"Люди не хочуть усвідомлено споживати контент. Переважно вони слухають музику і дивляться фільми просто для того, щоб розслабитись. А не для того, щоб думати, чому вони слухають саме цю або іншу пісню. Але до цього треба приходити, якщо ми хочемо оберігати культурний простір."
Привіт. Пропоную одразу перейти до пісень. І першим у цій годині у нас прозвучав SHUMEI із треком "Цілуй".
Мені здається, він знайшов свою нішу й дуже активно туди б’є. У нього класно виходить. Я навіть був на його концерті один раз, і мені сподобалось. Я взагалі вважаю, що це один із найперспективніших наших артистів. Саме для ніші, яку раніше закривали частково "Океан Ельзи" й частково Олександр Пономарьов. І, до речі, те, що вони зробили фіт з Вакарчуком, — це теж було дуже забавно. Це якась така постіронічна історія, тому що їх дуже часто плутають суто вокально. Але це хороша, стандартна пісня. Мені від нього не вистачає хіба що експериментів, бо коли це вже десята балада в стилі Шумея, то хочеться чогось нового послухати.
Таке відчуття, що він існує поза трендами, поза часом, поза модою, робить те, що хоче. Як ти вважаєш, наскільки довго артист може проіснувати саме в такому стані?
Думаю, що поки є корпоративи, можна існувати в такому стані й постійно випускати одну-дві пісні на рік, які будуть більш-менш "залітати". Наприклад, у нього "Волосся" дуже сильно "залетіло" цього року. Це й правда дуже красива пісня, там хороший текст. А це рідкість насправді в попмузиці, щоб був прям дуже хороший текст. Але я думаю, що йому самому набридне рано чи пізно. Він справді хороший музикант, з ним працюють хороші музиканти, то я думаю, що їм просто в якийсь момент захочеться експериментів.
Фото: Олексій Бондаренко / Фото з його особистого архіву
Ніша, в якій він працює, здається, не дуже популярна в цілому для України. Я кажу про романси, балади. Насправді ще десять Шумеїв могло б бути, як ти думаєш? Ти погоджуєшся з цією ідеєю?
Ні, я не погоджуюсь, тому що це доволі популярна ніша, така музика в нас традиційно була популярна. Той самий Пономарьов з його "Варто чи ні" або "Я люблю тільки тебе". В той же час у Білик були схожі романси в такому типажі. Вакарчук починав теж багато в чому з подібних пісень, які "залітали" і ставали супер хітами. Тому ні, я думаю, що ця штука доволі у нас популярна. Причому вона популярна більше у старшого покоління. І я думаю, що "SHUMEI" — це аудиторія не підлітків. Він явно працює на старшу аудиторію, причому значно старшу за нього самого, що трошки парадоксально в цій ситуації, тому що зазвичай музиканти під себе пишуть музику, яку вони самі хочуть слухати. А він явно пише для старших. Я впевнений, що ця ніша велика, і дивно, що там насправді не так багато артистів.
Він ніби там поодиноко існує.
Михайло Хома й Олександр Пономарьов там теж існують і збирають Палац Спорту з такою музикою.
Це вже питання тяглості на українській сцені. Ми ж рухаємось далі. В нас ще був спільний сингл Артема Пивоварова і проєкту "SadSvit" — "Терпи". На цій пісні Олексій сказав: "Я думав, що забуду це." Але ми йому не дали цього зробити.
Справді непогана пісня, але я в якийсь момент втомився від експлуатації української творчості, маю на увазі поетичної, Артемом Пивоваровим. Насправді це абсолютно правильний крок. Я вважаю, що він дуже класно зробив, що популяризував багато поетів, про яких, я впевнений, багато хто взагалі не знав. Як, наприклад, Ґео Шкурупія з піснею "Барабани" з Klavdia Petrivna. Але коли він пішов по шкільній програмі, от тоді мені вже стало це виглядати, як якийсь чит-код. Бо цікаво, коли ти все ж віднаходиш штуки, які інші не знають. А коли це вірш, який ми буквально вчили, здається, в 8-му класі, то це для мене звучить трошки карикатурно. Але з іншого боку, сама музика і "SadSvit" класно туди вписався. Я так розумію, що "SadSvit" готує велике навіть не повернення, а приїзд в Україну. Весь цей час, наскільки я розумію, він був у Польщі. Він готує концерти, і аж цікаво, що там буде. Тому що зараз він уже не топ-1 артист в Україні, як він був у 2023-му році з піснею "Силуети" зі "СТРУКТУРОЮ ЩАСТЯ". Але люди його ніколи не бачили наживо, тож будемо дивитись, які зали він буде збирати.
Давай трохи покопирсаємось саме в цій пісні. Це спекуляція на класиці чи, навпаки, популяризація? Більше позитиву чи негативу з такої діяльності Артема Пововарова, як ти вважаєш? Бо йому цьогоріч трохи "прилітало" за цю історію.
Однозначно позитив. Насправді я не в таборі тих, які кажуть, що тільки "Пиріг і Батіг" — це справжнє опрацювання української поезії. Ні, неважливо, хто це робить, якщо вони це роблять щиро, чесно, і ти бачиш, що вони в це щось вкладають. Просто Артем Пивоваров зробив цього дуже багато, і через це ти просто банально втомлюєшся. Бо в його проєкті понад 20 пісень, і "Твої Вірші, Мої ноти" — там два альбоми, здається, вийшло з дуже різними зірками. Але мені здається, що він уже припиняє цю історію. Він уже награвся нею, зібрав сім Палаців Спорту в цьому році, в тому числі з цим матеріалом. Тому можна далі рухатись в іншому напрямку. Наприклад, пісня "Ток Ток", яку він робив з "NAZVA" минулого року, — ну прямо розкішна. Мені дуже сподобалась, при тому, що я взагалі не цільова аудиторія Артема Пивоварова. Але він дуже талановитий музикант, в будь-якому разі.
Ти скучив за тим, що він робив особисто?
Так. І враховуючи, що він не боїться експериментувати з жанрами, не боїться заходити в метал, з якого він взагалі вийшов, і це класно працює, особливо на концертах. Але він при цьому може і попмузику абсолютно різну писати. Тому мені хочеться, щоб він зараз трошки вийшов за межі оцієї поетичної історії і почав знову творити своє.
Всі вчителі зараз сумно зітхнули, тому що вони дякували йому насправді, що тепер діти співають ці пісні і знають їх напам'ять. І давай ще поговоримо про трек "2006" проєкту "не настане".
Скажу чесно, я від вас дізнався про цього артиста. Я читав його інтерв'ю у вас на Радіо Промінь. Звучить прикольно. Такого насправді дуже багато, і дуже важко з такою музикою пробитись далі, умовно, перших кількох синглів. Тому що зазвичай музикантам банально не вистачає структурності, менеджменту і внутрішніх сил продовжувати робити цю музику, поки вона не "злітає" на рівень великих залів. Але загалом класно звучить, веселий трек і працює для радіо.
"Думаю, що головна тенденція року — це ескапізм. Люди дуже втомились від війни, очевидно, і намагаються максимально відволіктися, в тому числі, за рахунок музики. І цим я можу пояснити, наприклад, шалене зростання популярності такого співака, як "Шугар" з піснею "Вона не хоче крем-брюле, в неї є Олєг", яка явно не несе глибинного змісту."
Ти можеш сказати про головні тенденції 2025-го року для тебе? І чи залишиться мейнстримом зрозумілий для всіх поп або power-поп?
Я думаю, що головна тенденція року — це ескапізм. Люди дуже втомились від війни, очевидно, і намагаються максимально відволіктися, в тому числі, за рахунок музики. І цим я можу пояснити, наприклад, шалене зростання популярності такого співака, як "Шугар" з піснею "Вона не хоче крем-брюле, в неї є Олєг", яка явно не несе глибинного змісту, і він це прекрасно знає, але людям під це хочеться розслаблятися. Плюс ця музика замінила дуже багато російської музики, яка раніше використовувалась, умовно, на п'яних вечірках або коли хотілось щось таке легке включити. Туди ж можна й Alena Omargalieva записати з її "Я не п'яна, я просто закохана" і "Цей мужчина тільки мій". Воно все для мене про ескапізм, про те, що люди хочуть якихось легких задоволень, і попмузика їм це дає.
Якщо в нас з'явилось багато виконавців, які можуть замінити російських, чому тоді ті ж підлітки повертаються до прослуховування російської музики? Як ти це поясниш?
Я говорив з кількома людьми на цю тему і сам намагався це аналізувати. Можливо, це частина форми протесту. Тому що підліткам завжди треба проти чогось протестувати, а протестувати проти власної держави в момент війни — якось глупо. Ти не будеш битися з системою або бодатися з поліцією, як це роблять в Америці підлітки, наприклад. Але в нас вже дуже багато української й вона стала обов'язковою. Тобто у тебе вже немає варіанту не знати українську, не говорити українською. Тому пошук російського, слухання російського стає такою собі формою підліткового протесту, на мою думку. Але я вже давно не підліток, тому мені не до кінця вдається насправді проаналізувати цей тренд. Але так чи інакше це все рухає нас до усвідомленого споживання, а усвідомлене споживання контенту — це дуже важко. Люди не хочуть усвідомлено споживати контент. Переважно вони слухають музику і дивляться фільми просто для того, щоб розслабитись. А не для того, щоб думати, чому вони слухають саме цю або іншу пісню. Але до цього треба приходити, якщо ми хочемо оберігати культурний простір.
Ми продовжуємо аналізувати пісні, які, на думку Променя, мають залишитись з нами надовго. І наступний у нас "DOVI" з треком "Чекатиму". Розкажи про твоє враження.
Це представник пацанської романтики під гітару, у нього всі пісні доволі схожі між собою, й на це є попит. У нас було багато такої російськомовної музики, зараз у нас є "DOVI", "100лиця", яка в схожому напрямку працює, є "kavabanga Depo kolibri", але до них у мене неоднозначне ставлення, тому що вони продовжують російською також писати, якщо я не помиляюсь. І плюс мені здається, що вони не в Україні теж. Але пісня "Чекатиму" — це цікава ревіталізація старого хіта, тому що я дуже добре пам'ятаю оригінальну пісню Діми Корса, я під неї зростав, я пам'ятаю кліп, знятий в "44" [йдеться про київський арт-клуб "44", що знаходився на Хрещатику,44 — ред.]. І взагалі, до речі, цікава історія. Ви знаєте, що Діма Корс — це засновник компанії "DepositPhotos"?
Так, я теж готувався до ефіру. [Сміються — ред.]
Просто колись я брав у нього коментар, і такий: "Стоп, я знаю це обличчя." Чувак продав компанію за 100 мільйонів доларів. Але конкретно ця пісня — я не розумію суть цього каверу, тому що він нічого не дає оригінальній пісні. Тупо майже один в один переграв те, що було, просто сам заспівав її. Схоже, Дімон Корс дав на це добро, бо тоді б вона не лунала. Але якщо ти вже робиш кавер на пісню, яка була раніше, і це не переклад, наприклад, з російської на українську, то я чекаю, щоб там щось змінилось, щоб додалось від самого артиста щось нове, а тут я цього не побачив.
А що ти думаєш про переспіви як про інструмент популяризації молодого артиста, менш медійного?
Вони класно працюють, але вони можуть вбити артиста. В тому плані, що тебе починають асоціювати тільки з цією піснею і з оригінальним виконавцем. В якийсь момент, мені здається, "Люди, як кораблі" у версії "Антитіл" лунали частіше, ніж у версії Скрябіна. І мені здається, що люди почали асоціювати Тараса Тополю з цією піснею і з творчістю Скрябіна, а не з творчістю "Антитіл". Тому це дуже небезпечно. Потім він викрутився, тому що "Антитіла" — дуже продуктивний гурт. А є такий співак, як OKS, який випустив "Ніченьку" Тіни Кароль українською мовою. Вона "залетіла", все було супер. А от його власна творчість просто десь загубилась на фоні цього каверу, і він ніяк не може піднятись.
Фото: Дмитро Захарченко, Олексій Бондаренко, Леся Антипенко / Фото Радіо Промінь
Тим не менше, в нас молоді артисти часто розпочинають із переспівів і використовують TikTok, який стає інструментом для популяризації артиста. За його допомогою вони перевіряють, чи "залітає", наприклад, їхній кавер. Що ти взагалі думаєш про TikTok як майданчик для злету? Чи може бути після цього довговічною популярність артиста? Чи це просто як спалах?
Залежить від того, як працює артист. TikTok дуже небезпечний. В ньому дійсно дуже легко стати швидко популярним, але дуже мало хто вміє цим користуватися. Тому що після того, як у тебе "залетів" TikTok, або якась пісня стала популярною, треба дуже-дуже активно працювати, щоб підтримати цю історію і перетворити випадкових глядачів на свою фан-базу. Є буквально кілька артистів, які з цим грамотно попрацювали. Та сама "Кажанна", наприклад, або "Шугар", який фактично капіталізував свій скетчевий потенціал в TikTok, перетворивши його на музику. "Кажанна" теж починала з трошки дурацьких пісень, а потім почала робити серйозну творчість. Хоча вона розуміла, що на неї ходять більше як на гумористку, а потім уже як на артистку. Або, наприклад, "Tember Blanche", які теж колись "полетіли" в TikTok, а потім дуже-дуже систематично почали випрацьовувати свою фан-базу і зараз навіть без TikTok можуть зібрати концерт у Києві.
Я так розумію, тобі не подобається "Ти гірка, як дупа огірка"?
Не дуже хороша пісня. Але мені подобається "Кажанна" загалом як артистка, і мені подобається, що вона експериментує і пробує дуже різні речі.
Ми щойно прослухали спільну роботу ANDRUX і Каті Бльостки — "Любов, борщ, газони". Вона з тих пісень, що базуються на почутті гумору, на впізнаваних мемах. Аудиторія загалом у нас любить такі речі. Ми пам'ятаємо, з чого починала Jerry Heil — з "Білих кросів". А як ти ставишся до таких проявів у 2025-му?
Коли я бачу, що блогер починає співати, мені стає трошки ніяково. Я завжди боюсь, що там буде щось ужасне. Але я пам'ятаю, як я побачив цей кліп (переважно кліпи ми дивимося в редакції), і я такий: "Блін, ну, нормально. Реально прикольно." Плюс я знаю, що Катю Бльостку цінують на книжковому ринку. І люди, які читали її книжки (я, на жаль, не читав), всі хвалили. А це уже показник, що якщо людина хоча б добре робить свою основну справу, то, скоріш за все, вона постарається і в якомусь сайт-проєкті. Власне, це й видно по цьому треку, він класно вийшов. Мені здається, що він Андруха сильніше "підсвітив", ніж його власна творчість до цього дуету. Тому тут нуль запитань. Просто дуже часто блогери починають співати тому, що не знають, що їм ще робити. І от тоді це виглядає мрачно. А тут — це виглядає доволі логічно і більше, як прикол, який доволі непогано вийшов.
Ще одна пісня, яку ми прослухали, — це "Лютий не минає" Святослава Вакарчука. Взагалі цей рік для "Океану Ельзи", для Вакарчука насичений датами, ювілеями. Розкажи, по-перше, що ти думаєш про цю пісню, і по-друге, як ти оцінюєш творчість "Океану Ельзи" станом на сьогодні?
Це ж сольний Вакарчук, це не "Океан Ельзи", і він його записував з "Гуртом Дно". І я дуже люблю цей трек за його барабани, тому що це барабани, які я обожнюю в інді-музиці. І їх ніколи не буде в "Океані Ельзи", тому що вони грають все ж таки передусім рок-музику. А тут — це прямо той інді-поп, який я слухаю сам по собі. Наприклад, є гурт "Hospitality", який навряд хтось знає, бо він дуже нішевий. Але там воно от так і звучить. І коли я це почув, то зрозумів, чому саме Святослав Іванович вибрав "Гурт Дно", щоб зробити цю пісню. Можливо, вони ще будуть робити пісні, тому що зараз вони турять в його сольних проєктах. А для "Океану Ельзи", мені здається, цей рік ознаменувався передусім виходом фільму "Океан Ельзи. Спостереження шторму", в якому мав честь зніматись і я. І вони турили з цим фільмом, по факту. Мені здається, він доволі успішний. Багато моїх знайомих казали, що ходили в кіно на цей фільм. І, в принципі, сам фільм теж вийшов доволі непогано.
Що стосується Святослава Івановича, яким ти вбачаєш його подальший розвиток, можливо, окремо від гурту?
Я думаю, він буде й надалі з "Гуртом Дно" писати музику, можливо, буде якийсь альбом. Бо поки вони випустили цей трек, і якось воно все заглохло на цьому, тому що "Як ніколи" "полетіла". Просто коли ти робиш музику під брендом "Океану Ельзи", який є величезним насправді, то ти дуже обтяжений певним форматом. Там уже важко експериментувати, ти змушений так чи інакше писати хіти, врешті-решт. І Слава Вакарчук це прекрасно розуміє. А в сольній творчості: хочеш інді-поп — ось тобі інді-поп, хочеш джаз — зробив проєкт "Вночі", хочеш просто музичку, яку сам під піаніно написав, — зробив проєкт "Оранжерея". І це класно, це означає, що людини дійсно любить музику і намагається її творити далі, попри те, що фактично як музикант він досяг уже всього в цьому житті.
Тут цікаве спостереження: Святослав Вакарчук спочатку досяг усього з "Океаном Ельзи" й лише після цього вирішив, що в нього є особисті нереалізовані музичні вподобання. І є молоді артисти, які одразу починають з кількох проєктів. Як ти думаєш, вони можуть повноцінно їх розвивати? Чи згодом все ж таки залишиться якийсь один проєкт, або вони об'єднаються?
Зазвичай все впирається в хіт. Коли виходить хіт, то починаєш будувати кар'єру навколо цього хіта. Бо без хіта дуже важко кудись рухатись. Є приклади гуртів, які існували по 20-30 років без хіта і все одно ставали великими, але це одиниці, тому що люди банально втомлюються цим займатись. Тому всі шукають хіт, але хіт тебе обтяжує потім. І тобі хочеться потім писати такі самі пісні, ти їх пишеш, а люди не задоволені й кажуть: "Давайте щось нове." Ти випускаєш щось нове, а нове їм не подобається, тому що вони хотіли старе. І ця постійна боротьба, як мені здається, відбувається всередині будь-якого артиста.
Наступна у нас Ana Pri з піснею "Цей джаз". Що можеш сказати про неї?
Це теж артистка, про яку я дізнався від вас насправді, перед цими ефірами. Послухав, подивився, що в неї є. З джазовою музикою важко пробиватись у цій країні. У нас навіть кілька топових співачок пробували пробиватись, і воно тонуло, незрозуміло де. Але, наприклад, Мія Рамарі, мені здається, цікаво працює. Вона використовує джазові штуки, але вплітає їх у свою попмузику. Тут теж так само. Але треба хіт. Поки не буде джазового або навколоджазового хіта, то буде важко. Мені, наприклад, дуже подобається виконавиця "RAYE", яка "залетіла" в цьому році в TikTok із піснею "Where is my husband". І от вона якраз починала з джазового вокалу, і вона на Amy Winehouse явно орієнтується. Якщо вслухатись, то там і хіп-хоп є, і рок, і що завгодно. І воно прям офігєнно звучить. У нас поки я такого не чув, і ця пісня для мене поки теж не є потенційним хітом.
Якщо говорити в розрізі творчості Ana Pri, в тебе немає відчуття, що тут недопрацьовують якраз таки засоби масової інформації? Ті, які повинні підтримувати подібні починання артистів, а не казати: "Нам не підходить цей ваш джаз." Бо в різних виданнях довгий час існувало таке ставлення, що все, що не популярне і не має великих переглядів, нам не потрібне.
У нас загалом велика проблема з цію драбиною нагору для артистів, для митців, для потенційних зірок. Тому що не так багато майданчиків, де можна себе проявити. Умовно, чому всі так дивляться Нацвідбір на Євробачення? Тому що це фактично величезне реаліті-шоу для артистів, де вони можуть показати свою музику. У нас були такі шоу, як "Х-Фактор", "Голос країни", але там ти переважно співаєш кав'єри. Ти там можеш трошки себе прокачати як артиста, і дехто насправді з цього колись скористався, як гурти "Epolets" або "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ", чи Христина Соловій. Але все одно це кавери. А там, де своя музика, — ну от Нацвідбір я можу згадати. Слава Богу, є Радіо Промінь, яке готове ставити в ефір дуже багато тієї музики, яку більше жодна радіостанція ніколи в житті не поставить. І це класно, тому що таким чином, насправді, створюється знання про артиста. Бо часто, мені здається, артисти недооцінюють, що про них сказав якийсь блогер, десь хтось згадав. Я по собі знаю, що коли мені приносять артиста, про якого я вже хоча б від когось чув, я зачіплюсь. Просто тому, що я такий: "Ой, я про це знаю." А коли я перший раз бачу це ім'я, скоріш за все, буде трошки інше враження.
Окей, "OMUT" із треком "Речовина". Ти знав про цього артиста?
Ні, я не знав про цього артиста, але послухавши трек, зрозумів, чому я про нього не знав. Це зовсім не моя музика. Це знову ж таки тема пацанської романтики, але це більш загорнуто в еренбішне звучання, тоді як у "DOVI" воно більш гітарне. З такою музикою дуже важко кудись пробитись, тому що її дофіга. Такої музики дуже багато випускається постійно, і кліпи, і вони всі страшенно однотипні. І мені здається, що в такій музиці артисти дуже недопрацьовують з текстом. Тому що, наприклад, англомовна музика в цьому плані пішла дуже-дуже вперед, і вона, я б навіть сказав, вульгарна. Той самий "The Weeknd", якщо почитати його тексти, — ну там жесть. У нас таке не пропустили б у жодний радіоефір насправді. Але за рахунок цього це й працює. Тому що люди такі: "Це прям жиза, прям круто!" А тут дуже часто — це стандартні тексти про любов: "Я тебе кохаю, а ти мене ні, я сиджу сумний." Ну воно не працює. Тут треба вибиватись саме за рахунок текстів, а не за рахунок музики.
Але ж в якийсь момент цю музичну простоту, про яку ти кажеш, всі почали вважати запорукою успіху. Мовляв, все зрозуміло, береш гітару, чотири акорди, й це потім гратимуть на вулиці. Ти вважаєш, що цей шлях неможливий?
Тому що написати пісню "На небі" або пісню "Уночі" дуже важко. І треба мати реально дуже глибокий внутрішній талант. Не дарма Святослав Іванович Вакарчук так любить "YAKTAK" і зробив з ним спільну пісню. Тому що "Уночі" — дуже хороша пісня. Так само, як пісня "Чекатиму" Діми Корса. Хоча, скоріше за все, ми не знаємо жодної іншої пісні Діми Корса, якщо ми не супер фанати, які копалися в тому, здається, єдиному його альбомі. А пісню "Чекатиму" — знаємо досі. Так само, наприклад, як пісні "Вона" або "Тебе це може вбити". Це просто пісні, які дуже-дуже хороші за своєю суттю, і написати їх спеціально — надзвичайно важко.
І останній трек на сьогодні — це спільна робота Korolova і Юлії Саніної "Higher Calling". Korolova — це відома в світі діджейка. Як ти думаєш, ця колаборація для того, щоб допомогти Саніній вийти на європейський ринок?
Що стосується конкретно Саніної і Європи, мені здається, в якийсь момент у неї був активний напрямок, і це Європа. Вона доволі добре, до речі, провела Євробачення англійською мовою, все було супер. І вони й турять, я так розумію, в Європі. Але тут треба враховувати особистий контекст, що "The Hardkiss", по факту, зараз дислокується в Європі. Саніна приїжджає періодично в Україну і навіть давала концерти, навіть був цей тур "Soft Kiss" без "The Hardkiss". І все це виглядало відверто дивно. Потім вона поверталась в Європу, знімала там кліпи, і все ніби ок. Але ось цей трек, бо це більше трек, а не пісня, теж, мені здається, був у напрямку туди, але якось воно застрягло. Для мене зараз Юлія Саніна знаходиться в якійсь суперпозиції, де вона нібито є, а нібито її нема. Вона з'являється на телебаченні, наприклад, у "Танцях з зірками", я вчора дивився, є Юлія Саніна. А в музичному українському просторі я не розумію, де вона й чи вона щось робить. Так само, як і гурт "The Hardkiss". Він нібито є, щось випускає, але поза контекстом.
А про Korolova в тебе є що сказати?
Korolova — топ. Вона виступає на всіх топових фестах, і її дуже люблять. У нас в принципі доволі багато саме діджейок українських, які вийшли на світовий рівень. Miss Monique у нас є, та ж Korolova. До речі, я не знаю, куди поділась Dj Nastia. Але важко робити "нічну" сцену в країні, в якій комендантська година майже по всій території країни. Те, що в нас взагалі проходять якісь вечірки, які стали вже не дуже вечірками, а скоріше, "денками" якимось. І це вже дивовижно, що таке відбувається. Тому що, я думаю, якби таке сталося в Європі, умовно комендантська година, то там би вся танцювальна сцена "схлопнулась" мінімум на рік-два. А у нас все відбувається, діджеї з'являються, і так, у них є можливість поїздити по фестивалях за кордон. Супер! Це один з наших брендів, які ми можемо використовувати для популяризації України.
"В плані трендів, я думаю, що люди будуть поступово відходити від TikTok у довгі формати. Мені здається, люди дуже втомились від 30-секундного контенту."
Давай ще поговоримо про прогнози на 2026-ий рік. Яким взагалі ти його бачиш?
Мене радує, що активізувалась держава в цьому плані. Перезапустився УКФ (Український культурний фонд). Я розумію, що для широкого глядача, можливо, це мало що говорить, але це ледь не найбільша культурна інституційна програма в Україні, яка підтримувала музикантів і митців. І там довго були проблеми, він не дуже коректно працював. Зараз є всі ознаки, що він буде працювати краще, і гроші виділили. І це реально може підтримати артистів, які не можуть самостійно пробитись без грошей, і які не знають, що робити з точки зору бізнесу. Тому в плані державної підтримки я вперше за багато років налаштований позитивно, тому що раніше я прям активно критикував Міністерство культури за те, що мало робилось у цьому напрямку.
А в плані трендів, я думаю, що люди будуть поступово відходити від TikTok у довгі формати. Мені здається, люди дуже втомились від 30-секундного контенту. І такі гурти, як "Пиріг і Батіг", які грають довгу медитативну музику, і "DakhaBrakha", які, в принципі, теж не шкодують часу, будуть потрошку підніматися просто тому, що людям буде хотітись вийти кудись у довгий формат, сходити в філармонію, на великий концерт з оркестром, а не просто слухати те, що тобі потрапило в стрічці.
"Фактично український музичний ринок перетворився на закритий мікрокосмос. До нас не приїжджають західні артисти. Слава Богу, перестали приїжджати російські. І виходить, що артисти конкурують тільки між собою. І є ціле покоління людей, які ніколи не були на закордонному фестивалі або ніколи не бачили Тейлор Свіфт, або "Enter Shikari", або "Muse"."
І ми все ще не проговорили 2025-ий рік. До чого тяжіє зараз український слухач і виконавець?
До попмузики однозначно. Всяка доволі легка попмузика, про що ми говорили на початку, вона набирає. Тому у нас "Шугар", Alena Omargalieva, Анна Трінчер і так далі. Вони потрошку збирають все більші і більші зали. Але з точки зору жанрів у нас є проблема в тому, що фактично український музичний ринок перетворився на закритий мікрокосмос. До нас не приїжджають західні артисти. Слава Богу, перестали приїжджати російські. І виходить, що артисти конкурують тільки між собою. І є ціле покоління людей, які ніколи не були на закордонному фестивалі або ніколи не бачили великого артиста наживо, маю на увазі Тейлор Свіфт, або "Enter Shikari", або "Muse". А це абсолютно інший рівень дуже часто. Артем Пивоваров, до речі, офігєнні шоу робить, це світовий рівень. Але на середній сцені, коли тобі особливо немає з ким конкурувати… От я нещодавно бачив фрагмент інтерв'ю Сашка Хоменка з "МУР", який каже: "Ну з ким нам конкурувати, ми сім "Жовтневих" поспіль продали?!" І правда, їм немає з ким конкурувати, навіть попри те, що до якості їхнього контенту є претензії в тому числі у самого Сашка Хоменка. Але навіщо робити краще, якщо все одно краще за тебе ніхто не зробить? І от це велика проблема — відсутність конкуренції. Звісно, вона спричинена абсолютно очевидними об'єктивними факторами: це війна, яка не припиняється. І плюс вона "вимиває" дуже багато людського ресурсу, і, на жаль, дуже багато людей гине, в тому числі, які могли б творити цей контент. Але суто з точки зору ринку, відсутність конкуренції, мені здається, породжує те, що не дотискають там, де можна було дотиснути.
Це насправді такий заділ, як то кажуть, на 2026 рік. Тобі дякуємо, що завітав до нас і поспілкувався.
Слухати плейліст "УкрТоп 2025" — добірку найяскравіших хітів українських артистів від Радіо Промінь, — можна за посиланням.
І чекайте продовження розмови з експертами про українську музичну сцену в 2025-му році, а також, яких тенденцій варто чекати в 2026-му. В шостій частині ведучі Радіо Промінь поспілкувались, зокрема, з музикантом, композитором, диригентом і клавішником гурту "Океан Ельзи" Мілошем Єлічем, тож не пропустіть.
