Фото: Пресслужба гурту KARNA
Є моменти спокою і заспокоєння — це дає наснаги для подальших наших дій
Як і коли вперше з’явилася думка зробити акустичний альбом? Що це був за внутрішній запит?
Рік тому наші намагання в акустиці перетворились у мінітур, де ми все ж таки змогли перетворити наші знайомі сингли в акустику і таким чином прикріпили їх мінітуром. І коли ми проїздили, зрозуміли, що це дуже потрібно. Такий формат змінив емоційну сторону цих пісень. Це якась нова емоція тієї ж "Маленької" чи "Моя мила", і це підштовхнуло нас до майбутнього рішення все ж таки записати ці акустичні варіації. І ось нарешті, за довгий період, ми змогли накопичити, оформити, прикрасити й подати ту емоцію, яку вважаємо, що вона потрібна зараз.
Ви назвали альбом "Перша Карпатська Симфонія". Чому саме "симфонія"?
Філософські розкривати тут можна багато часу, але коротко: симфонія — це багато всього, багато прикрас. І якщо брати симфонію як складову музики, при заплющенні очей — це багатозвучність. При цьому, оскільки ми використали етногрупу — дримби, цимбали, ліри, — чому б не назвати це "Симфонія"? А тим більше, ми гуцул-металісти, пов’язані з карпатською культурою, "Карпатська симфонія" просто ідеально підкреслює те, що ми хочемо сказати. А оскільки "Перша Карпатська Симфонія", це говорить про те, що буде й друга частина. Тому хочу сказати, що в першу частину увійшли десять пісень з різних наших альбомів, але складова більш-менш така лірична, яка несе в собі якийсь спокій, простір, тишу. І під час прослуховування оцих от сорока хвилин є можливість трохи заспокоїтись, набратися сил, емоцій, погуляти, політати між полонинами зимових Карпат. Ну, я вважаю, що така емоційна складова дуже важлива, і хочу сказати: коли ми презентували альбом, я особисто знайшов цей час і зі всіма слухачами послухав його так, ніби чув уперше. Я вважаю, що ми спрацювали. Я дуже раджу взагалі слухати таку музику зараз. Я не кажу, що двіж — це зараз погано. Двіж, електрика, рухливість — це все потрібно, але є моменти спокою і заспокоєння, це дає наснаги для подальших наших дій.
У музичних новинах на Промені ви говорили, що хотіли з командою створити для слухачів простір спокою у воєнний час. Чи стала для вас самих ця робота таким простором?
Це взагалі досвід. Це новий звук і процес, взагалі накопичення. І, скажу як вокаліст, це для мене було щось цікаве, тому що не було тих двіжових формацій вокальних. Це було настільки все спокійно й лагідно заспівано, щоб не кривити вуха слухачам. Це такий комфорт і камерність, і це новий досвід. І я дуже чекав цього результату. Завдяки нашим митцям — студії звукозапису Віталія Телезина, студії "Звук", "Ярун студії", завдяки обладнанню і музикантам, які досить швидко зрозуміли наше натхнення, — це кайф під час накопичення. Але найбільший кайф від того, коли ти вже це слухаєш.
Треба на всі двісті відсотків працювати, а вільний час ми потім знайдемо
Можливо, був якийсь момент, коли завдяки народним інструментам якась пісня раптом відкрилася абсолютно по-іншому, що ніколи б навіть не подумав, що вона може так звучати?
Я себе ловив на такій думці. Можна сказати, ця пісня для мене — нове відкриття. Ця пісня "Зіронька", записана ще 2002–2003 року в електронному вигляді, і нарешті вона звучить в акустиці. Таке відчуття, що вона мала звучати саме так. І ті дримби та цимбали просто розкрили цю пісню по-новому. Це стала така колискова. Я ще під впливом свого ж альбому, тому важко описувати кожен трек. Кожен інструмент, кожна дримба, гітарна партія — це доволі складна робота, і я бачив, як це робиться зсередини. Я прихильник щирості, тому треба сприймати разом зі всіма. І ця емоція загальна, вона більш конкретна і щира. Коли ми всі одночасно відчуваємо цю емоцію, це відчувають усі навколо.
Що зараз тобі та всій команді дозволяє залишатися людьми — не зачерствіти, не закритися, не втратити відчуття живого? Можливо, є якийсь секрет і комусь він допоможе.
Це те, чим ми займаємося, і те, що ми вміємо. Завдяки музиці ми можемо допомагати нашим Силам оборони. Завдяки музиці ми можемо впливати, навіть емоційно підтримувати, змінювати настрій. Ти це робиш, і це самого себе надихає. От ми зараз будемо їхати в тур, представляти акустичний альбом, і воно говорить про себе. Навіть ще не слухаючи альбом, люди вже за пів дня зробили солдаути в рідному місті. Це говорить про потребу. Ми потрібні людям, і ця потреба дає наснаги й рішучості. Немає зараз можливості заспокоїтись, відпочити, кайфонути. Є маленькі проміжки, але взагалі треба рухатись далі. Треба на всі двісті відсотків працювати, а вільний час ми потім знайдемо. Тут ця рухливість дає потребу, а потреба — рухливість, і ми знаємо, яка "безпека" над нами. Тобто танці, пляски, цирки — це одне, але у нас небезпека, завтра може не настати. Ми ж всі прекрасно це маємо розуміти. Але результат творчої діяльності дає музиканту те, що він лишається людиною.
Ми почули вже про мінітур. Чи будуть тепер акустичні концерти на підтримку альбому?
Усе почалося з рідного Франківська, і за пів дня було продано всі квитки. Був доданий ще один концерт. Це маленький мінітур. Прокатаємося по Заходу країни.
Чи знаєш, у яких містах будете ще?
Користуючись можливістю: 30 січня — Стрий, 31 січня — Івано-Франківськ, 4 лютого — Хмельницький, 5 лютого — Вінниця, 6 лютого — Тернопіль. Прошу дуже, стежте за анонсами й, за можливості, приходьте. Якщо є в продажу квитки, беріть уже, бо їх дуже мало.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
