Фото надані Павлом Крохмальовим
Ноти не так багато значать – це просто букви. Але якщо ти не маєш чого сказати людям, чи не маєш історії, яку ти конче хочеш розказати, то тобі ті ноти до одного місця. Тому, власне, створити історію – про що ти хочеш сказати тими буквами, тими нотами, – це головне. І головне, щоб це була правда
Сьогодні в нашій студії – Павло Крохмальов, про якого можна сказати, що він єдиний з учасників гурту Брати Гадюкіги, який має консерваторську освіту!
Привіт, друзі, радий вас бачити.
А ми які раді, що ти до нас зайшов! Наша Аня взагалі говорить, що вона щаслива людина, бо має можливість кожного місяця працювати з Павлом в проєкті Музично-поетичного клубу, де разом з відомими акторами і музикантами читає вірші українських поетів…
І ця просвітницька місія мені дуже подобається! І подобається такий формат. Я хотів би розвивати його.
Ми хочемо нагадати, що 20 січня виповнилось 20 років з моменту проведення того історичного камбеку Братів Гадюкіних, який відбувся в столичному Палаці спорту. 12 тисяч людей, 28 градусів морозу – є що згадати, чи не так?
Боже, я й забув! Скільки років пройшло?
Двадцять років! Пам’ятаєш як це було? Як готувались, що лежало на твоїх консерваторських плечах?..
Нічого не лежало! Насправді, це був цікавий момент, бо ми давно не бачилися з Кузею і з пацанами. Саме очікування того, що ми нарешті разом не тільки ментально, а й фізично… Але от ми зустрілися, почали репетиції. А Кузя приїхав і такий: "От я дурний! Я ж текстів з собою не взяв!". А йому Ліля наша (бек-вокалістка Лілія Кувалдіна, – прим. ред.) каже: "Так інтернет же є!" Технології вже настільки розвинулись. Лілечку люблю дуже! (сміється).
І коротше: день концерту, всі слова вже вивчили, а тут 28 градусів морозу! То наш товариш, який мав привозити нас на майданчик, цілу ніч час від часу грів машину, щоб вона завелась у потрібний момент. І людей на концерті було стільки! А наша принципова позиція була, щоб зробити ціну на квитки дуже доступною, демократичною (квитки коштували від 20 до 50 грн, – прим. ред.) Але то не дуже допомогло, бо перекупи їх набрали і продавали як їм хотілося. Але головне, яка була атмосфера в залі! І на той момент це був рекорд відвідуваності, і я шалено вдячний всім людям, які прийшли в такий мороз. І були помічені люди, які в залі Палацу спорту курили марихуану…
Айяйяй! Хто ж це був (усі сміються)?
Я не скажу вам. Але то дуже було приємно, тому що це показник демократичності, тепла і якоїсь єдності з тим, що відбувалося на сцені. Бо була суцільна радість!
Фото: Павло Крохмальов
Якщо говорити про Братів Гадюкіних, то це той гурт, який викликає радість – атмосферність, тепло, єднання і демократичність у найкращому сенсі. Тому що ми можемо бути дуже різними і при цьому поважати один одного. І дякуємо вам, що ви цю планку поставили… Ти ж до гурту долучився в 1991-му?
Десь так: в 1990-1991-му. Точніше не згадаю.
Зараз ти більше займаєшся композиторською діяльністю – створюєш музику для телебачення, кіно. Сумуєш за часами "гадюківщини", так би мовити?
Я не сумую, бо проєкт же ж існує! Власне, зараз відбувається такий період, коли … знаєте, кожній людині треба в якийсь момент зупинитися в тому коридорі, в якому вона рухається і в якому все знає… десь там світло в кінці… а зараз в нас такий період, коли ти йдеш по цьому коридору, а в тебе зліва двері і справа двері, і можна й туди зазирнути. Ви ж розумієте, що ноти не так багато значать – це просто букви. Але якщо ти не маєш чого сказати людям, чи не маєш історії, яку ти конче хочеш розказати, то тобі ті ноти до … місця, потрібного всім (всі сміються). Тому, власне, створити історію – про що ти хочеш сказати тими буквами, тими нотами, – це головне. І головне, щоб це була правда.
Ми нещодавно розказували про рок-оперу "Патріот", де серед іншого звучать і пісні Братів Гадюкіних. Розкажи, будь ласка, наскільки часто зараз тебе просять інтегрувати музику Гадів до якихось творів, які стають сучасним високим мистецтвом, не побоїмся цього слова?
Знаєте, дуже смішна історія. Бо коли ти пишеш, граєш, виступаєш – ти не думаєш, що це може стати історією. А воно бере – і потрапляє в історію. А вже люди, для яких і робиться все це, вони визначають – чи їм подобається, чи їм заходить і чи відповідає якимось життєвим особливостям.
Не хочу вішати медалі на груди, але феномен Гадюкіних як такий – це шлях в Україні разом з історією її розвитку. Наше становлення співпало якраз із розвалом Совка і становленням України, як такої складної країни, яка виборювала своє існування і в якій живуть звичайні люди – і герої, і наркомани, і музиканти, – і кожний має своє життя. І це життя ми й показували в своїй творчості. І відповідно, цей елемент історії береться зараз для постановки таких ось синтетичних жанрів, як рок-опера, як вистави, як фільми. І я людям, які це зробили, і роблять – до речі, "Патріот" зараз йде в Київській муніципальній опері! – дуже вдячний. Що беруть наші (і не тільки наші, там і Марічка Бурмака, і Тарас Петриненко, і Скрібін) твори! І творення цих вистав доводить, що це потрібно. А для артиста це найбільше щастя, коли якийсь твій крок береться в якості вектора для показання історії.
Наостанок. Що би ти хотів зараз нам всім сказати – в контексті чого завгодно? Що ти відчуваєш, що слухачам Радіо Промінь зараз потрібно почути?
Так багато хейту зараз кругом… Я би хотів побажати, щоби ми краще підтримували одне одного, любили один одного. Бо ми робимо одну й ту саму справу: ми хочемо жити в найкращій країні, з найкращими людьми. Так давайте обійматися! І кохатися!
