Олексій Сокирко і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура
Найближчий аналог Гетьманщини
Кожна армія унікальна. Українська армія тримається перед російською навалою вже 4 рік завдяки волі наших захисників та підтримці партнерів. І тримається вона не просто так. Сила волі і витримка не береться нізвідки. Рідко яка армія могла б так триматися. Очевидно, що йдеться про історичну тяглість. Адже маючи тисячолітню історію держави, ми так само маємо і тисячолітню історію українського війська, яка в тих чи інших формах виявлялася від княжих часів, через Козаччину, УНР, УПА і до Збройних сил України, або ж Сил оборони України. В своїй книзі "Козацький Марс. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648–1764" ви робите цікаве спостереження, що Козацька держава, Гетьманщина фактично – це випадок, коли не держава утворювала збройні сили, а збройні сили, які утворилися – Запорізька Січ, Козацтво, вони собі сформували державу. Наскільки це унікальний випадок в історії?
В історії загалом не унікальний. А от в історії Європи, якщо ми звузимо фокус, я вважаю, що унікальний. Ми можемо віднайти хіба що два аналоги, дещо близьких хронологічно до Гетьманщини, держави, яку створила козацька армія. Я б трішки вас поправив стосовно Запорозької Січі. Все ж творцями цієї держави, створеної на марші, як часто метафорично її називають історики, було запорозьке військо. Це сукупність всіх козацьких формувань, які існували в Україні в середині XVII століття. Вони в ході цього величезного козацького повстання 1648 року, яке очолив Хмельницький і козацька старшина, створили власну державу. До речі, сама назва цієї держави – Військо Запорозьке. Це було написано на її печатці. Емблема війська – козак з мушкетом і шаблею. Навіть символічно це було закріплено.
Щодо аналогів. Найближчий аналог і географічно, і хронологічно – це Кримський ханат. До речі, "Орда" з тюркських мов – це військо. Якщо ми подивимося на те, як вона була структурована, то побачимо, що в її основу було покладено принцип організації ханської армії. В адміністративному відношенні держава ділилася на два крила, які були відповідниками бойових порядків. Мобілізовані татари із західної і східної частини Криму при виході в похід утворювали реальні бойові порядки, які йшли або рейдовою війною на противника або шикувалися на бойовище.
Як у нас полки?
Так. Це дуже близький аналог до гетьманату. До речі, гетьманат також ділився на дві частини – Правобережну і Лівобережну Гетьманщину. Гетьмани, яких обирали козаки на своїх радах, дуже часто призначали своїми помічниками наказних гетьманів на лівому і на правому березі. В комплекті цього козацького уряду було два міністра оборони – генеральні єсаули. Їх завжди було двоє. Вони контролювали правобережну і лівобережну частини цієї держави. І в цьому деякі історики вбачають певний взірець, взятий із тюркських практик. Нагадаю хрестоматійні речі, що саме слово "козацтво" тюркського походження. І на ранніх етапах своєї історії козаки взяли дуже багато саме мілітарних практик у народів сходу.
Вплив Тевтонського ордену
А який другий аналог?
Це північний сусід, який опосередковано теж вплинув на формування козацтва, як мілітарної сили. Це Німецький орден, або Тевтонський орден, або Балтійський орден – він змінював свою назву протягом історії. Це та частина хрестоносців, які, повернувшись з Палестини, бо хрестові походи, як масове явище, вже припинилися на початку XIIІ століття, осіли на узбережжі Балтики. Воно було лише частково заселено і колонізовано. Там існувало кілька орденських держав, які естафетно змінювали одна одну.
Найбільша і найсильніша з них – це Тевтонський орден. Він теж був структурований як армія, як орден монахів-воїнів. І його адміністративна структура та територіальна організація повністю відповідали орденській бойовій організації рицарів. Одна з перших назв цього ордену – Меченості. Вже згодом Лівонський і Тевтонський ордени змінювали свої назви в міру того, як вони захоплювали нові території. Тевтонці розробили унікальну систему замків, як ключових опорних пунктів оборони, а також механізм моделі мобілізації братчиків ордену, монахів, які отримували земельні наділи. Вони були до певної міри поселеною армією з дуже чітким алгоритмом її мобілізації в разі необхідності. До певної міри ця система була скопійована у Великому князівстві Литовському, куди входили Руські землі. І наша замкова система XV-XVI століть та система оборони військовозобов'язаних верств населення, до певної міри копіювала орденські взірці. Орден був противником Великого князівства Литовського. А так часто буває у війнах, коли противники запозичують один одного якісь речі.
Соціальні донори Козацтва: тяглість від Київської Русі
А чи має ця структура, про яку ви розповідаєте, тяглість від дружин київських князів? Адже вона не могла виникнути нізвідки? Ви прослідковуєте в військовій організації Козацтва певну тяглість до Київської Русі?
Безумовно. Я би почав з тяглості географічної, прив'язаної до ландшафту і географії фортифікації. Тому що система замків у Великому князівстві Литовському, про яку я згадав, теж виникла не на порожньому місці. Це та мережа, яка була успадкована від руських часів. Від тих фортець з цитаделями, дитинцями, як вони називалися в руській мові, які просто в часи Великого князівства Литовського були розширені і доповнені.
І найголовніше, до них були прив'язані контингенти військовослужбового населення. Це так звані замкові слуги – бояри, люди шляхетного походження, представники військової касти, головним джерелом яких були не землі, як у верхівки, земельної знаті. Вони жили з військового жалування і завдяки податковим привілеям, які їм давала служба на замок. Це та система, яка поєднала в собі і руські елементи з класичного Середньовіччя і ординські нові правила, імплементовані в Великому князівстві Литовському. Замкові бояри стали одним з найбільш знакових соціальних донорів Козацтва XVI століття, коли Козацтво перетворюється на велику мілітарну силу.
Вони формують шляхту, білу кістку Козацтва?
Наддніпрянська частина України або правобережне Поділля – це той так званий кордон, який розмежовує дикий степ, дике поле і осідлу частину з нашого боку кордону. Замки, які є на цій території, починаючи від Бара, Вінниці, закінчуючи Чигирином, Каневом, Черкасами, Києвом, Переяславом, обсаджені цими замковими слугами. Замкові слуги починають активно долучатися до козацьких ватах, які живуть в пониззі Дніпра, за порогами, поза доступністю. В своєрідні сірій зоні, на нейтральній території, яку не контролює ні Кримський ханат, ні Велике Князівство Литовське.
Їхньою задачею також є оборона кордонів держави. Але держава не має достатніх ресурсів для того, щоб їм сплачувати хороше велике жалування, ремонтувати замки тощо. Тому і відбувся їхній альянс з козаками, з цими степовими піратами, степовими розбійниками, якими вони були на початках своєї історії. Він витворив козацтво як мілітарну силу, як найманців у цій прикордонній зоні. Для військової справи, особливо у таких екстремальних умовах, яким був український степ, вкрай важлива була правильна організація, без якої неможливо було утворювати великі контингенти, які могли б впливати на воєнну обстановку, і тим більше захищати кордон.
Уряд був в цьому зацікавлений, і замкові слуги – це був прошарок, який, з одного боку, виводив свої витоки з руських часів, з іншого боку, він був організаційно перезавантажений внаслідок впливу ординських практик. Так він і витворив козацтво, яке держава і уряд польсько-литовської держави часів Речі Посполитої починає приймати на державну службу, переписує їх в реєстр, і таким чином з'являється реєстрове козацтво. Шість полків, які стають частиною королівської армії. Вони стають не просто найманцями, а напіврицарями, напівшляхтичами.
Двоїстісь козацтва
Мені здається, ми не можемо для себе остаточно пояснити оцю двоїстість лицарства.
Чому? Це антропологічна природа воїна. В будь-якій культурі.
Справді в будь-якій культурі? Ми сприймаємо козаків, як лицарів. Оборонців віри, оборонців держави. Вони мали хорошу освіту, гетьмани вчилися в Європі, вільно володіли латиною, Мазепа писав вірші і пісні. Але на противагу є критичне зауваження, що це гультіпаки, і "Чорна рада" Куліша – чудова ілюстрація цієї тези. Невже це всюди так?
Одне одному не суперечить. Ці гетьмани і ті чесноти, які ви щойно перерахували – це вже певний період, коли вони усталилися як еліта. Це відбулося, коли вони вже створили свою державу. Вони ж не народилися такими. Якщо ми подивимося на виникнення держави взагалі в цих домодерних суспільствах до XIX століття, то вони завжди створювалися плюс-мінус кастами воїнів. Вони могли по-різному називатися: рицарі, самураї, шевальє, шляхтичі, дворяни. Залежно від регіону світу. І завжди в ці касти воїнів рекрутувалася політична влада. Вони встановлювали політичні параметри оцих ранніх держав. Так само було і в нашому випадку. Але ця каста воїнів завжди центропологічно по природі – воїни, заряджені насамперед насильством. Коли вони самоорганізовуються в спільноту, в стан, в верству, в клас, коли вони починають висувати політичні претензії, коли вони прагнуть тримати владу над рештою суспільства, над певною територією, вони легітимізують цю владу різними способами. Але в природі лежить організоване насильство.
Я дещо про інше. Є Гетьманщина, є гетьман, є організація державної структури. Це все організовано і набуло шляхетських форм, але паралельно існує Запорізька Січ, як анархія, яка плутає всі дипломатичні карти Мазепі, не дає йому можливості вести дипломатію державного рівня: він постійно мусить звертати на цих гультипак увагу. Я не можу зрозуміти оцей момент. Очевидно, що все починалося з хаосу і анархії. Дійшло до формування держави, але хаос і анархія паралельно продовжували існувати.
Абсолютно вірно. І тут знову ж таки немає жодної суперечності. Тому що організатором Гетьманщини, як територіальної держави, заснованій на козацьких традиціях, все ж було реєстрове козацтво, яке жило на волості, на наддніпрянських територіях, про які я згадав. Січ залишалася Січчю. Січ залишалася поза межами цивілізації. Це була свого роду Козацька тортуга – колонія найманців-розбійників.
Що таке тортуга?
Штаб-квартира карибських піратів. Запорозьке козацтво продовжувало лишатися отаким степовим піратством, найманцями-заробітчанами з причин, які козацтвознавцям пояснили тюркологи, які вивчають кочовиків. Це ті спільноти, які заперечували інститути приватної власності, інститут сім'ї. І це ті критерії, які існували у запорожців. Вони були не одружені. Інститут приватної власності був відсутній. Все майно, починаючи від трофеїв і закінчуючи зброєю – це спільна власність товариства. У них немає сталих інститутів влади. У них кожного року переобирають своїх командирів. І якщо починається військовий похід, вони ще раз переобирають командира перед походом.
У них немає писаного права. Оці всі критерії є гальмами для виникнення територіальної класичної держави, навіть в дуже примітивних формах. Тюркські козаки функціонують на тих же засадах. Тут держава не може не зародитися. Тому Січ існує, як військова і економічна факторія десь в оцій сірій зоні, куди не може дістати ні хан, ні гетьман, ні король, ні цар. Тільки-но ця сіра зона у XVIII столітті починає зникати, Січ починає заважати. Я жартую зі своїми студентами, що якби не оця карколомна ліквідація Гетьманщини, то Запорозьку Січ знищили б самі козацькі гетьмани. Бо козацька держава станом на кінець XVII століття, як нормальна територіальна структурована держава з інститутом і військовою, і цивільною владою, правом, судочинством, інститутами приватної власності, стикнулася з тим, що її правителі прагнули монополізувати насильство. Це природній процес для всіх ранньомодерних європейських держав. Вся січова вольниця йшла всупереч монополізації насильству, тому гетьмани були зацікавлені, щоб її обмежувати.
Фронтирність України не від доброго життя
В 2000 році виходить гра-стратегія "Козаки". У кожної нації були свої властивості, гра була феноменально популярною в усьому світі. Мова інтерфейсу була українська. Серед всіх європейських героїв в цій грі українські селяни були єдиними, хто відбивався. В цій грі цю унікальну властивість мала лише українська нація. Чи є волонтерство частиною нашої традиції, чи це наслідок братств з козацьких часів, коли ти не обов'язково мусив бути воєнним, але якщо ти учасник братства, ти був учасник громадської організації, і це громадський рух підтримки. Чи бачите ви паралелі сучасного волонтерського руху з часами Гетьманщини?
Поділ на тих, хто воює, і тих, хто волонтерить – це поділ для тих регіонів, де війна є нечастим явищем. В нашому випадку війна є постійним складником нашої історії. Мені дуже імпонує теза Ярослава Грицака, який порівнює Україну з Палестиною, яка в силу геополітичних причин приречена століттями і тисячоліттями на періодичні воєнні протистояння. Мені здається, що це дуже влучне порівняння. І як наслідок цього ми маємо дуже високий ступінь мілітаризації цивільного суспільства. У нас є періоди історії, в яких важко сказати, які верстви населення не несуть воєнних повинностей. Особливо, коли ми говоримо про Середньовіччя, про ранньомодерний період. У нас озброєні всі. Є люди, які зобов'язані йти у військо, є люди, які добровільно до нього долучаються. Але вони всі готові. Але це не волонтери, які прийшли з цивільного життя в чистому вигляді. Вони прийшли вже зі своєю зброєю. Це дещо нагадує ситуацію, коли народжувалися Сполучені Штати Америки. Де вільні фермери колоністи, теоретично займаючись мирною працею, все одно мали при собі карабіни, рушниці тощо. І вони створили армію Вашингтона. І вони відбилися від Британської імперії, здобувши незалежність. Я б перемодифікував оцей погляд. Фронтирність України не від доброго життя. І постійні змагання за життєвий простір, намагання осідлого населення не просто зберегтися і втриматися, а мати щось самодостатнє в плані культури і в плані державності, все одно це все проходило через війни.
