Фото: Пресслужба гурту Мертвий Півень
Далеко не кожен вірш має таку мелодійність, яка заслуговує на музику
Якби ти вперше мав розповідати комусь про "Поезії хмільних дворів", із чого почав би й що за історія у ньому живе?
Це свого роду концептуальний альбом, тому що він поєднав у собі ряд поезій, яким випала доля стати піснями. Причому це поезії, написані як понад 100 років тому, так і дуже нові поезії. Тобто це й абсолютні класики української літератури, такі як Майк Йогансен, Олекса Стефанович, так і нові молоді поети, такі як "Рідкість" (Віталій Данищук), Юля Мусаковська чи сучасні класики — Сергій Жадан, Юрко Іздрик. Тобто це дуже цікаве поєднання різних віршів і поетів, але є в них ось ця якась лінія такої "хмільності": як не літературної, то, може, навіть змістової. Вони різні, але кожен по-своєму дуже хороший.
Як ти думаєш, чому саме зараз настав момент для повноформатного релізу? Що склалося, можливо, в музиці, настрої чи команді, щоб це стало можливим?
Насамперед ми назбирали достатньо пісень для альбому, і навіть більше. Ми вже маємо щонайменше ще три-чотири, крім цього альбому, ще не записані, теж хороші пісні. Та й, власне, є певний запит від наших фанів, від аудиторії: "Де ж новий альбом «Мертвого Півня»?". Вже практично третій рік пішов, як ми граємо. І це є абсолютно нормально — видати вже нарешті лонгплей і, мабуть, приступати до наступного, тому що дійсно є такий запит.
Коли слухаєш треки, здається, що цей альбом майже кіношний. Що тримало ці збірки разом?
Почнемо з того, що у "Мертвого Півня" взагалі дуже кіношний і дуже яскравий матеріал. Як правило, це такі якісь різні образи, це дуже кольорова музика та яскрава поезія. Так само й тут — ми маємо Тараса Григоровича і якийсь такий бурлескний образ саме в пісні "Шевченко". Ми маємо ось цей "потяг-пес", який мчить кудись там за горизонт, крізь ліси Йогансена. Маємо "Цигарку", яка "в дзвінкім заводі димок в'ється". Тобто це все образи. Оскільки це справді великі поети, з якими ми ось так спрацювали, то і пісні, власне, такі, дуже образні.
А як ви шукали вірші, які саме співаються? Що для тебе є оця пісенна поезія?
Я б радше сказав, що це несвідомий процес, тому що це можна лише внутрішньо відчути, вчитуючись, вдумуючись у поезію, проговорюючи її, пропускаючи крізь себе. І десь тоді ти відчуваєш, що ось це добрі рядки, які заслуговують стати, наприклад, приспівом або добрим заспівом. Далеко не кожен вірш має таку мелодійність, яка заслуговує на музику. Може вона й може отримати її в тому чи іншому вигляді, але я, наприклад, коли дивлюсь на вірш, у мене наче якась іскра спалахує, і я починаю з ним працювати. Тому це дещо несвідомий процес, але є й вірші, по яких зразу видно, що це добрий текст для музики. Особливо це так спрацьовує в Юрка Андруховича. У того ж Іздрика так само дуже мелодійна поезія.
Я людина на своєму місці — принаймні мені так здається, і багато людей із цим згодні
Скільки людей насправді стоїть за цим альбомом? Хто був поруч, можливо, в студії, у творчих пошуках та хвилинах сумнівів?
Насправді кожна пісня має окрему історію. Є пісні, створені абсолютно разом — у процесі репетицій, синергії, а є пісні, написані більше індивідуально. От, наприклад, Олег "Джон" Сук приніс "Камаради" — це така пабна пісня перемоги, до якої, до речі, текст написав Мар'ян Пиріг. Це одна з перших пісень, яку ми записали. Я, наприклад, приніс більш-менш готову "Жінку" Жадана, яку також разом із ним записали. Потім якісь пісні робилися докупи разом, і це цікавий процес. До речі, у "Мертвого Півня" це абсолютно нормально, коли пісні народжуються колективно, тому що найбільші хіти Півня, власне, так і були створені.
Можливо, цього разу під час створення була якась особлива історія, яка зараз згадується?
Ну, мені просто прикольно. Пам'ятається, що ми писали "Прагу, 1930", стояло питання тексту, бо непогана музика намалювалась, і в мене була ось ця товстелезна антологія Малковича. Там понад 1700 сторінок, і я просто відкрив її з першого разу на цьому тексті. Це дуже влучний текст для цієї пісні, тому що вона ввідна для Півня, що повернувся, — "Це повітря, вино з люднику, що було закорковане роки" і так далі. Тобто дуже цікаво. Це дивний збіг, і так часто буває з текстами. А титульна пісня "Поезії хмільних дворів", яка, до речі, дала поштовх усьому альбому і концепцію, — теж випадкова, тому що, наприклад, в інтернеті не знайти цього вірша, це Юрко Позаяк. До речі, він писав про київські дворики, і цей вірш взагалі називається "Нащадкам". Там дещо про інше: про те, що в "безалкогольному майбутті, в епоху чемних патрулів, мені вас жаль, бо ви забули поезії хмільних дворів". Тобто це така поетика в чистому вигляді, але вулична. І в цьому весь Позаяк, і в цьому весь "Мертвий Півень", до речі.
Юрко, "Мертвий Півень" — це гурт із легендарним минулим. Як тобі входити в цю історію? Ти більше орієнтувався на традицію чи дозволив собі піти вперед і не озиратися?
Ну, я приніс багато нового, такого, чого не було раніше. Це якісь сценічні костюми, своє бачення, але, звичайно ж, ми працюємо в межах традиції гурту: тобто музично, текстово, естетично ми йдемо абсолютно в тому ж напрямку. І це добре відчуває наша аудиторія. Вони прекрасно сприймають нові пісні, і ми їх міксуємо також доволі добре зі старими — й абсолютно все працює.
Ти говорив, що ви два роки працювали з тим матеріалом, який був, і, відповідно, потрібен був новий матеріал. Коли працюєш із попереднім матеріалом, чи було таке, що тебе чули старі слухачі і як вони реагували?
У мене цього було багато. Я спокійно до цього ставлюся: не такий, не сякий комусь. Це вічне порівняння з Міськом Барбарою чомусь, хоча крім Міська були прекрасні вокалісти Любко Футорський і Ромко Рось. І якщо послухати альбоми за певною послідовністю, то вони доволі різні, але все одно поєднуються якимось загальним напрямом та естетикою "Мертвого Півня". Це більше про сім'ю, насправді. Кожен десь колись приносив якусь хорошу пісню. І Юрчик Чопик, і Роман написали безліч прекрасних пісень, і просто всі долучалися й працювали на загальне благо. Оце і є кредо, насправді. Це не банда якогось одного лідера. Так само і я зараз не намагаюся, скажімо, "вискакувати зі штанів".
Чи був якийсь фідбек, який тобі особливо врізався в пам'ять?
У мене було таке, що напочатку на вулиці до мене підходили й мало не з агресією щось мені розповідали, але, оскільки в мене дуже бурхливе рок-н-рольне минуле (я починав барабанщиком у панк-гурті та ще потім у різних іпостасях працював), я знаю, як з такими людьми розмовляти. На даний момент я — людина на своєму місці — принаймні мені так здається, і багато людей із цим згодні.
Ми дещо розширили горизонти можливостей і почали трохи більше експериментувати
Новітній "Мертвий Півень" залишається у чомусь собою, а в чомусь він став інший. Можеш розподілити ці ролі?
Ну, по-перше, ми працюємо з молодими, новими поетами. Можливо, в них якісь нові сенси. Ми бачимо ту реальність, яка навколо нас, і, звичайно ж, віддзеркалюємо це й у своїй музиці, і в новому звучанні. Крім того, до нас прийшов зараз ще саксофоніст і флейтист Любко, акустичний гітарист Микола Єрега. Це теж додає своєї якоїсь родзинки та звучання. Тобто новий альбом звучить доволі об'ємно. Здається, вперше у "Мертвого Півня" записаний повністю оркестр — це камерний оркестр, але там у пісні "10 куль" дуже щільне звучання, а в якихось піснях ми дописали духову пачку. Тобто ми дещо розширили горизонти можливостей і почали, можливо, трохи більше експериментувати й не боїмося цього робити. Зараз ми зробили трек на 12 хвилин на вірш Марини Пономаренко й хочемо ось-ось його вже записати. Це теж доволі сміливий експеримент, тому що немає жодних обмежень. Ми — група, яка працює на творчість, а не на кон'юнктуру, і можна все собі дозволити.
А коли ти стоїш зараз на сцені разом із Півнями, що ти бачиш в очах музикантів? Це більше драйв, спокій чи відповідальність за велику історію?
У нас дуже хороша аудиторія, дуже гарні фани. І вони нас так заводять, що просто всіх розриває. Після концерту це наче додає тобі ще рік чи два життя — це величезне щастя мати таку аудиторію. Просто нас підтримують і з нами співають. У нас багато молоді. У нас багато прекрасних людей. Мені особисто часто люди пишуть: "Під час обстрілів слухаємо «Мертвий Півень», дякуємо". І це для нас дуже і дуже важливо. Ми саме заради цього й працюємо — щоб бути потрібними.
Коли ти думаєш про "Мертвого Півня" через п'ять років, що ти бачиш? Що вам хочеться зараз від цього шляху?
Я бачу масштабування, однозначно. Тобто щонайменше ще кілька альбомів хороших, приріст аудиторії, якісь гарні тури — тобто більше, краще, цікавіше.
Новий альбом є, і вас можна буде почути й побачити в містах України. Розкажи про цей тур.
Цей тур поки що анонсував лише сім міст, але я впевнений, будуть ще додаватися. Просто ми анонсували міста, які найбільше хотіли нас бачити. Київ і Львів — це кінець січня, початок лютого. На всіх наших сторінках вже є анонси. Також буде Івано-Франківськ, Рівне, Харків (що дуже важливо) і Дніпро. Тому слідкуйте й приходьте обов'язково. Ми зіграємо дуже багато нових пісень, а також класних старих хітів. Я думаю, в нас будуть гарні гості на концертах і просто неймовірне звучання.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
