Ілюстративне фото Укрінформ
Гарантії безпеки повинні мати чіткі юридичні зобов’язання
Поговорімо про ті заяви, які президент України Володимир Зеленський зробив напередодні, спілкуючись із журналістами. По-перше, він сказав, що американці знову пропонують зустрітися втрьох — Україна, Росія і США. Він також зазначив, що волів би, аби до цього долучилася і Європа. Чи можливий тут якийсь прорив? Чи справді станом на зараз виглядає так, що, у разі якщо угода про завершення війни буде укладена, гарантії безпеки будуть настільки сильними, що убезпечать нас від повторної російської агресії?
Якщо говорити про гарантії, то, очевидно, вони мають бути підкріплені юридично зобов’язуючими документами. Гарантії, які просто написані на папері без юридично зобов’язуючих дій, — це не гарантії. Це той самий Будапештський меморандум, який ми підписали в 1994 році. Тож гарантії повинні мати чіткі юридичні зобов’язання. От, наприклад, є гарантії безпеки від Сполучених Штатів Америки, закладені на підтримку Ізраїлю. Ці гарантії безпеки — не копія п’ятої статті НАТО. Там є невелика відмінність: гарантії безпеки США щодо Ізраїлю полягають у наданні фінансової та військової допомоги без участі людського фактору. Тобто американські солдати не підуть воювати за Ізраїль в умовній війні проти когось. І ми це побачили, наприклад, за останні два роки у війні Ізраїлю проти ХАМАСу американських військових там не було, вони не брали участі в так званих сухопутних операціях. Натомість п’ята стаття НАТО передбачає участь військових різних країн на підтримку держави, яка зазнала агресії.
Росія навряд чи погодиться бодай на щось
Тому цікаво, які саме гарантії ми отримаємо. Якщо умовно ми будемо мати гарантії, подібні до тих, які має Ізраїль, — це непогані гарантії, я вважаю. Це той мінімум, який нам потрібен. Але чи погодиться Росія на такі гарантії — очевидно, що ні. Вони робитимуть усе для того, щоб максимально віддалити дискусію і можливість ухвалення таких гарантій. І їм поки що це вдається. У той момент, коли у переговорах з’являється представник Путіна Дмитрієв, тобто такого самого рівня представник, як Віткофф чи Кушнер, це означає, що Путін тягне час. Він розуміє, що американці разом із європейцями можуть бути дуже близько до ухвалення важливих рішень, які шкодитимуть інтересам Росії. Тому він запускає Дмитрієва, щоб знову і знову повертати розмову до бізнес-проєктів, до того, наскільки Сполучені Штати виграють від роботи з Росією, якщо буде "вирішена" певна проблема — проблема України. Ці процеси завжди все відтягують. Як тільки приїжджає Дмитрієв, одразу з’являється певна пауза в реалізації тих чи інших процесів. Це, наприклад, було із запровадженням Дональдом Трампом масштабних санкцій 21 листопада проти "Лукойлу": начебто вони запрацювали, але великого ефекту ми не побачили.
Тарас Семенюк. Фото: facebook
