На фото: Матьє Морі та Сергій Стуканов
Голос місцевих і регіональних влад у Раді Європи: роль і повноваження Конгресу
Пане Морі, в етері Українського радіо ми дедалі частіше знайомимо українців з інституціями Європейського Союзу, позаяк Україна прямує до членства, а також розповідаємо й про Раду Європи. На жаль, я маю сказати, що не всі українці достатньою мірою обізнані з тим, чим займається орган, який Ви очолюєте – Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи. Почнімо з того, що перебуває в фокусі Вашої уваги?
Найперше дякую за запрошення. Я дуже радий бути тут. Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи є однією з двох політичних асамблей в рамках Ради Європи. Це політична асамблея, яка представляє місцевих і регіональних лідерів наших 46 держав-членів. Отже, ми маємо 306 представників з наших держав-членів. Роль Конгресу від початку полягає в тому, щоб забезпечити, щоб голос місцевої влади був почутий у міжнародній організації, навіть міжурядовій організації. Таким чином, держави-члени, які створюють ці організації, були дуже зацікавлені в тому, щоб у всіх аспектах роботи Ради Європи – щодо прав людини, верховенства права, демократії – місцева влада могла мати слово.
Отже, наші члени збираються кілька разів на рік на сесії. Вони ухвалюють звіти, які потім передають до Комітету міністрів для розгляду державами-членами. Конгрес відповідає за моніторинг застосування одного з договорів Ради Європи, який називається Європейська хартія місцевого самоврядування.
Це єдиний у світі юридично обов’язковий договір про захист місцевої демократії. Роль Конгресу полягає в тому, щоб відвідувати всі країни-члени кожні п’ять років, щоб переконатися, що цей договір дотримується, і надати рекомендації країнам для кращого виконання. Ми також допомагаємо поширювати всі стандарти Ради Європи серед місцевих і регіональних органів влади, починаючи, звісно, з Європейської хартії місцевого самоврядування, а також Європейської конвенції з прав людини та всіх інших відповідних міжнародних інструментів для місцевих і регіональних органів влади.
Щоб проілюструвати, як це працює, на прикладі України: як саме наші місцеві та регіональні органи влади представлені у Конгресі?
У вас є національна делегація, як і в усіх країн-членів, яка складається з представників місцевої та регіональної влади, й у ній дотримано баланс між чоловіками та жінками, баланс між різними регіонами України – як і в усіх національних делегаціях. У вас дуже активна національна делегація, яка бере участь у сесіях.
Крім того, ви маєте двох членів ваших національних делегацій, які також є членами Бюро Конгресу. Вони також дуже активні в роботі нашого комітету. Тож вони вельми проактивно спочатку пояснюють іншим 45 національним делегаціям, що відбувається в Україні, надаючи дуже регулярну інформацію про ситуацію в Україні, що дуже корисно, оскільки багато держав-членів слідкують за тим, що відбувається в Україні, але мати докази того, що відбувається з перших уст, дуже важливо. І вони говорять нам, на чому ми повинні зосередитися, на їхню думку. Тому це дуже корисно для нашої щоденної роботи на Конгресі.
Підтримка українських громад у війні та підготовка до відновлення децентралізації
Пане Морі, Ви особисто дуже добре знайомі з ситуацією в Україні, адже це далеко не перший Ваш візит до Києва під час повномасштабної війни. Ви бували в Україні і перед початком повномасштабної війни. Чому важливо, щоб Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи був присутній в Україні саме зараз? І з чим Ви прибули до України цього разу?
Щодо цього візиту, то його мета є досить особливою. Це вже другий візит цього року, спершу я приїхав на запрошення Асоціації міст України, яка цього тижня проводить свої щорічні збори. Вона, як одна з всеукраїнських асоціацій, є одним із партнерів Конгресу. Мене також запросив Уповноважений Лубінець взяти участь у його щорічній конференції з прав людини, щоб поговорити про права людини на місцевому рівні. Отже, це мета мого візиту цього тижня.
Якщо говорити більш загально про те, чим займається Конгрес і Рада Європи, то, як ви згадали, Україна є державою-членом Ради Європи вже 30 років, тож ми почуваємося дуже близькими до всього, що відбувається з Україною. І це головний пріоритет для Ради Європи, а отже, і для Конгресу. Ми давно працюємо в Україні над питаннями місцевої демократії.
Отже, закони про децентралізацію, які були запущені в 2014 році, були розроблені за допомогою Ради Європи та Конгресу. Тож відтоді ми працюємо над впровадженням цієї реформи, яка й сьогодні, згідно з останнім опитуванням, вважається найуспішнішою реформою в сучасній Україні. Реформою, до якої люди дуже прив’язані, і то з дуже поважних причин. Адже всі погоджуються, що якщо Україна змогла так добре вистояти на початку війни, то це також завдяки мерам, оскільки вони мали повноваження та засоби негайно реагувати на наслідки війни. Тому це дуже популярна реформа.
Звичайно, зараз у зв’язку з війною багато повноважень було перецентралізовано через воєнний стан. Ми щодня працюємо з національними асоціаціями місцевих органів влади, з урядом, з парламентом, з Офісом президента, щоб переконатися, що коли війна закінчиться, є план відновлення децентралізації, і не тільки для повторного впровадження децентралізації, яка була прийнята в 2014 році, але для більш амбітної децентралізації. І я радий сказати, що ми робимо значний прогрес у цьому відношенні, і я також радий бачити, що всеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування, парламент і уряд можуть, за сприяння Конгресу, збиратися на регулярній основі та досягти прогресу для подальшої децентралізації після війни.
Тож це один із аспектів нашої роботи. Ми також працюємо спеціально і безпосередньо з муніципалітетами. Ми допомагаємо конкретним муніципалітетам реалізовувати проекти з прав людини, також реалізовувати проекти відкритого урядування, тому що відкрите урядування, звичайно, дуже важливе, щоб бути більш ефективними, щоб викликати довіру у ваших партнерів.
Звичайно, ми також пропонуємо платформу співпраці між українськими місцевими та регіональними органами влади та іншими європейськими місцевими та регіональними органами влади. Конгрес був першим прихильником ініціативи "Міста для міст" на початку війни, це була ініціатива, яка допомогла українським містам озвучити свої потреби, а інші європейські міста сказали: "Гаразд, ми можемо допомогти вам з тим і тим, що вам потрібно". Тож це дуже віталося.
Також під час останньої сесії Конгресу ми підписали Меморандум про взаєморозуміння з низкою муніципалітетів, як-от Рівне, Київ, Львів, щоб у 2026 році розпочати впровадження процесів деліберативної демократії, які є дуже важливими в усіх країнах й, можливо, навіть найважливішими в Україні, тому що для нормального функціонування демократії за умов, коли вибори призупинені через воєнний стан, вкрай важливо мати ті чи інші способи залучення громадян до суспільного життя.
Розподіл повноважень, військові адміністрації та метрополізація: якими є наступні кроки децентралізації
Ви згадали про реформу децентралізації, й в Україні ми також називаємо її однією з найуспішніших реформ після 2014 року. З точки зору Конгресу, що Україна зробила особливо добре, а що ще потрібно завершити або вдосконалити – навіть в умовах воєнного часу?
Деякі питання, які ми розглядаємо і обговорюємо просто зараз, стосуються розподілу повноважень. І нам, як і в усіх країнах, потрібне дуже чітке визначення того, хто за що відповідає. Тож ми наразі допомагаємо владі. Власне, це було однією з тем цьоготижневої дискусії з Асоціацією міст України та урядом і парламентом, щоб вирішити, хто за що відповідає.
Ми лише сприяємо дискусії, ми надаємо їм юридичну експертизу, юридичні консультації, коли це необхідно, але це одне питання, яке потребує уважного розгляду. Інше питання – військова адміністрація та цивільна адміністрація. Отже, є низка муніципалітетів, де діють військові адміністрації, і частина нашого діалогу з владою полягає в обговоренні плану відходу від цих військових адміністрацій, коли прийде час.
Тож це дві дуже важливі теми. Є ще третя, яку ми починаємо розглядати. Зараз ми проводимо велику роботу зі Львовом щодо метрополізації міст і того, як міста співпрацюють з іншими містами навколо них. Отже, ми працюємо над правовою базою для міста Львова, але є бажання багатьох міст мати можливість скористатися подібною базою, правовою базою. Тож це також те, що ми зараз розглядаємо.
Місцева влада в Україні дуже інноваційна, коли йдеться про демократію
Україна вже майже чотири роки перебуває в умовах повномасштабної війни. Безперечно, це виклик для демократії. І це виклик не тільки для центральної влади, але також і для місцевих влад. Якою є роль українських місцевих і регіональних влад у забезпеченні демократії, коли країна перебуває під атакою? Чи ви вбачаєте загрозу демократії за умов, коли військові адміністрації перебрали деякі повноваження місцевих влад?
Звичайно, воєнний стан стримує звичну практику демократії. Тож ми тут разом з Україною, щоб допомогти оцінити, що дійсно є легітимним за таких дуже специфічних обставин, як війна, яка для нас також є викликом, тому що у нас немає інших країн, членів Ради Європи, які перебували би у війні. Тому ми всі пристосовуємось. Україна пристосовується. Ми пристосовуємося. І це постійний діалог між владою України і нами, щоб побачити, що є законним, а що може бути проблемним. Я маю на увазі, що місцева влада дуже інноваційна, коли йдеться про демократію.
Я згадував про деліберативну демократію. Коли ми вперше розпочали обговорення деліберативної демократії, в багатьох європейських країнах, власне, в більшості європейських країн, не спостерігалося значного інтересу до неї. Тому що коли ви згадуєте про деліберативну демократію, початкова реакція політиків зазвичай полягає в тому, щоб подумати, що ви хочете забрати в них владу.
Але ми відчули, що в Україні ідея деліберативної демократії насправді дуже віталася через специфічні обставини. Тож завдяки місцевій владі та інституту деліберативної демократії ми зараз можемо переконатися, що демократія працює належним чином, що існують дуже тісні зв’язки з громадянами. Й є постійний діалог, який існує між чотирма основними всеукраїнськими асоціаціями, урядом, парламентом та між нами. Й цей діалог, я вважаю, є дуже корисним і таким, що запобігає будь-чиїм спробам робити щось, що було б нелегітимним у такому дуже специфічному контексті.
Отже, ми всі разом працюємо в цій рамці. Я відчуваю, що ми рухаємося в правильному напрямку. Є політична воля на місцевому рівні, на національному рівні, щоб разом зробити все можливе для нинішньої ситуації, а також підготувати Україну до післявоєнної ситуації.
На фото: Сергій Стуканов та Матьє Морі
Стійкість – це, очевидно, те, що Україна опанувала
Пане Морі, ви відвідували в Україні не тільки Київ, але й інші міста. Які саме?
Так, перед війною я відвідував Дніпро, був в Одесі. Від початку війни я їздив до Львова і до Києва.
Як Конгрес бачить роль місцевих і регіональних влад у зміцненні стійкості України та її майбутнього відновлення?
Так, в Україні, як і в більшості країн, місцева влада надає багато послуг. І залежно від моделі децентралізації в країні, також може безпосередньо відповідати за ухвалення рішень з низки питань. Отже, це дуже, дуже важливі органи. В Європейському Союзі принаймні 80% послуг, які надаються громадянам, надаються безпосередньо місцевими та регіональними органами влади. Отже, це одна з причин, чому так важливо звертати на них увагу.
Як я вже сказав, на початку війни вони були надзвичайно важливі для чинення опору. І з початку війни вони були дуже важливі для забезпечення стійкості країни. Я також знаходжу дуже цікавим те, що коли ми працюємо з українською владою, одна з речей, яку вони нам говорять, є така: "Добре, ми працюємо разом, ви допомагаєте нам, міжнародна спільнота допомагає нам пережити цю дуже трагічну ситуацію. Але ми також можемо чогось навчити інші європейські країни через цю дуже специфічну ситуацію, з якою ми стикаємося".
І справді: стійкість – це, очевидно, те, що Україна, на жаль, опанувала. І на нашій останній сесії Конгресу ми фактично організували дебати про стійкість під час кризи, де наші українські члени та гості змогли пояснити, що вони зробили на початку війни та що роблять сьогодні для цієї стійкості.
І це, я вважаю, те, чого інші європейські країни можуть повчитися. Це була цікава перша реакція, коли ми сказали, що проведемо дебати на таку тему. У мене була досить стурбована реакція інших держав-членів, які сказали, що такі обговорення хвилюватимуть нас і наше населення. Вони сказали: "Бо цим ви натякаєте, що таке може статися і в інших країнах. І ви, мабуть, виявите той факт, що наші країни не підготовлені". Моя відповідь на це була такою: "Я б хвилювався, якби ми не проводили таку дискусію, і якби ми б не запитували себе, що ми робимо в інших країнах, щоб підготуватися".
Крім України, у нас була Фінляндія, яка відома своїми планами щодо стійкості. Вони також надавали свідчення в цій дискусії. І я радий, що ми розпочали цю дискусію, тому що очевидно багато країн на військовому рівні ведуть такі дискусії. Але недостатньо мати це на військовому рівні. На цивільному рівні, де лежить влада, на національному та місцевому рівнях, нам також потрібно обговорити стійкість і підготуватися.
Хто має керувати коштами, спрямованими на відбудову
І Україна може зробити поважний внесок до цієї дискусії. Ви знаєте, я хотів би далі повернути розмову до питання майбутнього відновлення України, адже йдеться про гроші, про значні гроші. Й постає запитання: як керувати цими грошима? Куди вони мають бути спрямовані – центральній владі чи безпосередньо на місцевий та регіональний рівень? Якої Ви думки?
Це справді дуже слушне зауваження. Якщо йдеться про відновлення, то до України дійсно надійдуть значні кошти для допомоги.
І відновлення – це насамперед про довіру. Передусім важливо, щоб були створені умови, за яких міжнародні донори довірятимуть, що кошти будуть витрачені належним чином. Далі постає питання, яке ви порушили: чи краще, щоб ці кошти використовувалися на центральному рівні чи на місцевому?
Досвід різних країн показує, що з економічної точки зору найуспішнішими є ті держави, які є найбільш децентралізованими й де органи місцевої влади мають найбільше повноважень, зокрема право встановлювати податки та розпоряджатися коштами. Тож перше інтуїтивне відчуття таке: позаяк саме місцева влада найкраще розуміє свої потреби, то кошти, спрямовані на місцевий рівень, будуть використані ефективно, адже там знають, що їм потрібно.
Звісно, ці кошти мають бути певним чином каналізовані. Центральна влада буде першим отримувачем цих ресурсів. І оскільки кошти надходитимуть, але водночас залишатимуться обмеженими – адже потреб дуже багато, – центральний уряд також повинен мати своє слово щодо того, який регіон і яку суму отримає. Як завжди, йдеться про питання балансу.
Найважливіше ж – і це один із принципів Європейської хартії місцевого самоврядування – це те, що усі ці питання мають обговорюватися, має тривати постійний діалог між національною та місцевою владою. Жодні рішення, що стосуються місцевих органів влади, не повинні ухвалюватися без їхнього залучення.
У цьому контексті в Україні діють чотири великі й потужні всеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування, які активно залучені до діалогу з центральною владою. Я також розумію, що нещодавно була створена п’ята асоціація, президентом якої став міський голова Харкова – асоціація, спеціально присвячена прифронтовим територіям, адже вони мають справді дуже специфічні потреби. Ми вітаємо створення цієї нової асоціації та з нетерпінням чекаємо на можливість працювати безпосередньо з прифронтовими територіями.
Реєстр збитків запрацює в повному обсязі в першій половині 2026 року, вже подано 80 тисяч заяв
Пане Морі, Україна є членом Ради Європи, тож логічно запитати – на яку конкретну підтримку можуть розраховувати українські громади з боку Конгресу під час повномасштабної війни?
Справді, Україна є дуже активним членом Ради Європи вже протягом останніх 30 років, що ставить Раду Європи – і Конгрес зокрема – в особливе становище. Адже між нами існує історичний зв’язок довіри та відповідальності, і саме тому ми працюємо разом надзвичайно тісно.
Я вже згадував, що ми працюємо над майбутнім місцевої демократії та децентралізації в Україні – це один аспект. Інший аспект, про який я також говорив, – це пряма допомога громадам у розвитку їхньої діяльності у сфері прав людини та відкритого врядування.
Ми також допомагаємо зміцнювати всеукраїнські асоціації органів місцевого та регіонального самоврядування, щоб вони могли вести діалог із центральною владою. Ми надаємо юридичні консультації як центральним органам влади, так і органам місцевого самоврядування.
Окрема дискусія, яка фактично розпочалася ще вчора, стосується того, що після завершення війни значна кількість українських громадян повернеться в Україну. Постає питання: як місцеві громади їх прийматимуть? Як вони зможуть забезпечити житло, робочі місця та допомогти з реінтеграцією цих людей? Це особливо актуально для прифронтових територій. Тож це дискусія, яка лише починається, і я думаю, що у нас буде дуже багато спільної роботи в цьому напрямі. Ми з нетерпінням чекаємо на цю розмову.
Ще один аспект нашої діяльності, який ми поки не згадували, – це питання відповідальності. Рада Європи створила Реєстр збитків. Цей реєстр уже працює і працює певний час, хоча наразі він ще не є повністю функціональним. Кілька категорій збитків іще мають бути відкриті – це станеться в першій половині наступного року, після чого реєстр запрацює в повному обсязі.
Станом на сьогодні до реєстру вже подано 80 тисяч заяв. Ми від початку були переконані, що органи місцевого самоврядування мають відігравати в цьому процесі важливу роль. Чому? По-перше, тому що вони самі зазнали збитків і, як публічні органи влади, також повинні подавати цю інформацію до реєстру. По-друге, тому що в багатьох громадах зв’язок між громадянами та місцевими депутатами чи міськими головами є дуже тісним. Саме на цьому рівні може відбуватися ефективна комунікація, а саме інформування про існування реєстру та допомога у поданні заяв, особливо на прифронтових територіях.
Я знаю, що в багатьох громадах діють центри надання послуг, і багато міських голів зацікавлені в тому, щоб ці центри могли інформувати громадян про реєстр. Чому так важливо наповнювати цей реєстр? Тому що, безумовно, в Україні вже функціонує національний реєстр, який компенсує громадянам завдані збитки.
Роль Реєстру збитків Ради Європи є іншою. Насамперед він покликаний дати повну картину всіх втрат. Це важливо для історії, але не тільки. Наступним кроком після реєстру стане створення Комісії з розгляду вимог, яку буде започатковано вже цього тижня в Гаазі. Це наступний етап. А далі, зрештою, – фінансова компенсація.
Саме тому надзвичайно важливо, щоб усі – громадяни, бізнес, органи публічної влади, муніципалітети – подавали інформацію до цього реєстру, аби ми мали якомога повнішу картину завданих збитків.
І, нарешті, останній елемент відповідальності – це спеціальний трибунал щодо злочину агресії. Рада Європи, хоча й не сам Конгрес безпосередньо, але Рада Європи загалом дуже активно працює над створенням цього механізму. Тож і в питанні відповідальності органи місцевого самоврядування відіграють ключову роль, забезпечуючи залучення громадян до Реєстру збитків.
Справді, Спеціальний трибунал щодо злочину агресії має бути створений під егідою Ради Європи. Було ухвалене таке рішення, це чудова ініціатива. Чи могли б Ви простими словами пояснити нашим слухачам, як ці ініціативи можуть сприяти справедливості для громад, чиї домівки, школи або лікарні були зруйновані? Я маю на увазі, що започатковано Реєстр збитків, завданих Росією. Ймовірно в майбутньому ми зможемо стягнути кошти з Росії, щоб здійснити виплату компенсації. Як це працюватиме на рівні громад?
Так, ви маєте рацію, коли говорите, що Рада Європи відіграє дуже активну роль у всій цій роботі з притягнення до відповідальності. Чому? Тому що Україна, безумовно, є державою-членом Ради Європи, а також тому, що Рада Європи змогла і була готова домогтися виходу Росії з організації. Тож у межах Ради Європи Росії більше немає, і вона не може блокувати такі ініціативи, про які ми зараз говоримо.
Це є важливим чинником того, чому Рада Європи діє настільки проактивно в цій сфері. Наразі ми працюємо над Реєстром збитків, над Комісією з розгляду вимог, а наступним етапом стануть фінансові виплати. На даному етапі ми зосереджуємо всі зусилля саме на Реєстрі та Комісії з розгляду вимог, адже їх створення є історичним завданням. Це складний і тривалий процес, але ми поступово рухаємося вперед. Втім, це не так уже й довго: нам вдалося зробити це за півтора року, й це, якщо дивитися в історичній перспективі, є справжнім досягненням.
Більшість держав-членів, а також низка країн, які не є членами Ради Європи, долучилися до Реєстру. Що стосується ролі органів місцевого самоврядування, то вона справді є надзвичайно важливою: саме вони можуть поширювати інформацію про Реєстр і заохочувати громадян подавати заявки.
Водночас важливо розуміти – і ми це добре свідомі цього, – що національний реєстр забезпечує негайну фінансову компенсацію. Саме тому багато громадян звертаються передусім до національного реєстру. Реєстр Ради Європи поки що не може забезпечити такі виплати, адже наразі ще немає відповідного фінансового механізму, і ми над цим працюємо.
Тому важливо розуміти, що необхідно робити і те, й інше: звертатися до національного реєстру для отримання негайної компенсації, але водночас наповнювати й міжнародний Реєстр Ради Європи – заради ширшої рамки відповідальності Росії. Навіть якщо на цьому етапі ми не можемо гарантувати швидку фінансову компенсацію, подання заяв до міжнародного реєстру є надзвичайно важливим. Адже це дозволяє зафіксувати всі злочини та порушення, вчинені Росією, а це має вирішальне значення для її притягнення до відповідальності в майбутньому.
"Ми дбаємо про те, щоб були створені всі інструменти для післявоєнного відновлення України, і органи місцевої та регіональної влади відіграватимуть у цьому вирішальну роль"
Зараз тривають переговори щодо миру, й, звичайно, питання поваги до прав людини має бути центральним в цих переговорах. Яку роль Рада Європи і зокрема Конгрес має відігравати в цих дискусіях, щоб переконатися, що потреби українських громад будуть враховані?
Рада Європи працює над тим, щоб допомогти Україні мати всі необхідні умови для мирного часу. Ми не беремо безпосередньої участі в мирних переговорах, однак уже майже чотири роки щоденно працюємо над усіма напрямами, що належать до компетенції Ради Європи. Ми дбаємо про те, щоб були створені всі інструменти для післявоєнного відновлення України, і органи місцевої та регіональної влади відіграватимуть у цьому вирішальну роль.
Недарма щороку, коли відбувається Конференція з відновлення, одним із чотирьох її ключових стовпів завжди є місцеві та регіональні влади, адже всі визнають: саме вони відіграватимуть критично важливу роль у відновленні країни. Ми вже згадували децентралізацію – це, по суті, інституційне відновлення. Також ми переконані, що місцева влада матиме ключове значення у поверненні громадян до своїх громад і допомозі в їхній реінтеграції.
Вони сприятимуть розвитку нових, інноваційних демократичних практик на місцевому рівні, зокрема деліберативної демократії. Тож ми вважаємо, що саме органи місцевого самоврядування відіграватимуть вирішальну роль у тому, щоб Україна вийшла з цієї кризи значно більш інноваційною державою з погляду демократії, верховенства права і, звісно, прав людини.
Яке було б Ваше головне послання сьогодні громадянам України, які живуть у містах і селах по всій країні?
Мені складно про це говорити, адже я не живу в тих умовах, у яких живете ви, але ми надзвичайно цінуємо вашу мужність у надзвичайно складних обставинах. Я щоразу відчуваю глибоку повагу і смирення, коли приїжджаю сюди і бачу, наскільки проактивними та стійкими залишаються українські громадяни перед лицем війни. Коли я повертаюся додому і розповідаю родині, друзям і колегам про побачене, вони завжди вражені.
Дуже простий приклад: коли я кажу людям, що відбудова відбувається паралельно з війною, вони щиро дивуються. Адже багато хто вважає, що країна зазнала руйнувань і тепер чекає завершення війни, щоб потім усе відбудувати. І мені доводиться пояснювати: ні, це не має сенсу, бо лікарні мають працювати, школи мають працювати тощо. Це справді вражає.
Тож єдиний меседж, який я, мабуть, можу передати, – продовжуйте. Ви проявляєте надзвичайну мужність, ви є натхненням для решти європейських громадян, і перемога зрештою буде за вами.
Від участі молоді до реформ самоврядування: підсумки роботи Конгресу у 2025 році
Як ми вже згадували сьогодні, Україна є членом Ради Європи, а також ми прямуємо до членства в Європейському Союзі. Тож ми прагнемо більше знати про Європу і про ті проблеми, які вирішуються в Європі. Які ключові питання вирішує Ваш Конгрес, якщо не брати до уваги Україну? Назвіть, будь ласка, топ-3 проблеми, які Ви вирішували в 2025 році і наскільки успішно це вдалося зробити?
Так. Одним із дуже конкретних досягнень, яким я особисто особливо задоволений, є наша робота з молоддю. Ми дуже активно працюємо з молоддю: при Конгресі вже понад 10 років діє молодіжна програма, покликана врахувати молодіжну перспективу в роботі Конгресу.
Відтак від кожної держави-члена один молодий представник присутній у сесійній залі разом із політиками та бере участь у дебатах. Єдине, чого вони не можуть робити, – голосувати, але вони мають право виступати. Перед кожною сесією вони проходять навчання за темами порядку денного, щоб бути поінформованими і мати змогу сформулювати власну позицію щодо питань, які обговорюватимуться.
Вони також можуть брати участь у роботі всіх наших комітетів, і вони справді є надзвичайно надихаючими. Отже, ця програма існує вже давно. Але саме цього року ми додатково працювали над Європейською хартією про участь молоді в місцевому та регіональному житті.
Йдеться про перегляд уже чинної Хартії, яка не оновлювалася протягом десяти років, тож настав час це зробити. Цього року ми переглянули Хартію, залучивши всі основні європейські молодіжні організації, щоб переконатися, що її положення відповідають реальним потребам молоді сьогодні. Конгрес ухвалив цю Хартію на своїй останній сесії.
Найближчим часом Хартія буде винесена на розгляд Комітету міністрів Ради Європи для ухвалення. Це був тривалий процес, яким я щиро пишаюся, адже він був максимально інклюзивним. А справжня робота фактично розпочнеться у 2026 році, коли нам потрібно буде забезпечити впровадження цієї Хартії у 46 державах-членах. Саме це – конкретно у сфері молоді – я вважаю одним із головних досягнень 2025 року.
На початку цього інтерв’ю я зазначав, що одним із статутних обов’язків Конгресу є моніторинг стану місцевої демократії. Ми здійснюємо його через моніторингові візити кожні п’ять років у всіх державах-членах.
Та, окрім моніторингу, ми реалізуємо програми співпраці. І ще одним досягненням, яким ми можемо пишатися, є приклад Вірменії. Після моніторингу ми виявили певні недоліки у сфері місцевого самоврядування, а завдяки проєкту співпраці, спрямованому на виконання рекомендацій звіту, нам вдалося допомогти уряду підготувати новий закон про місцеве самоврядування. Цей закон враховує більшість наших рекомендацій і нині перебуває на розгляді парламенту Вірменії. Тож це ще один приклад.
У цьому ж ключі можна згадати і ще одну історію. Ірландія, яка у 2025 році погодилася на проведення постмоніторингу. Що таке постмоніторинг? Це, по суті, подальший етап моніторингу місцевої демократії, коли після великої кількості рекомендацій держава погоджується сісти з нами за стіл переговорів і сказати: "Так, ви надали багато рекомендацій, отже, нам справді є над чим працювати". Тож ми разом визначаємо пріоритетні рекомендації, узгоджуємо часові рамки і спільно працюємо над їх упровадженням. Сам факт згоди країни на такий постмоніторинговий діалог є дуже важливим досягненням.
Тож це ще один приклад успіху. Загалом же цього року ми провели моніторинг у значній кількості країн. Окрім того, ми спостерігаємо за місцевими та регіональними виборами в державах-членах. Тож цього року ми також здійснили спостереження за великою кількістю виборів у наших країнах-членах.
Європа має не лише інвестувати в безпеку в суто оборонному сенсі, а й в демократичну безпеку
Рада Європи часто використовує поняття "демократична безпека". Як би Ви пояснили демократичну безпеку в Європі так, щоб це було зрозуміло широкій аудиторії?
Те, що ми спостерігаємо сьогодні, – це те, що багато країн активно інвестують у безпеку, але під безпекою мається на увазі насамперед оборона.
Оборонні бюджети та фінансування армій у багатьох країнах стрімко зростають. Водночас ми бачимо, що в багатьох державах знижується рівень довіри до демократії. Ці дві тенденції є надзвичайно цікавими для аналізу, адже, безперечно, посилення оборони є важливим.
Проте ми в Раді Європи також вважаємо, що не менш важливою є те, що ми називаємо демократичною безпекою. Йдеться про те, щоб протидіяти відкату демократії і забезпечити захищеність самих демократичних систем. А ключовим елементом демократії є довіра.
І саме тут виникає зв’язок із місцевою владою. Якщо подивитися на соціологічні опитування в державах-членах, то майже в усіх країнах вони показують: рівень довіри до публічних інституцій є найвищим саме на місцевому рівні. Саме тому Рада Європи так тісно і послідовно працює з органами місцевого самоврядування – ми це добре розуміємо.
Ми знаємо, що якщо хочемо відновити і зміцнити довіру до публічної влади і до демократії загалом, починати потрібно саме з місцевого рівня, де ця довіра є найвищою. Тому ми так багато інвестуємо в захист місцевої демократії – через моніторинг, через спостереження за виборами, – адже прагнемо плекати довіру між громадянами і демократією саме на місцевому рівні, сподіваючись, що згодом вона посилиться і на національному рівні. Саме тому ми так активно працюємо на локальному рівні.
Саме з цієї причини Генеральний секретар Ради Європи ініціював серію консультацій та обговорень щодо нового демократичного пакту для Європи. Ми підходимо до цього з належною скромністю. Ми усвідомлюємо, що в Раді Європи існує чимало стандартів і інструментів для захисту демократії, верховенства права та прав людини.
Але ми є скромні у тому сенсі, що усвідомлюємо, що вони не є альфою й омегою всього. Інакше ми, ймовірно, не перебували б у ситуації, коли демократія в багатьох країнах зазнає відкату. Тому для нас надзвичайно важливо, щоб наші стандарти та інструменти регулярно оновлювалися і відповідали реаліям сучасного світу.
Отже, ці консультації щодо наших стандартів і механізмів уже тривають і завершаться приблизно за рік. Саме тоді державам-членам Ради Європи доведеться ухвалювати рішення щодо того, як рухатися далі у захисті демократії – і не лише інвестувати в безпеку в суто оборонному сенсі, а й інвестувати в демократичну безпеку.
