Ірина Геращенко пише Радіодиктант-2025. Фото: Суспільне Мовлення
Оксен Лісовий: "Ми показуємо спільну дію у спільній справі"
"Важливо, що мова є тим культурним феноменом, який об’єднує націю. Вона є нематеріальним активом, навколо якого нація єднається. І це такий символічний акт, коли ми єднаємося навколо мови в День державної писемності, показуємо спільну дію у спільній справі. Це дуже важливо, бо сьогодні мовна проблематика використовується нашим ворогом як зброя. І це те, що дає йому нібито право претендувати на наші землі, нашу історію та суб’єктність, на наше право існування. Тому що ворог каже: "Там русскоязичниє". Тож дуже важливо, що мова є нематеріальним активом і культурним надбанням нації, який утверджує її право на існування, суб’єктність, території, власну історію. Отже, маємо хорошу акцію і хороший символ. Дуже важливо, що ми разом зібралися, що тут були військові, що до цього долучені діти в школах, молодь в університетах, учителі. Цей надзвичайно хороший проєкт потрібно підтримувати. Мені випала нагода ― і я із задоволенням це зробив".
Оксен Лісовий пише Радіодиктант-2025. Фото: Суспільне Мовлення
Ірина Геращенко: "Хочу подякувати ЗСУ за можливість писати українською під час геноцидних практик Росії, яка знищує все українське"
"Для мене це багаторічна традиція. Це повага до української мови і повага до моєї професії ― журналістики, де треба бути грамотною людиною. Показово, що я буда одна від парламенту. Ще кілька років тому я була ще з кимось у цьому товаристві. Думаю, що цей мій десятий, а може й більше, диктант. Мені здається, цього року, дякуючи авторці пані Кузнєцовій, текст був достатньо адаптований і простий. Пані Сумська ― фантастична актриса, але відчувається, що вона, як і я, давно закінчила школу і забула, що коли диктують диктант, то спочатку читають увесь текст, аби люди відчули не тільки авторський стиль, але й орфографію. Не вистачало трошечки пауз, але я згадала нашу журналлістську практику, коли ти швидко строчиш і можеш скорочувати слова, але тут не можна написати "перевоз. цуцен.", а треба писати повні слова і речення. Проте я задоволена. До речі, я здала свій текст. Можливо, у ньому є помилки, але не робить помилок тільки той, хто не вчиться і нічого не робить. Усе інше можна виправити, це перше. А друге ― дуже правильна назва "Треба жити!". І я хочу подякувати Збройним силам України за можливість бути українкою, говорити і писати українською, читати українську історію під час геноцидних практик Росії, яка знищує все українське. У тилу головне, що ми можемо робити, це підтримувати ЗСУ та українську мову".
Анжеліка Рудницька: "Текст оптимістичний ― це найважливіше, бо нам усім дуже-дуже потрібен цей оптимізм"
"Це те, чим ми живемо і про що кожного разу думаємо: плакати чи не плакати, як поєднати цивільне життя із воєнним, як збалансувати свій внутрішній світ, бо ти розумієш, що іншого життя в тебе не буде. І звісно, тобі хочеться нову вишиванку або сукенку, але коли є вибір задонатити на дрон чи купити щось собі, я обираю дрон. Бо я хочу мати шанс одягати хоча б те, що в мене є. І зрештою ― так, нам треба зберегти мову для тих, хто буде за нами. Бо Росія робить усе, щоб ми ― якщо не вмерли фізично, то втратили свою ідентичність. Цим вона займалася сотні років і продовжує займатися далі. Тут сьогодні атмосфера любові, збирається українська спільнота, але за межами наших бульбашок, на жаль, ситуація не така яскрава, красива і приємна. І якщо диктант примусить хоча б одну людину замислитися про те, щоб послуговуватись українською в побуті, з рідними, на своїх робочих місцях, то це буде прекрасно. Текст оптимістичний ― це найважливіше, бо нам усім дуже-дуже потрібен цей оптимізм".
.jpg)
Анжеліка Рудницька. Фото: Суспільне Мовлення
Катерина Олос: "Найскладніше ― це встигнути написати"
"Найскладніше ― це встигнути написати диктант. А найприємніше ― це текст. У ньому дуже багато сенсів та сили. Ти його пишеш і прямо відчуваєш силу, це були неймовірні відчуття: у мене десь швидше починало битися серце, десь я усміхалася, десь щось для себе взяла. Дуже сильний текст".
Катерина Олос. Фото: Суспільне Мовлення
Наталія Садовська: "Сьогодні кажу вам тепле слово, сьогодні обіймаю маму, сьогодні дарую своїм учням знання"
"Коли я читала назву диктанту, то налаштовувала себе на те, що диктант буде дійсно глибоким. Річ у тім, що цей текст про сьогодні, про наше життя, про кожне життя кожного дня. У ньому справжність нашого буття. Ми не обираємо сьогодні чи когось цілувати, чи купувати сукню, чи слухати уважно Патрона. Ми обираємо ― бути нам людиною чи ні. І маємо бути людиною тут і сьогодні, незалежно від того, яким складним чи легким є наше життя. Я вдячна авторці за те, що вона дала можливість кожному з нас відчути, що є справжність. І я б хотіла, щоб ми це зрозуміли настільки глибоко, аби наш завтрашній день був кращим. Не можна відкладати певні речі на колись, на потім. Не можна говорити: мовляв, я це встигну завтра чи післязавтра. Я живу тут, сьогодні кажу вам тепле слово, сьогодні обіймаю маму, сьогодні дарую своїм учням знання. Я сьогодні тут і зараз. І це про нас і нашу Україну, якій дуже болить, але яка обов’язково загоїть рани. І ми зможемо бути нацією, яку поважає світ".
