Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Це щорічна резолюція, яка ухвалюється від 2016 року"
Під час голосування в ООН "за" проголосували 79 країн, а "проти" ― 16, зокрема Росія, Білорусь, КНДР, Китай, Іран, Куба, Нікарагуа та низка африканських країн. І ще 73 держави утрималися від голосування. Чому така велика кількість країн утрималася?
Треба визначити статус цього документа. Це політична заява, до якої доєднуються або утримуються доєднуватися держави, які представлені в ООН. Фактично це глобальний рівень представництва. Якщо подивитися кількість держав, які віддають свої голоси за той чи інший документ, то максимальна цифра під час цієї сесії сягала 184 голосів. Тут ми бачимо розподіл майже навпіл ― тих, хто проголосував і хто утримався. Це чітко вказує, що продовжується агресія РФ, до того ж у цьому документі посилаються на доповідь спеціальної комісії ООН, яка працює від 2022 року і готує матеріали щодо кваліфікації порушень за гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом. Сюди входять воєнні злочини, злочини геноциду і навіть розглядалося питання щодо злочину проти людяності за окремі види злочинів, які вчиняє РФ.
Ми бачимо, що європейські держави голосують в основному на підтримку, тобто Європа фактично розуміє, що конфлікт відбувається на європейському рівні, розуміє ризики небезпеки, бачить ближче і відчуває біль від цього конфлікту, вкладаючись в оборону та підтримку України. Тобто європейські держави голосують і висловлюють політичну волю, затверджуючи стан, який визначений в оновленому документі. Це щорічна резолюція, яка ухвалюється від 2016 року.
Формулювання закріплює статус, який не дає Росії жодних підстав говорити, що "Крим ― це Росія"
Спершу резолюція стосувалася окупованого Криму, а від 2023 року вона вже ухвалювалася з оцінкою ситуації широкомасштабного вторгнення, тобто йшлося про всі окуповані території України включно з Кримом та містом Севастополем. Це формулювання є важливим, тому що воно закріплює статус, який не дає Росії жодних підстав говорити, що "Крим ― це Росія". Тобто ― це окупована територія, і цей висновок підтверджено на рівні ООН. Росія та її сателіти можуть не голосувати. Щодо великої кількості країн, які утрималися, це держави Глобального півдня, Африка, Південна Америка. Ці держави від самого початку займали позицію віддаленості від цього конфлікту, очікуючи на його розв’язання. Насправді це має призвести до певних висновків на рівні ООН щодо перезавантаження підходу до оцінки таких кричущих ключових питань.
"Треба політично підтверджувати юридичний статус ситуації та як це оцінюється у системі міжнародного права з позиції ООН"
Наш конфлікт сягає рівня початку Третьої світової війни, велика низка держав включена у нього. Це і США, і Китай, і Північна Корея, і Білорусь, і Росія, і низка інших держав, які підтримують Україну. Тобто у цій війні, яка відбувається на території України, бере участь велика кількість держав. Але обов’язково треба політично підтверджувати юридичний статус ситуації, що саме відбулося і як це оцінюється у системі міжнародного права з позиції ООН, тому що вони дивляться крізь призму своїх стандартів і відповідних документів. Це загальна Декларація прав людини, Пакт про громадянські та політичні права, Римський статут і практика Міжнародного кримінального суду з ухваленням відповідних рішень. Усі ці стандарти дають можливість підтверджувати те, що Росія є брутальним порушником норм міжнародного права. І у цій оновленій резолюції, як і в попередніх, ухвалюється рішення про те, що Росія повинна звільнити окуповані території, припинити порушення і злочини, які вона вчиняє. Але це ― політична заява, яка реально не призвела до якихось дій з боку Російської Федерації на пом’якшення ситуації. Постійно заявляється про відсутність незалежного контролю з боку міжнародних інституцій, скажімо, Міжнародного комітету Червоного Хреста, який не має доступу до місць несвободи, щоб контролювати ситуацію з українськими цивільними та комбатантами-військовополоненими, яких Росія утримує з максимальними порушеннями. А фіксуються ці порушення лише тоді, коли ці особи передаються в Україну після обмінів. Інколи це передача тіл, приміром, як це було з тілом журналістки Вікторії Рощиної. За цими результатами можна встановлювати, що порушення були і вони сягають порушення норм міжнародного кримінального права, тобто йдеться про воєнні злочини, злочини проти цивільних, злочини проти військовополонених, яких так само піддають катуванню, жорстокому поводженню. Там є свавільні вбивства, розстріли військовополонених. Усе це підтверджується відповідними документами, які готують міжнародні інститути, наприклад, Спостережна місія ООН, яка готує щоквартальний звіт з інформацією щодо злочинів та порушень, котрі вчиняються під час збройної агресії РФ в Україні.
"Щоб документ отримав статус ухваленої резолюції, потрібно проводити попередню дипломатичну роботу"
Ви згадали про попередні резолюції. А як вони змінюються? Що впливає на їхній зміст?
Проєкт резолюції готується заздалегідь. І цього разу постійний представник України в ООН, посол Сергій Мельник оголосив текст цього документа. Готується він як консенсусний документ з попереднім узгодженням стосовно того, що може бути включене у цей документ, для того щоб він пройшов через процедуру голосування. Якщо подивитися на перелік документів, які були винесені на голосування 15 грудня, то побачимо понад 70 документів. Частина цих документів не пройшла голосування. А для того, щоб документ отримав статус ухваленої резолюції, потрібно проводити попередню дипломатичну роботу, узгоджуючи з відповідними дипломатами з інших держав їхню позицію і переконуючи їх віддати голос "за", а не утриматися або проголосувати "проти". Тобто йдеться про досить складну роботу, крім того, сам текст має бути виваженим.
Олександр Павліченко. Фото: facebook
"Акцент іде на дотриманні прав людини на окупованих територіях"
У попередніх резолюціях було закріплено те, що відбувалося від початку широкомасштабного вторгнення. Перша була у 2016 році і стосувалася вона окупації Криму. Тоді було задекларовано, що Крим є окупованою територією. А Росія це відкидала, наполягаючи на тому, що це питання вже закрите і не підлягає перегляду. Тобто одностороння оцінка Росією правової реальності не збігається із важливим, закріпленим на рівні ООН юридичним визначенням ситуації на окупованих територіях: це є окупація. Наскільки це визначення впливає на стан і можливість покращення захисту прав людини? У першу чергу акцент іде на дотриманні прав людини на окупованих територіях. І питання це ретранслюється у низку інших процесів, процедур і документів. Ми пам’ятаємо дуже важливе рішення Європейського суду з прав людини, ухвалене минулого літа, яке стосувалося визнання факту порушення норм Європейської конвенції з прав людини, де детально описана вся ситуація з початку вторгнення Росії у Крим і далі на територію Донбасу. Тобто описані процеси від 2014 року з посиланням на документи ООН. Отже, це використовується вже як доведене джерело права в інших юрисдикціях та інституціях, які ухвалюють свої рішення, базуючись на вже доведеному факті. Це дуже важливо для того, щоб правосуддя працювало у майбутньому.
"Є 6 ордерів на арешт від МКС, але система міжнародного переслідування провисає"
На сьогодні це не є інструментом прямого впливу, тобто ми не можемо сказати, що коли буде ухвалено резолюцію, Путін різко змінить або пом’якшить ситуацію із жорстоким переслідуванням у тому ж таки окупованому Криму активістів та журналістів. До речі, останні обшуки були в адвокатів, які захищали кримськотатарських активістів, тобто вже переходять на захисників, які мають захищений статус і не підлягають кримінальним переслідуванням. Росія йде на реальні порушення. Але, на жаль, міжнародна система дотримання прав людини сьогодні не демонструє свою силу в плані попередження злочинів, які брутально порушують права людини, та реального притягнення до відповідальності за такі злочини. Ми знаємо, що є 6 ордерів на арешт від МКС. І Міжнародний кримінальний суд так само посилається на документи, ухвалені Генасамблеєю ООН, зокрема на такі резолюції. Це є реальний елемент посилення фундаменту рішень, які ухвалюються на рівні МКС з усіма його слабкими сторонами. Адже ми бачимо, що провисає система міжнародного переслідування, вона не дає ефективного результату. Але також бачимо, що Путін обмежений у пересуванні світом, бо кожного разу ― це певний виклик. Пригадаймо його поїздку в Монголію, яка спричинила бурхливе обговорення і навіть виклик Монголії "на килим" у Генасамблеї ООН.
"Держава-член Римського статуту не має приймати Путіна на своїй території"
Варто нагадати цю історію, адже Монголія повинна була його затримати.
Пікантність ситуації ще й у тому, що напередодні (візиту Путіна ― ред.) монгольський суддя був обраний суддею до МКС. І відповідно, постало питання про можливість позбавлення його статусу судді, але це не передбачено ніякими статутними положеннями. За правилами, при чинному ордері на арешт держава-член Римського статуту не має приймати Путіна на своїй території. Але було видно, що Монголію затиснули дуже міцно між Пекіном і Москвою, і вона не могла відмовити Путіну. Тож стелила червону доріжку, на жаль, та офіційно приймала з усіма дипломатичними стандартами і почестями фактично підозрюваного воєнного злочинця. Це проблема, яка демонструє слабкість системи або відсутність механізму виконання ордерів на арешт, котрий потребує посилення.
