Ілюстративне фото з відкритих джерел
Коли ми говоримо про ветеранську спільноту, ми маємо на увазі лише учасників бойових дій? Чи йдеться про всіх причетних до служби в ЗСУ?
Термін "ветерани" зараз активно обговорюється, розглядаються варіанти, що можна до нього доєднати. Ветеранська політика зараз глобально змінюється. Коли ми говоримо про ветеранів, ми маємо на увазі насамперед тих, хто має посвідчення учасника бойових дій, або має інвалідність внаслідок бойових дій. Але ми живемо в таких умовах, перед таким викликом, що цілком імовірно, щось може невдовзі змінитися. І не через те, що комусь так захотілося, а через те, що правила гри змінюються. Якщо ми хочемо вижити, а виживає не найсильніший, а найпристосованіший, ми маємо змінювати правила гри. І долучати щось нове, якщо воно з'являється.
Чи поширюється ветеранська політика і на членів родин ветеранів?
Так. Безумовно. Ми ж маємо також іще категорію людей, які втратили захисника або захисницю. Всі ці люди можуть працювати з ветеранською політикою. Вони всі можуть приходити до фахівця з супроводу. Це геніальна ідея. Це геніальний медіатор, який знаходиться між величезною бюрократичною машиною, системою, про яку більшість людей думають, що її нереально подолати і ветеранами. В громаді, де я мешкаю, одна з фахівчинь з супроводу – це дівчина, яка є дружиною ветерана, котрий має подвійну ампутацію ніг. І вона стала цим фахівцем з супроводу вже після того, як сама пройшла цей шлях без допомоги. Адже на той момент, коли чоловік отримав цей статус, коли повернувся після операції, інституції самої ще не було. І вона сама попробивала всі ці стіни, тому нині вона потужно заряджена і допомагає всім, щоб люди проходили цей шлях спокійніше. Такі фахівці на місцях краще розуміють потреби, адже ветеран, як і решта людей, може бути різний. Це може бути інтроверт, це може бути екстраверт, є такі, яким треба посидіти вдома, а є такі, яким в жодному випадку сидіти вдома не можна. Йому потрібні будь-які активності: спорт, прогулянки тощо. І це іноді знає краще навіть не член сім'ї, а саме фахівець із супроводу.
Чи достатньо нині фахівців із супроводу? Як вони працюють? Чи в кожній громаді вони є? Йдеться про пілотний проект? Чи ця практика поширена по всій країні?
Їх від 1500 до 2000. Ці цифри також швидко змінюються. Люди долучаються. Але їх не вистачає. Кожен може вести до 35 кейсів, а один кейс може включати членів родини ветерана. Тож на одного фахівця може бути максимум 100 персон. Краще не перебирати, бо це вже буде шалене навантаження, що відбиватиметься на якості роботи. Ці люди також мають свої фізичні та біологічні потреби. Фахівці з супроводу постійно проходять навчання. Наприклад, в Бородянці є науково-навчальний центр. Коли відновлювали розбиту росіянами Бородянку, побудували і цей навчальний комплекс. Там кілька поверхів, величезне підземне сховище, в якому можуть поміститися всі, хто працює на цих поверхах, там є кімнати відпочинку, куди ветеран може приїжджати з родиною. Також там для ветерана можуть бути організовані різні кемпи: психологічні, реабілітаційні, спортивні. Там є психологи, там є масажні кабінети. Тобто ветеран безкоштовно днів на п'ять з родиною туди приїжджає, і ним там опікуються. Але основна специфіка цього центру – це навчання фахівців з супроводу. Близько третини цих фахівців пройшли перенавчання в Бородянському центрі. Тобто фахівці з супроводу не сидять просто на місці, а постійно розвиваються. Навчатися треба, і вони це роблять. Тому потрібно дуже берегти цей інститут і розвивати його. Бо цієї кількості фахівців не вистачає, тим паче надалі ветеранів ставатиме все більше. На даний момент їх вже 1 мільйон 200. Деяка частина перебуває ще на фронті, вони виконують найважливішу в світі роботу. Колись вони повернуться, і навантаження на систему, яка обслуговує ветеранів, збільшиться.
.jpg)
Геннадій Попенко і Тетяна Трощинська у студії Радіо Культура
З чим може допомогти фахівець із супроводу?
З усім. Він може допомогти вирішити ті питання, які виникають на порядку денному. Наприклад, намалювати карту, куди треба насамперед йти людині. Тому що більшість не знають, куди йому спершу бігти: в МСЕК, чи лікарню, чи в якусь іншу установу, де йому дадуть якийсь папірець. Фахівець із супроводу дасть розуміння послідовності дій. Звісно сам він пробігти не зможе, у нього немає часу. Якісь установи поряд – не питання. Але якщо ветерану потрібно кудись поїхати на реабілітацію, його потрібно туди відвезти і привести назад, то тут має бути заангажована родина. І родина має бути з цим фахівцем у постійній співпраці, вони мають розуміти, що вони одна команда, і вони працюють на один результат. Психологічну підтримку також можуть надати ветеранському просторі.
Чи співпрацюєте ви з громадськими організаціями чи благодійними фондами, які також надають ветеранам психологічну підтримку?
Безумовно. Таких організацій дуже багато. І вони всі в дуже різних статусних форматах. Є глобальні світові організації, які заходять через громадські локальні організації. І вони настільки сильно допомагають, що завдяки ним можна реалізувати такі програми, як повернення зору захисниками захисницям. Це неймовірно складний проєкт, це дорогі операції, на які далеко не у всіх є кошти. Вже близько 2000 ветеранів звернулися по цій програмі, вже були проведені сотні операцій із заміни кришталика, з лазерної корекції зору. І це дуже добре, ще є такі громадські організації, адже сама Україна з цим всім не впоралася б. Від держави також нараховується доволі вражаючі бюджети. Але їх все одно не вистачає. Також можна пройти 21-денну реабілітацію тим людям, які втратили зір. Коли ветеран туди потрапляє, він також ні за що не платить.
Як шукати інформацію про ці програми?
На сайті Міністерства у справах ветеранів стільки інформації, що в ній навіть можна загубитися. Постійно з'являються нові проєкти і надходять нові пропозиції. Тобто користуйтеся тим же пошуком, але на сайті міністерства. Там обов'язково будуть посилання на громадські організації людей, які вам допоможуть. Бо в пошуку через Google ви можете знайти комерційні пропозиції, які платять за рекламу своїх послуг.
Серед пріоритетів роботи міністерства – надання паліативної допомоги. Що робиться в цьому напрямку?
Стан після тяжкого поранення, хронічні стани значно складніші і потребують спеціального догляду. І треба розуміти, що ветеран теж має бути зацікавлений в тому, щоб одужати. Ніхто не хоче лежати постійно в ліжку. Життя має бути максимально насиченим і повним. Тож до людей після тяжких поранень та важких хронічних станів уваги має бути більше. І для цього потрібна нова програма, треба все чітко розрегламентувати і розкласти по поличках. Адже до людей з, наприклад, орфанними або онкологічними захворюваннями потрібні інші підходи, тому ця програма на часі. Ми тільки на початку цього шляху, адже раніше не було такої політики. І вона має спрацювати, адже в цьому нині велика потреба. Це комплекс заходів, які розглядають захворювання і стан ветеранів не як короткотривале лікування, а, на жаль, довготривалу перспективу. Це просто інша програма і інші підходи.
І інші кошти.
Так.
Але ж їх завжди не вистачає. І що з цим робити?
Насамперед ми дякуємо громадським організаціям. Слава Богу, що вони є. Грошей не вистачає загалом в системі, дехто навіть звільняється з системи через те, що не вистачає зарплати. Тому ми цінуємо кожного, хто є, хто працює і залишається в обоймі. Людей зараз не вистачає скрізь. Треба сподіватися, що буде інше фінансування. Глобальніше. Ми не можемо латками перекривати стіну. Ми маємо побудувати нову, з якою будемо впевнені в її міцності.
