Фото надане Романом Муленко
Дотичність до чогось більшого, ніж власне "я" – це дуже класна штука
Привіт тобі, Романе!
Добрий-добрий ранок!
Нарешті ми почулись в ефірі Радіо Промінь! І одразу стільки питань до тебе. По-перше, буквально рік тому ти лунав в нашому ефірі з піснею в жанрі spoken word – а тут вже і заспівав! Хоча ми спостерігали тебе на сцені з гітарою не раз. Чому ти так довго дозрівав до того, щоб спробувати нарешті вийти з авторськими треками, у ролі автора-виконавця?
Ой, цей шлях досить довго в мене йде. Це просто банальна нестача ресурсів – як людських, так і фінансових. Під час війни було дуже багато проблемних моментів.
Зараз нарешті в мене з'явилась менеджерка і мінімальна команда, з якою я можу реалізовувати власні творчі ідеї і записуватись. Тому що коли ти робиш це все сам, тобі треба писати прес-релізи, комунікувати, домовлятись за вигрузку треків, записуватись. Ну, коротше, це дуже велика машина, яка на плечах одної людини дуже повільно їде.
І, власне, я повільно-повільно їхав, доїхав до того, що в мене знайшлась маленька команда, і тепер ми разом будемо рухатись, я думаю, швидше.
Ну, що ж, успіхів тобі! І, говорячи про команду – в тебе вже сколотився бенд чи все-таки ти сольний виконавець?
Так, бенд сколотився. Хоча поняття бенду, як такого, немає в цій конфігурації, тому що, в основному це музиканти, яким просто подобається моє музло, і вони такі: давай працювати! Немає такого, що ми збираємось на репетиції разом…
Це ж тільки слабаки роблять ці репетиції…
Так, репетирує той, хто не вміє грати (сміється). Ну, я маю на увазі, що весь цикл (продакш, все інше) я закриваю сам. Я сам собі пишу, щось придумую. Потім ми вже безпосередньо збираємося на репетиції, робимо аранжування всі разом. Ну і потім виходимо грати. Тому, як такого класичного бенду немає. Я більше, напевно, сольний виконавець – бо під деякі треки мені потрібен один склад, під деякі – інший.
Багато чого хочеться робити з симфонічним оркестром – це в ідеалі. Або хоча би зі струнним квартетом. Але ми поки що притримуємо це на потім.
.jpg)
Будемо чекати. Знаєш, нам пригадалась наша нещодавня розмова з музикантом Олександром Руснаком (Rusnak), який розповідав, що спочатку не вмів співати. Його навіть не хотіли брати до музичної школи, але потім якась крива вивела до успіху – він розcпівався і далі вигравав усі конкурси. А як щодо тебе? Чи питання таланту, гри на гітарі, співу ніколи не стояли і ти за замовчуванням вмієш все – просто як актор?
Це взагалі не так. Десь коли в 11-12 років я співав у шкільному хорі і в мене почав ламатись волос, мені сказали: Рома, давай ти не будеш співати? Я такий: ну, добре. А потім, коли вже вступав після університету до вечірньої музичної школи, на джазовий вокал, і на фортепіано – то на джазовий вокал мене не прийняли. І я такий: ахаха! Challenge accepted!
Аніко Долідзе – прекрасна джазова виконавиця. Я вчився рік у школі і себе дуже добре зарекомендував, тому що це було єдиною ідеєю, яка в мене існувала. Я весь свій вільний і невільний час ходив на музику, там сміялись – мовляв, давай ми тобі тут зробимо окрему кімнатку, ліжечко принесем, тому що ти перший приходиш і останній ідеш. І власне, я співав там і добре себе зарекомендував. І Аніко вже мене на перший рік навчання знала. І взяла мене, і ми з нею повчилися ще декілька років. Я дуже вдячний їй за це. Тому, так – історія мого співу запутана й непроста.
Нам вже не терпиться розпитати тебе про пісню "Тамагочі", але все-таки ще хочеться дізнатись про твою участь у виставі "Ребелія". Тому що, ти сам визнавав у своїх дописах і інтерв'ю, що до 2022 року не дуже відчував себе частиною українського культурного та історичного простору …
Це правда.
… А тут ти граєш Івана Світличного – людину, яка взагалі табори пережила через свою позицію, через мову. Як тобі в цій ролі і що в тобі змінилось? Як ти виріс як учасник українського культурного простору завдяки Івану Світличному?
Ну, цей процес почався дуже давно. І, власне, Іван Світличний – це результат тих внутрішніх трансформацій, які зі мною відбувалися. До повномасштабного вторгнення – це правда – я був малоросом. Я не відчував себе приналежним до якоїсь спільної культурної сім'ї. Я був таким "своїм серед чужих, чужим серед своїх". І після того, як почали сипатись бомби, я починав думати дуже багато щодо того хто я і що я.
Я ніколи не любив Москву. В мене там дядько якийсь актор. Мені батьки казали: може, поїдеш туди? А я люблю Київ, я люблю Україну. Але просто саме цієї культурної і мовної приналежності не було. Тобто, було таке: я хочу бути тут, але не в цьому контексті. Ну а після повномасштабки все радикально змінилось. Це як холодний душ, відкриті очі. Я вперше почав відчувати себе дотичнім до чогось більшого, ніж просто маленьке "я", яке вештається незрозуміло де. І це сильно вплинуло на мене. Я почав багато рефлексувати, цікавитись якимись речами. І це все змінило. Зараз я абсолютно не той, яким був я раніше. І дуже сильно вдячний. Бо дотичність до чогось більшого, ніж власне "я" – це дуже класна штука.
Дуже важливі і цінні твої слова. Дякуємо тобі за те, що ділишся такою важливою позицією. І просимо тебе нарешті розказати про новий трек "Тамагочі". Ти не виглядаєш як представник покоління, яке захоплювалось тамагочі – це скоріше ми застали цю іграшку…
Ну, мені 31!
Добре, питання закрите (всі сміються).
В мене старша сестра, у якої було тамагочі, власне… Взагалі, розповідати про власні треки – це не дуже така благодарна справа, я вважаю. Пісня – це те, з чим ти маєш прожити 3-4 хвилини, подумати, якщо воно відгукнулося, дізнатися більше, порефлексувати. "Тамагочі" – це просто історія абсолютного занепаду духу на початку, абсолютного нерозуміння взагалі, що робити, де ти знаходишся. І цей відчай трансформується у таке "Та пішло воно! Перемелемо, якось буде" (сміється).
Наостанок просимо тебе кількома реченнями звернутися до слухачів Радіо Промінь з тим, що тобі зараз найважливіше нам усім сказати.
Дуже важливо не втрачати себе і не втрачати голову від того, що відбувається. Бо цей потік інформації ... Дуже жорстко переживати такі моменти в історії. Просто треба бути свідомими і мати взаємоповагу один до одного. Це дуже важливо зараз. Бо якщо ми почнемо гризтися зсередини, нас нічого не врятує. Ми вже таки проходили. Тому, будь ласка, будьте взаємоввічливими. Дякую!
Слухати пісню Mulenko "Тамагочі", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2026" на Spotify, YouTube і YouTube Music.
