Виставка "100 кіз Лесі Патоки" в Українському Домі (вулиця Хрещатик, 2, Київ). 12 грудня 2025 року – 18 січня 2026 року
Ви створювали костюми для багатьох неймовірних проєктів: вистава "Ребелія" від творчого об'єднання МУР, вбрання для Джамали, Онуки, величезний масштабний проєкт – етнофестиваль електронної музики "Вирій", який цього року перевдягнув пів Києва в костюми птахів та інших дивовижних створінь. Над чим ви працюєте нині? Хто оточує вас зараз?
Останні півтора місяці мене оточують 100 дивовижних кіз. Ми на студії в них потонули в прямому сенсі слова. І навіть трішки втомилися від такої шаленої концентрації краси. Ми відкрили виставку в Українському домі "Сто кіз". Це була моя мрія – втілити цей проєкт в цьому році. І я абсолютно щаслива, що саме цим проєктом я закінчую свій дуже насичений рік. Мені здається, що саме цей рік залишив дуже великий слід в українській культурі. І це не поодинока думка. Наразі ця виставка ще діє, вона триватиме в Українському домі до 13 січня. Там представлено не 100 кіз, а 40 топових відібраних робіт. Оскільки частина вже розлетілася по своїх домівках. А інша частина ще тільки народжується. Ідея цього проєкту народилася рік тому, коли вже завершувався цикл різдвяно-новорічних свят. І я відчула, що дуже хочу показати абсолютно іншу версію і візуал традиційної української різдвяної кози. Ми зараз віднаходимо абсолютно нову сучасну інноваційну форму, і мені дуже хочеться, щоб наші традиції мали би новий рестарт. І я всіма своїми проєктами намагаються, зберігаючи корінь і основу традицій, знаходити нову форму і подачу. Таку актуальну, щоб вона могла захоплювати в 2025 році.
Виставка "100 кіз Лесі Патоки". Фото: © Василь Артюшенко, ZN.UA
Дідів морозів на вулицях українських міст ми більше не бачимо, натомість абсолютно спокійно на вулицях Києва можемо зустріти козу. В метро часто-густо можна зустріти маланкарів, які входять козу, на безлічі заходів також є коза. Розкажіть, будь ласка, хто ж така ця містична коза? Як ви намагалися її осмислювати у своїх проєктах? Про що ця історія? Що це за символ?
На мою думку, це головний символ зимових свят. Різдвяний час – це в Україні дивовижний колоритний період, найсоковитіший з точки зору костюмів, щедрувань, маланкувань, ворожінь. Це все неймовірно красиво! Я б дуже хотіла, щоб після нашої Перемоги, після завершення війни почалася справжня навала іноземців в Україну, і щоб вони приїжджали до нас саме в цей дивовижний період різдвяно-новорічних свят. Щоб вони насолоджувалися цим розмаїттям традицій і пірнали в нашу культуру. Я переконана: якщо дістати з глибин все, що ми маємо, наш різдвяний період може не менше надихати і захоплювати, ніж якийсь закордонний фестиваль. Коза завжди була у українців і символом родючості, і головною героїнею циклу зимових свят. І це позитивна героїня, хоча іноді потрапляла в різні ситуації, коли її водили на Маланку, вона помирала і воскресала після того, як її лікував лікар. Але завжди це відбувалося в достатньо позитивній конотації. Я хотіла показати українську козу не лише як символ, а й як оберіг. Дуже важливий нюанс: це не просто маски кози, це насамперед інтер'єрі арт-об'єкти. Я хотіла довести, що привітати українські традиції можна саме за допомогою сучасного мистецтва. І ці маски, до речі, можна придбати, і ціна у них дуже доступна – в межах 120-150 доларів. Для сучасного мистецтва – це справді мінімум, це точно не захмарна сума. Ідея полягала в тому, що, купуючи цей арт-об'єкт, люди можуть милуватися ним в інтер'єрі протягом року. Попри те, що це досить традиційна історія, я дуже легко її уявляю в якомусь мінімалістичному інтер'єрі, приміром, айтішників. Або, наприклад, в якомусь дуже прикольно у салоні краси біля рецепції. Я легко уявляю таку козу і в барі з підсвіткою, і в якомусь ресторані. Мені дуже хотілося, щоб мої кози надихали і були доступними. А найважливіше, що один раз на рік її можна вдягати. Ми заморочилися і зробили так, щоб її можна було не тільки повісити на гачечок, ми придумали цілу технологію: в цих арт-об'єктах вмонтовані маски, які раз на рік ви можете знімати зі стіни, одягати на себе і вриватися в маланкування і щедрування. Або ж можна влаштувати собі неймовірну фотосесію, дати побавитися маскою своїм друзям тощо. Тобто за моїм задумом, ця коза має бути доволі багатофункціональною. Але коли ми почали їх створювати, виявилося, що я себе в масштабах не обмежую. І це дуже цікаво. Тому що люди, коли бачать фотографії цього проєкту, не розуміють масштаби робіт. А насправді деякі кози заввишки майже метр. І коли ти одягаєш метрову маску на голову, це вражає.
Виставка "100 кіз Лесі Патоки". Фото: © Василь Артюшенко, ZN.UA
Я також думала, дивлячись на фото, що ці маски розміром з обличчя.
Ні. Ми отримаємо багато подібного фідбеку від людей, котрі потрапляють на виставку. Це справжній вау-ефект саме через те, що маски такі великі. Світлини справді не можуть передати розмір роботи. На виставці представлені і маленькі маски. А ще ми робили парні маски, наприклад мама-коза і маленька кізонька. У нас є дві дівчинки-кізоньки. Скоро буде анонсована ціла сім'я кіз. І це буде один лот. Ви можете купити собі індивідуальну маску, можете - подвійну, а можете купити цілу сім'ю. І прикрасити свій дім на своє власне Різдво.
Леся Патока буде цьогоріч маланкувати в масці кози? І якої саме?
Леся Патока за класикою жанру – чоботар без чобіт. Насправді на всі вечірки до мене приходить дуже багато друзів і колег. Я дуже готуюся до зустрічі, смачно їх завжди годую, тому на себе і на свої перевтілення у мене просто банально не залишається сил. Для цього потрібно багато сил і бажання. Тому я просто залишаюся феєю, яка створює дуже багато краси навколо, багато допомагаю іншим митцям. Наприклад, ми перевдягали стендап-комікесу Наталю Гаріпову, яка брала участь в маланкуванні на різдвяному "Куражі". Минулого року вона була циганкою, а цьогоріч - чортесою. Дуже люблю це слово! На жаль, воно не є дуже вживаним в українській мові. Воно для мене є якимось особливим. Насправді Маланка – це свято, яке насамперед дозволяє трохи випустити на волю своїх бісиків і перевтілитися в того героя, ким ти насправді не є. Чоловіки можуть бути жінками, жінки можуть бути чортами тощо. Від Наталі Гаріпової ми отримали надзвичайно цікавий фідбек. Ми її перевдягнули надзвичайно яскраво. Але перш ніж вона вирушила на маланкуванні, я їй говорила: "Наталко, ти ж тільки не смійся, адже у тебе дуже характерний сміх". Головна ідея – щоб тебе не впізнали. І вона придумала дуже класну фішку: вона забрала від себе те, за рахунок чого її всі знають. Вона відняла у себе голос. Вона не промовила жодного слова, працювала тільки рухами і пластикою. І вона каже, що це було неймовірно! Її ніхто не впізнав. І вона повернулася звідти абсолютно щасливою. Вона годину розповідала про весь свій емоційний захват від того, наскільки захоплює перевтілення. Як це класно стати на один день чи на один вечір кимось, ким вона не є.
