Ілюстративне фото: kviten.com
"Українські кондитери завжди опиралися саме на національну сировинну базу"
Із кожним роком ми експортуємо більше і більше, тобто експорт кожної тони є дорожчим від року до року. Зараз у нас тонна коштує орієнтовно понад 3 тисячі доларів. Це непоганий показник саме для харчових продуктів. Взагалі українські кондитери завжди опиралися саме на національну сировинну базу. Так, зараз є певні проблеми, як і в усіх, це зрозуміло. Але наші аграрії забезпечують галузь достатньою кількістю якісної сировини. Ми дещо повинні імпортувати, ті ж какао продукти ми не можемо вирощувати, тому ми імпортуємо якісь ароматизатори, ще щось. Так, це є, але левова частка формується саме за рахунок суміжних галузей. І коли ми експортуємо кондитерку, це означає, що ми експортуємо також український цукор, борошно. Зокрема, треба сказати, що експортувати цукор важче, бо це не товар, а сировина і вона орієнтується на біржові ціни. Але проблема в тому, що, наприклад, в Євросоюзі експорт цукру обмежений квотою. Ми могли б більше експортувати туди. А щодо кондитерки квоти немає. Між Україною і ЄС нульова ставка мита на наші кондвироби і на європейські теж. Для європейських кондвиробів немає жодних митних бар'єрів в Україні, але ми при цьому експортуємо туди більше, ніж вони сюди, що добре. Тобто фактично на дуже складному, конкурентному європейському ринку ми багато в чому перемагаємо в цій конкуренції. Це складний тривалий процес, звичайно. Він дуже складний прямо зараз, тому що ми маємо дуже складні ефекти війни, які впливають на наш бізнес. І об'єктивно тиск війни на собівартість продукції в Україні значно більший, якщо порівняти умовно з польською чи німецькою компанією, яка виробляє аналогічні вироби.
"Експорт — зараз виклик №1"
Власне, питання ще в тому, що ми не можемо не експортувати і не нарощувати експорт, тому що ми дуже багато втратили споживачів в Україні. Ми маємо відновити той же збут, але шукаємо фактично 8-9 млн за межами нашої країни для того, щоб хоча б вирівняти ситуацію з довоєнною в обсягах виробленої продукції в Україні. Тому це фактично питання виживання для нашої галузі. Не лише для нас, а й для інших харчовиків теж, які так само втратили – і молочники, і хлібопекарська галузь, і виробники м'яса, ковбас. Тому експорт – це зараз виклик №1. І попри дуже складну ситуацію в Україні, ми намагаємося все-таки цей виклик подолати.
"Людей дуже важко знайти, їх просто немає"
Треба сказати, що на сьогодні не може бути такого питання як відносно чесна конкуренція між нашими виробниками і нашими конкурентами в інших країнах, тому що об'єктивно логістика в нас зараз набагато дорожча. Доступ до імпортованої сировини важчий, в тому числі через ту ж логістику. Доступ до робочої сили значно ускладнений, через зрозумілі причини. Наприклад, я був недавно на фабриці в Харкові. Вона якраз була створена в 22-му році під час війни. Навіть, коли Харків був у напівоточенні, вони вже почали ставити обладнання і виробляти дуже цікаві кондитерські вироби. І коли приїжджають автомобілі під завантаження чи вивантаження, вони вимушені виводити людей, які працюють на виробничих лініях, перевдягати їх і вивантажувати або завантажувати транспорт, а потім вони повертаються назад. Власне, нічого з цим не зробиш, тому що людей дуже важко знайти, їх просто немає в тій кількості, яка потрібна. Ми зараз відчуваємо достатньо сильний дефіцит робочої сили.
"Дуже великий дефіцит водіїв"
Скільки саме людей зараз не вистачає?
Це залежить від виробництва, від автоматизації і багатьох інших питань, але в цілому ми бачимо, що це показник десь на рівні 15-20%. Дуже великий дефіцит водіїв. І, на жаль, держава тут нас не зовсім чує. Майже рік нам довелося сперечатися з МВС України, щоб вони змінили процедуру отримання водійських прав. І вони таки змінили. Питання в чому полягало? Нам потрібно було, щоб дозволили отримувати наступну категорію прав без витримування цього однорічного періоду, так званого стажування. Тобто за звичайним нашим регулюванням, коли людина отримує певні водійські права, скажімо, категорія С, після цього вона має рік чекати для того, щоб отримати право піти вчитися на категорію ,скажімо, СЄ. Ця категорія стосується напівпричепів, автопоїздів і якраз на цей транспорт в Україні орієнтовно 40 тисяч водіїв не вистачає. Інколи навіть автомобілі просто стоять, бо нема кого посадити за кермо. І нібито очевидна річ, що треба цей період річного стажування скасувати. Але МВС фактично саботувало цю роботу протягом майже року. І якби не наполеглива робота тодішнього Мінагропродполітики, і зокрема пана Тараса Висоцького, який тоді був першим заступником міністра, і він фактично "дотиснув" МВС, щоб вони погодилися все-таки цей "річний стаж" відмінити. Нарешті вони це скасували, але цей крок дасть ефект не відразу, для цього треба майже й пів року.
Тепер наступний етап нашої боротьби з МВС – довести їм, що необхідно зразу дати можливість навчатися на ту водійську категорію, яка потрібна, а не отримувати послідовно всі категорії до неї. Бо це ж майже цілий рік треба тільки навчатися. Тут вони мотивують, що такого регулювання немає в Євросоюзі, але ж там нема війни. Але таке регулювання є, наприклад, у США, де можна отримати будь-яку ліцензію відразу. І це правильно, тому що немає потреби вчитися, скажімо, пілоту літака, починаючи з велосипеда. Тому процес триває. На жаль, держава далеко не завжди реагує ефективно на ті виклики, які перед нами постають. І це ще один, насправді, проблемний момент. Інколи таке враження, що держава – це якесь створіння з багатьма руками. Причому жодна рука не знає, що робить інша і часто вони роблять зовсім протилежні речі, які заважають одна одній.
"Для компанії проблема в тому, що майже вдвічі зростають витрати на медичні комісії"
Наприклад, у нас зараз є дуже важливе складне питання. Власне, всі ми знаємо ситуацію з постачанням електроенергії і з тим, що сама ж держава вустами і центральних органів виконавчої влади, і місцевих адміністрацій закликає перейти на роботу в нічний період. Це зрозуміло, бо зменшується навантаження на мережу і це дозволяє якимось чином долати проблему енергозабезпечення. І в той же момент, наприклад, Міністерство охорони здоров'я видає наказ №1393, в якому примушує всіх працівників, які працюють у нічний час, проходити поглиблений медичний огляд, аналогічний тому, який застосовується для працівників, які працюють у важких умовах або з небезпечними речовинами. Такого регулювання немає в ЄС, але чомусь це вводиться в Україні. Для компанії проблема в тому, що майже вдвічі зростають витрати на медичні комісії. Це ж не безплатно, це приблизно мільйон гривень витрат. І насправді немає жодних підстав це робити. Тим більше зараз, коли держава з одного боку сама закликає працювати в нічний період. І тут же нам каже: "Але за це більше заплатіть тепер". Яким же чином?
Цей же наказ ще деякі цікаві речі запроваджує. Наприклад, для цих обов'язкових медоглядів має бути обов'язково лікар-профпатолог, він має цю комісію очолювати. А проблема в тому, що в багатьох комісіях, в багатьох лікувальних закладах, на базі яких ці комісії створюються, просто нема такого лікаря. І треба час, щоб або підготувати його, перевчити, або десь знайти. А де ти зараз його знайдеш? Зараз просто немає цього лікаря і компанії не можуть проводити ці профогляди на місцях, де вони працюють. Тобто очевидно, що, мабуть, треба цей наказ на військовий час хоча б відтермінувати. Це просто одне з питань, яке впливає на наш бізнес, на наше виробництво. До речі, з приводу того, щоб цей наказ відтермінувати або взагалі відмінити, фактично всі харчові асоціації підписали спільне звернення до міністра охорони здоров'я, до міністра економіки.
"Нам треба вижити перш за все зараз"
Якась реакція міністерств вже є на ці звернення?
Ні, ми поки що не бачимо відгуків. Ми сподіваємося на якусь дискусію, на якийсь процес ефективної взаємодії між харчовим бізнесом і Міністерством охорони здоров'я. Ми передбачаємо, що чиновників буде апелювати до питань нібито здоров'я. Але треба сказати, що в Євросоюзі і без умов війни немає такого регулювання, а цей же наказ подається як євроінтеграційний. І навіть в тих випадках, коли ми десь діємо на межі регулювання, треба розуміти, що це війна, нам треба вижити перш за все зараз. І коли підприємства працюють при цих всіх красивих цифрах експорту, ми не відновили довоєнні обсяги виробництва, на жаль. Ми намагаємося компенсувати втрату споживача в Україні нарощуванням експорту, тобто ми шукаємо цього споживача за межами України. Але до обсягів виробництва, які були, скажімо, в 21-му році, ми поки що йдемо. Так, нам уже небагато залишилося. Багато в чому проблема вирішена саме за рахунок достатньо активного розвитку експорту, але треба сказати, що ця наполеглива діяльність відбувається в дуже важких умовах. Фактично ми працюємо, використовуючи всі наявні ресурси. І тут би ми очікували від держави все-таки більшої допомоги, більшого розуміння і ефективнішої роботи. Це дуже потрібно саме зараз.
"Це ж повернеться сторицею"
Також дуже важливе для галузі питання пошкоджень внаслідок безпосередньо ракетних ударів, шахедних атак. У нас є компанії, які отримали такі пошкодження. Це середні, великі компанії. Їм зараз дуже важко відбудовуватися за рахунок власних ресурсів, враховуючи, що ми працюємо плюс-мінус на межі беззбитковості в достатньо непростих умовах. Мені здається, що тут якраз було б дуже доречно, якби держава поширила програму пільгового кредитування "5-7-9" для тих компаній, які були зруйновані або пошкоджені саме внаслідок ракетних або бомбових ударів для того, щоб дати їм можливість відновитися. І тут же питання в тому, що не треба багато грошей, бо йдеться виключно про компенсацію відсотків кредиту. Сам кредит компанія буде виплачувати все одно. Але треба відбудуватися, щоб запустити знову лінії, знову створювати робочі місця, платити податки, приносити валютну виручку. Тобто це ж повернеться сторицею. На жаль, поки що теж йде лише комунікація з цього приводу. Також є звернення харчового бізнесу з проханням врахувати це питання саме для тих компаній, які зазнали пошкоджень.
Олександр Балдинюк. Фото: facebook/marina.burdejna
Питання імплементації Директиви ЄС 2019/633
Є ще одне важливе питання, яке переходить із року в рік – це питання імплементації Директиви ЄС 2019/633, яка стосується боротьби з нечесними торговими практиками. Достатньо довгий період нам не вдавалося знайти взаєморозуміння з урядом з цього приводу, хоча весь харчовий бізнес, повністю весь харчовий сектор підтримує негайну імплементацію цієї важливої європейської Директиви, яка, власне, бореться з непрозорими відносинами між постачальником і торговельними мережами або об'єктами торгівлі. Забороняються нечесні торгові практики цією Директивою. І в тому числі є питання регулювання термінів розрахунків. Бо об'єктивно працювати в умовах, коли деякі торгівельні мережі нав'язують терміни розрахунків до 100 днів… Тобто треба "заморожувати" кошти і більше 3 місяців чекати на їх повернення, але ж підприємствам не вистачає обігових коштів для того, щоб закуповувати сировину і так далі. Якщо ми подивимося на виробничі цикли, починаючи з оплати сировини, яку ми купуємо по факту, плюс доставка сировини, виробничий цикл, виробництво, переробка, постачання в мережі, то виходить, що майже на пів року ми вимушені "заморожувати" наші обігові кошти. При тому, що в Україні і так непроста фінансова ситуація. Але нібито зараз уряд став більш сприятливо бачити цю проблему. Тому що до цього, і тут, мабуть, треба говорити про тиск, певне лобіювання з боку різних великих торговельних мереж…, не всіх, звичайно, але є мережі, які були категорично проти саме європейського законодавства в цій частині. А зараз ми бачимо певне зрушення, і я сподіваюся, що все-таки процес піде вперед.
Власне, є в Україні відповідний законопроєкт. Він уже пройшов обговорення в Комітеті економічної політики Верховної Ради України, був схвалений депутатами. І хоча він має там деякі неточності, огріхи, ми сподіваємося, що хоча би до другого читання цей законопроєкт можна буде доопрацювати і привести у відповідність із директивою ЄС. Європейці бачать цей процес, вони відстежують, звертають увагу нашого уряду, що все-таки ми зобов'язані цю директиву імплементувати. Це дуже важлива директива в частині регулювання відносин на ланках між бізнесом та іншим бізнесом. Таких директив дуже мало в Євросоюзі, саме тому вона дуже важлива.
"Динаміка зростання цін для виробника вища, ніж зростання цін на готову продукцію"
Часто питають, які показники зростання ціни на наші вироби. У мене є цифри за 25-й рік. Вони звичайно орієнтовані, але в цілому ми так бачимо, що зростання ціни на нашу продукцію відбулося переважно ще на початку минулого року і потім протягом року ціни на кондитерку дуже сильно не зростали. Зростання цін на кондитерку протягом року в борошняній групі склало орієнтовно 7-10%, у цукристій групі – 6-10%, а найбільше подорожчала шоколадна і какао-місна кондитерка – там зростання склало 20-25%. Власне, там і тиск зростання ціни на сировину був достатньо потужний, що теж впливало. Але треба сказати, що це зростання ціни на кондитерську продукцію не дало компенсувати зростання цін виробника, тобто зростання цін на послуги, які ми закуповуємо, на сировину, електроенергію, інші енергоносії. І якщо ми подивимося на електроенергію, то торік зростання склало орієнтовно 16%, газ зріс на 25-30%, борошно – 5-7%, жири – 10% і більше, молокопродукти – 15%, фруктові наповнювачі – 25%, горіхи – орієнтовно на 12%. Тобто ми бачимо, що динаміка зростання цін для виробника вища, ніж зростання цін на готову продукцію. Це пояснюється тим, що кондитери не можуть взяти і підняти ціни до того рівня, який їм би хотівся. Тому що, по-перше, дуже жорстка конкуренція в самій Україні, ми маємо фактично перевиробництво кондитерки і жорстка конкуренція стримує виробника в тому, щоб підняти ціни. А по-друге, достатньо відкриті кордони для виробників з інших країн. Я вже казав, що для Євросоюзу нульова ставка мита і жодних бар'єрів. Те ж саме для США, для Ізраїлю, для багатьох країн світу, яких ми вважаємо своїми торговельними партнерами. Тобто сам імпорт, коли закордонні компанії об'єктивно працюють в легших умовах, ніж ми, також створює певний тиск на ціни в Україні. І десь стримує їх зростання в тих параметрах, які б відшкодували або дали б можливість швидшого розвитку для галузі.
"Наш бізнес дуже адаптивний"
До якої межі це все можна стерпіти, аби, скажімо, не впасти?
Важко сказати, який в нас запас міцності. Ми бачимо, що наш бізнес дуже адаптивний. Він завжди шукає якісь варіанти виживання. Якби так ще й працювала держава в унісон з нами, я думаю, що цей процес був би значно полегшений. Я навіть думаю, що коли закінчиться війна і ми вийдемо на нормальні параметри функціонування для мирного часу, ми тоді будемо ще більшою загрозою для інших ринків, тому що ми й зараз витісняємо їхніх же виробників з їхніх же національних ринків. Це дуже важко, насправді, зайти до іншого споживача, який має інший менталітет, інші смаки і там перемогти місцевого виробника, який там працює багато років. Тут треба віддати належне. І я кажу зараз не лише про кондитерів. У нас достатньо активно експортують і молочники, і виробники м'яса і так далі. Просто кондитерка сьогодні – це одна з провідних галузей-експортерів. Я думаю, що ми, мабуть, найбільше експортували серед всіх виробників харчової переробленої продукції.
"Кондитерська галузь демонструє дивовижну стійкість"
Без кондитерки ми не залишимося?
100% ні. Галузь працює, працює ефективно. Якби не було складно, але нас ніщо не зламало. І ми бачимо, що кондитерська галузь демонструє дивовижну стійкість, адаптується до всіх умов дуже швидко, знаходить якісь неординарні рішення для того, щоб продовжити працювати, функціонувати і забезпечувати, власне, і населення, і Сили оборони України, які є нашим дуже великим і шановним клієнтом. Тому що об'єктивно галузь закриває всі потреби, які є і в держави, і в народу, і в Сил оборони, які нас зараз захищають.
