"Читомо" вручило відзнаку "Вибір Читомо-2025": найкращі прозові книжки на думку літкритиків. "Читомо"/Настя Телікова
"Після нагородження четверо людей купили всі книжки нашого списку"
Це традиційний рейтинг чи ви вперше складаєте цей список літератури?
Тут насправді і так, і так. Тому що ми традиційно підбивали підсумки року. І "Читомо" обирали як з художньої прози, так і з нонфікшену, з арт-книг – мистецьких книг, і підсумовували дитячі та підліткові книжки. Це були журналістські матеріали. Багато редакцій таке роблять. Але цього року ми вирішили зробити це у форматі події, залучивши більшу кількість журі, розробивши наші списки, голосування і так далі. Ускладнили собі роботу, але ми дуже раді, тому що бачимо, що ця робота вже дає результати. Після нагородження четверо людей купили всі книжки нашого списку. Їм настільки сподобалось представлення книжок із нашого списку, що вони просто повірили українським літературним критикам і закупили все, щоби прочитати, дізнатися, яка ж художня і автофікшн-проза цього року в Україні.
Ви сконцентрувалися у цьому рейтингу на фікшн та автофікшн-прозі. Наскільки ці жанри притаманні сучасній українській літературі саме зараз і які найяскравіші представники?
Зізнаюся чесно, що ми думали спочатку сконцентруватися на художній прозі за жанрами, на вигадці – це доволі концептуально. Але коли ми почитали ці тексти, зрозуміли, що тоді випадає величезний пласт дуже важливої і ключової літератури, яка пишеться зараз людьми, що перебувають у війську. І тоді це вже не українська сучасна література, це один із її пластів. Тому ми змішали фікшн і автофікшн, тобто вигадку. І факти, на яких будується уже художнє слово. І зробили такий список. Ми вважаємо, що есеїстика та автофікшн для військових – саме цей сегмент сьогодні є ключовим. І ці книжки знаходять мову, образи, метафори для розмови про нашу реальність, вони – переконливі голоси нашого часу. І тому ми вважаємо, що це один із визначальних напрямів розвитку українського письменства сьогодні. Тому, якщо ми би його оминули, то це було би не про українську літературу. А ми все-таки хотіли підсумувати, який же ж видався цей рік в українській прозі.
"Добре, що є такі рейтинги, тому що того, що було раніше, нам катастрофічно мало із тою кількістю нових книжок, які виходять"
Хто увійшов до рейтингу?
Дуже багато книжок цього року випустили українські письменники. І обирати було з чого. З'явився ще рейтинг Укрінформу. Був список також від PEN Ukraine, там взагалі 250 книжок. Це дуже добре, насправді, що є такі рейтинги, тому що того, що було раніше, нам катастрофічно мало із тою кількістю нових книжок, які виходять. В нас була премія BBC, і це дуже добре, що вона є щороку. Книга року Костянтина Родика. Але направду цього відверто замало. Тому ми раді, що з'явилися інші рейтинги і можна було подивитися.
Наші літературні критики зібрали десь плюс-мінус 70 різних книжок, які увійшли в довгий список із всього того, що вони читали. І ми вийшли методом голосування на 12 книжок. Читач, в якого вимикають світло, зможе це прочитати. Це підсильно людині прочитати 12 книжок. Ці книги різні. П'ять із них написано військовими, які перебувають у війську. Також є ще історичний флер – якщо автофікшн від військових і пишуть про цей досвід, то є історія. Романи, які зав'язані на українській історії. Люди в таких катастрофічних ситуаціях, в яких перебуваємо ми наразі, хочуть дізнатися, а як же ж було раніше? Які були події, схожі на наш час, і що люди в той час робили. Роман Анни Безпалої "Касандра курить папіроси" про 1918 рік, Київ. Ми бачимо, що тоді теж вимикали світло, не було води, зручностей, місто було окуповане Муравйовим, але люди в цей час все одно якось жили, навіть проводилися бали, літературні читання. І це книжка для нас, яка говорить, що українці вже переживали такі події і як вони із цим впоралися. Авторка дуже добре дослідила цей період. Вона перечитала просто все: кулінарні книги, путівники, мапи, історичні книги, дослідження, які би говорили про цей період. Тому ця книга доволі багата і ми можемо дізнатися багато про цей період 20-х років Києва.
Хто складає перелік, хто визначає переможців?
Так, в нас є журі. Це відомі літературні критики і один творчий тандем, який складається із подружжя літературних критиків, вони давно в цьому працюють. Ростислав Семків, Ярослава Стріха – перекладачка, Ганна Улюра. Їх було 12. Це перелік, який складали доволі досвідчені і вибагливі читачі. Ми хизуємося завжди, що українська книжка потрапила у список Washington Post чи New York Times, і ми вже дуже щасливі з цього приводу. І кажемо, що це бестселери. Але я вам скажу, що в український список наших літературних критиків потрапити було доволі важко, вони дуже вибагливі, вони знають, яка має бути книжка і який жанр. Але я і рада цьому, тому що ці книжки справді добрі. І я би радила читачам також подивитися на цей список. І якщо ви ще не знайомі з цими книжками – почитати. Вони вам точно сподобаються. Ми для цього і робили цей список, щоби ці книжки сподобалися українцям і вони були актуальні наразі.
Ви читали якісь із цих книжок?
Так, я читала багато з цих книжок. Не всі, але, звісно, читала "Гемінґвей нічого не знає" Артура Дроня. Вона отримала і премію Шевельова, і в список Укрінформу потрапила. І, я думаю, що ця книжка – одне з найсильніших явищ української літератури. Це жива мова молодого бійця, який не закінчив навіть навчання у вищій школі, пішов захищати Україну. І саме тому в нього такий щирий, справжній голос, не літературний, якби це робили люди, які багато працювали зі словом, але там дуже багато правди і дуже багато смерті, на жаль. Я рекомендую прочитати кожному українцеві цю книжку, тому що вона дійсно дуже добра. Я би дуже хотіла, щоб ця книжка була перекладена на багато мов. І ми на "Читомо" будемо робити все, залежне від нас. В нас є англомовна версія і ми також робимо переклади рецензій для англомовців. Вони таким чином вже дивляться і обирають, що перекласти. Я би дуже хотіла, щоб ця книжка була перекладена. Це також книжка Дмитра Крапивенка "Усе на три літери" – теж військового. "Хороші передчуття" Богдана Коломійчука. Книжка Артема Чеха "Гра в перевдягання". Це все про досвід військових. Артем Чех – військовий і письменник, який з 2015 року, і знову йому довелося переодягнутися ще раз. Богдан Коломійчук – це ніжна оповідь, пронизана мистецькою згадкою про якісь відрядження в закордонні країни, про відвідування музеїв і таке на контрасті, що вони зараз бачать під час війни. В Богдана Коломійчука теж йдеться про Гемінгуея. І теж ця сама думка, що в Артура – Гемінгуей нічого не сказав про нашу війну. І якщо ми раніше ним захоплювалися, то зараз ми не можемо нічого майже взяти з цього, тому що це зовсім інша війна. І Гемінгуей туди пішов просто подивитися, побути справжнім чоловіком, мати цей досвід. А наші хлопці просто не могли не піти. І це зовсім інше відчуття. Тому доволі цікаво, що двоє військових письменників дійшло до цієї думки і що вони один з одним не спілкувалися. Але ця думка є в обох книжках. Лєна Лягушонкова "Мій прапор запісяв котик". Котик запісяв прапор не український, а Партії регіонів. Це дебют, який також отримав вже багато нагород: премію BBC, що для дебютанта доволі велике визнання. І потрапити в наш список – це теж велике визнання. Лєна Лягушонкова – драматургиня, працювала багато років із театром. Тому вона знає, як зробити цікавий сюжет. Мова легка. Це про 90-ті роки, про містечко на сході України на Луганщині. Про зростання підлітка, потім більш дорослої людини. І це також про нас, про те, як дорослішала країна і як було в цій східняцькій юності, можна про це також почитати і я думаю, що багатьом це відгукнеться. Олена Стяжкіна "Чобіток Зельмана". На противагу іншим книжкам це висока-висока полиця, це читання-ріка, в яку ти потрапляєш. І це вже насолода від побудови речень, від того, як авторка мислить про колонізацію, історичну коловерть. Важко сказати, про що цей роман, але він доволі цікавий і вартий того, щоб його прочитали.
Є багато дебютів
Якщо не про війну, то про що ще пишуть українці?
В нас уже є за жанрами дуже багато книжок, які читати. Якщо раніше не було трилерів чи фентезі, то тепер ці книжки є і можна читати саме жанрову літературу саме за цими книжками. Також маємо багато дебютів цього року. І за школою літературного та творчого письма Litosvita був підрахунок, що 18 романів саме було від дебютантів цього року. Але це тільки ті, які закінчили Школу творчого письма. А скільки їх було багато в цьому списку… Дмитро Крапивенко теж дебютант. Загалом доволі багато молодих нових авторів, які пробують себе. І також це те, що у нас знову з'явилися великі романи на багато-багато сторінок. Ми бачимо "Aurora Borealis" Максима Гаха. "Книга Еміля" Іларіона Павлюка. Ми бачимо, скільки багато людей прийшло на першу презентацію його книжки і скільки людей хочуть його читати. Це прекрасно. Навіть зараз під час війни.
