Президент Дональд Трамп. Вашингтон, 2 грудня 2025 року. Фото: AP/Julia Demaree Nikhinson
"Для України позитивних новин не бачу"
Спецпосланець президента США Кіт Келлог вважає, що до завершення війни в Україні лишається "10 метрів" і вони є найтяжчими. За його словами, ключові проблемні питання – територіальне і Запорізька АЕС. Віцепрезидент США Джей Ді Венс також висловив припущення, що найближчими тижнями можна очікувати хороших результатів щодо переговорного треку. Але всі ці міркування з позитивним відтінком ми чуємо з боку представників США. А що кажуть представники України і що зараз можна почути з боку Росії? Чи можна вважати, що переговори, можливо, вже вийшли на конструктивний рівень?
Якщо говорити про позитивні для Трампа новини, то очевидно. А для України позитивних новин я не бачу. Трампу потрібен мир за будь-яку ціну. І, знаєте, перед обранням нового президента в Сполучених Штатах ми якось сперечались з колегами щодо того, хто ж буде кращий. І дехто говорив, що Трамп, очевидно, буде кращим президентом, бо Трамп – це нібито мир через силу, це потуга. А виявляється, мир через силу – це примушення найслабшого. Тобто тиснути силою на найслабшу ланку і найслабшою ланкою Трамп обирає Україну. І капітуляція України – це теж мир. Мир через капітуляцію України – от до чого штовхає нас американська адміністрація разом з російським диктатором. А з Кітом Келлогом все зрозуміло. Для нього це останні 10 днів. Чому Кіт Келлог полишає свою посаду спецпосланця Трампа по Україні? Тому що його місія не вдалася. Зараз відбувається місія Віткоффа з Дмитрієвим і перемовний трек йде зовсім за іншим сценарієм.
"Американці посунули з переговорного треку європейців"
Де тут може бути вікно компромісу? Чому його бачать Трамп, Келлог, Віткофф, хто завгодно, і якщо Україна говорить про переговори, то де вона бачить це вікно?
Американці посунули з переговорного треку європейців. Європа була нашою опорою. Після приходу до управління американською політикою Дональда Трампа, Америка перестала бути нашою головною опорою. Більш того, я не розглядаю американців не тільки як партнерів чи союзників, а за великим рахунком як незацікавлену нейтральну сторону. Зараз Америка діє спільно з Російською Федерацією. І знову ж таки, повертаючись до миру, мир може бути по-різному визначений і вікно компромісів теж може бути по-різному визначено. Вчора буквально в Америці сказали, що Україна не готова до капітуляції, але Росія тисне. Відчуваєте це відчуття? Це що? Треба натиснути ще раз і Україна буде готова?
Єдиним острівцем стабільності є НАТО
Що Україна в цій ситуації може робити? Покладатися на НАТО? Сполучені Штати, як ви зазначили, перебувають у нейтральній позиції чи схиляються в бік Росії, Європі бракує рішучості. На чию ж допомогу тоді розраховувати і що реально можна зробити?
Про НАТО ви правильно сказали, але зверніть увагу, що за своєї каденції президент Трамп про НАТО говорить як про третю сторону. Мовляв, ми будемо продавати зброю НАТО, а НАТО, якщо хоче, передаватиме її Україні. Ми будемо вимагати від НАТО, щоб вони витрачали 5% на оборону. Ось Америка, а ось НАТО. Тобто все подається так, наче Сполучені Штати не є рівноправною і навіть ключовою фігурою в Північноатлантичному альянсі. Тож тут ситуація під питанням. Але поки що в цьому нестійкому, хиткому світі єдиним острівцем стабільності є НАТО. І навіть не тому, що всі переконані, що НАТО всіх переможе, якщо хтось нападе, а тому, що ніхто не готовий випробувати НАТО на міцність. Сама ця позиція вже додає якоїсь стабільності, є певною гарантією безпеки для його членів.
Павло Лакійчук. Фото: uacrisis.org
"Швидким просуванням це може здаватись тільки в уяві Віткоффа і Дмитрієва"
Жоден переговорний трек очевидно неможливий без врахування ситуації на землі. Всі ці російські удари по інфраструктурі в тилу, ближче до фронту, наприклад, Печенізьке водосховище, і безпосередньо на лінії фронту, включно з Покровським і Мирноградом, що зараз відбуваються. Як це бачать переговорні сторони і що ми можемо взагалі тут констатувати?
Якщо з точки зору якраз американських оглядачів, які підтримують так званий мирний процес, то вони говорять приблизно так, що "Росія просувається, Зеленський не готовий підписувати капітуляцію, не готовий підписувати мирний договір, але Росія зараз швидко просувається на полі бою". І це змусить українську сторону підписати ті документи, які вимагає російська сторона і разом з нею керівництво з Білого дому. Але "швидко просувається" – це якщо сьогодні вранці Чонгар, вдень уже Нова Каховка, через 2 години Антонівські мости, до вечора Мелітополь, завтра Бердянськ, післязавтра під Маріуполем. Але це "швидко просувається" було в 22-му році. За 11 місяців цього 2025 року росіяни по всій тисячакілометровій лінії фронту захопили 5 тис квадратних кілометрів. Це звучить наче дуже велика цифра. Але ви зробіть з неї прямокутник – це приблизно 100 км по фронту і десь кілометрів 50 в глибину. Це багато? Так, багато, але подивіться, який величезний фронт. За останній місяць на 500 квадратних кілометрів вони просунулись. Тож швидким просуванням це може здаватись тільки в уяві тих самих Віткоффа і Дмитрієва, які жодного уявлення про лінію фронту не мають і отримують цю інформацію не з ЦРУ, АНБ чи ГУР, а з "оксамитових вуст" Путіна, який їм розповідає казна-що.
"Європа тепер "донор органів" для Америки"
Минулого тижня Білий дім оприлюднив нову безпекову стратегію США на 2026 рік, в якій доволі багато моментів, що йдуть в розріз, напевне, з політикою Сполучених Штатів за багато десятків останніх років. Чи варто перейматися цим партнерам США, зокрема Євросоюзу, а найголовніше – що для нас практично означатиме така стратегія?
Це всій Європі варто перейматися, навіть всьому світу, я б так сказав. Тому що це ж стратегія не на 26-й рік. Це нова адміністрація визначила стратегію Сполучених Штатів щонайменше на каденцію поточного президента, а можливо й надалі. І документ доволі відвертий. Там прямим текстом написано, що Європа тепер фактично не союзник Сполучених Штатів, що це "донор органів" для Америки, яким американці будуть користуватися. Американці не зацікавлені в існуванні колективної Європи. Як і росіяни, американці виявляється зацікавлені роздробити Європу для того, щоб вона перестала бути економічною потугою, перестала бути економічним конкурентом, а стала таким джерелом живлення для Америки, яка буде зростати. А колишні "держави-вигнанці", які були у світовій ізоляції через антидемократичні принципи, їх уже розглядають якщо не як партнерів, то щонайменше як рівних конкурентів, з якими треба говорити, а не тиснути на них. І це вже навіть не переділ світу, це відвертий відступ.
