Національна музична академія України. Фото: Getty Images
Міністерство культури перейменувало Національну музичну академію України імені Петра Чайковського. Відтепер заклад має офіційну назву "Національна музична академія України", про це вчора повідомила пресслужба Міністерства культури України. Дискусії довкола цього питання тривають вже не один рік, і, очевидно, що з початком повномасштабного вторгнення вони стали тільки більш запеклими. Надалі має відбутися публічне обговорення того, яке ж нове ім'я присвоїти академії. В дискусії візьмуть участь експерти і громадськість. Як ви, як випускник академії, сприйняли це рішення? Я припускаю, що ви тішитеся.
Я думаю, що вся спільнота тішиться. Це можна було побачити із тих репостів, яких вчора було безліч. У мене особисто вся стрічка, певно, була тільки в цій новині. Всі вітають один одного, і справді кажуть, що це якесь новорічне диво. І подарунок під ялинку. Однак особисто в мене це поки що стримана радість і стриманий оптимізм. Попори те, що заголовки публікацій, новина, яку опублікувало Міністерство культури і, врешті, наказ викликають радість, все ж є і перестороги. Адже, окрім законів, які були ухвалені і доповнені правками, що уможливило, власне, Міністерство культури створити цей наказ, є ще один важливий нюанс: певна відповідальність перекладається на керівництво музичної академії, зокрема, на ректора. І є пункт наказів, який зобов'язує у десятиденний термін подати оновлений статут до Міністерства на затвердження. Тобто, грубо кажучи, Міністерство наказує на підставі законодавства змінити цю назву, але, зрештою, м'яч на полі музичної академії, яка має надати оновлений статут зі зміненою назвою. Тобто ми маємо ще чекати принаймні до 8 січня, щоб зрозуміти, що ця історія таки рухається в правильному напрямку, і що знову не буде ніяких кульбітів в повітрі та якихось нових затягувань цього процесу, як це було вже раніше кілька разів із суспільними дискусіями із законодавчими рішеннями у 2022 і 2023 роках. Тобто, є ще певна ймовірність того, що все не на стільки позитивно, як ми собі уявляємо.
Вкрай важливі в цьому процесі шлях, пройдений колективом і та боротьба, яка тривала завдяки деяким викладачами і студентами академії, котрі тривалий час виборювали право на те, щоб ця дискусія хоч якось жевріла. В цій історії вражала позиція керівництва академії, яке "пояснювало", чому не можна позбутися імені людини, котра не має жодного стосунку до академії: мовляв, є багато іноземних громадян, які йдуть саме на ім'я Чайковського, і тому дуже важливо його зберегти. Бо якщо ми його приберемо, то не буде студентів і їхньої оплати за контракти, через що постраждає і сама академія. Пропоную бодай коротко згадати цей перебіг подій.
Чесно кажучи, я в певний момент думав, що ця тема вичерпає себе дуже швидко. І десь наприкінці 2022 року я вирішив зібрати всю можливу інформацію щодо теми "Чайковський і Україна". Тому що нею дуже маніпулювали. І навіть зараз після новини про наказ Міністерства культури ми можемо бачити в коментарях обурені відгуки людей. Можливо, це боти, але можливо, це справді люди, які дотримуються такої позиції. Вони пишуть про те, що Чайковський, мовляв, козацького роду, відтак ми маємо його відвоювати собі і довести, що він наш. Тому в якийсь момент я вирішив розібратися для себе і, зрештою, написати статтю. Я зібрав багато матеріалів, на які можна було перейти за посиланнями і подивитися першоджерела, вивчав навіть якісь архівні документи щодо родоводу Петра Чайковського. Цей процес пошуків і написання тривав три місяці. І мене тоді не полишала думка, що поки я її допишу, то тема вже втратить актуальність. Тому що процес в кінці 2022 року, видавалося, рухався дуже активно і, зрештою, не буде вже аргументів, які б могли бути на користь того, щоб Академія залишалася імені Чайковського. Але ми з вами знову в студії спілкуємося про Чайковського, отже тема не втрачала актуальності протягом цього часу.
На жаль, кілька важливих викладачів академії, це, зокрема, Олена Корчова, Юрій Чекан, Алла Загайкевич, Володимир Сіренко змушені були піти з роботи в академії просто через те, що було нестерпно миритися з тією внутрішньою обстановкою, яка там панувала. І, на жаль, досі панує. Сама назва, певною мірою, є лише зовнішньою табличкою, втім вона має під собою ще багато внутрішніх проблем. Дискусія почала точитися від червня 2022 року, коли Вчена рада однозначно, одноголосно проголосила, що Чайковський не має бути знятий з назви, мовляв, це композитор українського походження, і ми маємо триматися за своє. Потім були протести студентів, були колективні листи від студентів та викладачів, в яких йшлося про те, що Чайковський – це символ імперської політики. Зрештою, в 2023 році вийшов експертний висновок Українського інституту національної пам'яті, який також стверджував, що Чайковський є символом імперської пропаганди і тією постаттю, якою Росія також керується у цій війні.
Олександр Островський. Фото з відкритих джерел
І в певний момент просто на загал нібито ця дискусія затихала, хоча періодично вона виринала у дописах різних лідерів думок. Тому що меморіал загиблим військовим на Майдані Незалежності весь час збільшується. Коли я прихожу вшанувати пам’ять свого загиблого друга до цього меморіалу і поряд бачу консерваторію, яка носить ім'я Чайковського, це викликає дуже змішані емоції. І цей дисонанс грає геть не на користь нам як суспільству. І коли ми в європейському просторі заявляємо про те, що ми ставимо на паузу російську культуру, що наші артисти не можуть співпрацювати з російськими артистами, виконувати російську музику, у відповідь чуємо контраргумент європейців: так у вас же, мовляв, є академія імені Чайковського, в чому тоді проблема? Тому це вкрай важливий крок не лише для нашої маленької спільноти, це важливий крок в цілому для нашої культурної незалежності і можливості говорити про себе вільно. Бо ця назва мала дуже сильний вплив назовні.
Я озвучила цю ніби як офіційну позицію щодо контрактів студентів, але в якийсь момент мені здалося, що це просто певна недбалість. І з боку суспільства, адже громадськість не була аж настільки активна і принципова в запиті до зміни. Чи можливо йдеться реально про щось дуже принципове, ідеологічне, ідейне і засадниче?
Ну, мушу сказати, що історія з іноземними студентами – це не офіційна версія від керівництва. Це та версія, яка озвучувалася, зокрема, на загальних зборах колективу. Тобто, це внутрішня версія. Вона не зафіксована в документах. Назовні лунало те, що це композитор українського походження, за якого ми маємо триматися. В такому дусі була зовнішня комунікація. Внутрішньо промовлялися речі, що нам треба триматися, зокрема, за студентів з Китаю, яких приваблює в назві ім’я Чайковського. Відповідно, кошти, які вони сплачують за навчання, наповнюють спецфонд, від якого залежать зарплати викладачів. От в такому дусі була ось ця внутрішня комунікація.
Дискусія тривала справді довго, але я не поділяю вашу думку щодо того, що суспільство не включалося. Я не впевнений, що варто сильно звинувачувати суспільство, адже законодавство все ж вимагало певної незалежності від закладу вищої освіти. І ці рішення щодо назви, щодо зміни статуту покладалися винятково на академію. Законодавчо Міністерство культури до певного моменту не могло вплинути на це, адже воно могло тільки рекомендувати колективу зібратися і змінити назву.
Однак колектив цього кілька разів не робив. Статут змінювався за цей час, здається, тричі, але зміни були не в тих пунктах, які стосувалися назви. Тому, зрештою, колектив провалив цю історію. І коли завдяки розвитку політики національної пам'яті були ухвалені закони і поправки до них, Міністерство змогло зробити це через наказ, тобто зобов'язати академію змінити назву. Треба віддати належне і депутатам Верховної Ради, які вносили ці правки, і Міністерству культури, яке працювало паралельно, щоб рекомендувати у законодавство ці доповнення і правки. Тобто ось це затягування з боку засновника інституції, Міністерства культури, було пов’язано винятково із законодавчими перепонами.
А от затягування з боку спільноти всередині академії все ж продиктоване внутрішніми переконаннями. І це ще одна велика проблема. Адже зміна назви не веде за собою зміну світоглядних парадигм багатьох викладачів, які досі працюють в академії і які справді прихильні до російської культури. Вони й досі не можуть її відкинути і вважають, що заборона на виконання російської музики на них тисне. Тобто, є значна частина викладачів, які досі продовжують спілкуватися російською мовою, і це насправді дуже сумна історія. В останні роки, коли я дописував дисертацію, я рідко заходив в академію. Але коли заходив, почасти чув російську. Таку, знаєте, як говорить "русская інтєллігенція", з таким дуже типовим акцентом і "возвишенной рєчью", і від цього стає дуже сумно.
