Костенко відмовилася отримувати державну премію, заявивши при цьому, що вона "не носить політичну біжутерію". Так само і Олег Скрипка відмовився від звання заслуженого артиста України, яке йому вручав Віктор Ющенко, проукраїнський президент, який хотів цим акцентом підкреслити український вимір шоу-бізнесу. Натомість Олег Скрипка відмовився, заявивши, що це абсолютно зайве. Мовляв, давайте не будемо повертатися в епоху Кучми. І в той же рік Святослав Вакарчук отримує звання заслуженого артиста України. Але ж ми слухаємо Святослава Вакарчука зовсім не тому, що у нього є це звання. А просто тому, що він надзвичайно талановитий.
Це одвічне питання мистецького і культурного сектору: що дає це звання, окрім очевидних матеріальних вигод, тим, хто працює в державному секторі? А для шоу-бізнесу, як на мене, це абсолютно атавістична історія. І я щиро дивуюся, коли зірки шоу-бізнесу отримують ці звання з подякою. Можливо, їм важливе якесь державне визнання.
А як би тоді варто було б це робити? Бо якщо послухати артистів, котрі мають звання, то вони наголошують на тому, що це звання фактично нічого не дає, окрім невеликої грошової надбавки. Також ці надбавки можливі тільки за умови, що ти працюєш в державному секторі. Коли людина зробила справді видатний внесок у розвиток культури або мистецтва, коли її люблять, слухають, ходять на концерти, то нібито й не потрібні якісь додаткові звання. Як це зробити доцільно в наш час і в наших реаліях?
В Європі подібних звань не існує. Можливо вони залишилися в країнах колишнього соцтабору, але я і там такого не зустрічала. Взагалі-то, на афішах уже припинили писати перед прізвищем якесь звання. На мою думку, якась система відзнак і нагород потрібна. Водночас важливо розуміти, наскільки вона повинна бути державною. Візьмемо для прикладу державну Премію України імені Шевченка. Шевченківська премія має експертний комітет, який є дорадчим для президента України на присвоєння цих премій. Тут присутня експертиза. Звання ж народного і заслуженого артиста отримується шляхом подання папірців від національних закладів культури до міністерства, яке їх опрацьовує. А потім вони подаються в офіс президента. Але на жодному з цих етапів немає експертизи. Немає когось, хто здійснює аналіз і рекомендує. Логічно виникає запитання, що є критерієм для присвоєння. Можете собі уявити, що під кожне державне свято або з нагоди якихось видатних подій офіс президента завалюють оцими поданнями на присвоєння почесних звань. І комусь їх дають, а комусь не дають. Тому вкотре постає питання про критерії відбору. Хто їх відбирає? Хто ці люди, які приймають важливі рішення? Зрозуміло, що це робить не президент і не вище керівництво держави. Вони не перебирають ці папірці і не вивчають кожне досьє. Отже, це питання механізмів, авторитетності і компетентності тих комітетів, які це вручають. До речі, ці питання дискутуються в усьому світі. Критикують навіть Нобелівську премію. Тому треба думати про авторитетність цієї капітули, яка вручає премію.
І, як на мене, нам все ж бракує недержавних подібних ініціатив, коли експертне середовище ініціює премії, вручає їх і засвідчує діяльність людей, які дійсно важливі для формування процесів, контекстів, ідентичностей тощо. Ці всі атавістичні історії, що, мовляв, тільки держава має підкреслити і оцінити митця, на жаль, у нас ще залишаються. Я думаю все це буде змінюватися. Тому що покоління сорокалітніх і молодші за них вже досить скептично ставляться до цієї системи нагород. Вона справді працює тільки в державному секторі не тільки як доплата, а й як можливість щось очолити або рухатися на вищі посади. Для цього "бажано" мати якесь звання. Держава сама для себе вигадала якісь правила, які стали грою для дуже вузької спільноти.
Можливо, держава в цьому випадку виконує роль своєрідного верховного судді? Адже уявімо, скільки недержавних ініціатив може існувати одночасно.
В часи Незалежності виникало дуже багато ініціатив, і вони досі існують. Де за гроші абсолютно легально, уклавши договір, ви можете купити, приміром, диплом найкращого підприємця. Влаштовуються цілі церемонії вручення подібних дипломів, який, очевидно, можна згодом повісити у себе в офісі. Або зробити з цього якусь піар акцію. Але всі розуміють: якщо немає довіри до тих, хто вручає, то все немає сенсу. Важливе питання, як сформувати цю довіру. Є, приміром, Українська кіноакадемія, яка вручає нагороди. І "Золота дзиґа" з року в рік стає все більш і більш авторитетною. Багато акторів і акторок переживають і хочуть отримати цю нагороду. Середовище свій кредит довіри делегує цій премії, і це вкрай важливо. Тому можливо держава і має бути тим кінцевим органом, який затверджує, але я б не делегувала державі такі повноваження. Мені здається, держава має займатися політиками, а не нагородами.
