Кадр з фільму французького режисера Олів’є Ассаяса "Чарівник Кремля". Роль російського диктатора зіграв Джуд Лоу
Чи заслуговують стрічки "Смерть Путіна" та "Чарівник Кремля" на нашу увагу?
Нас цікавлять ці стрічки в контексті, як зображення цікавить іноземного глядача. Фільм "Смерть Путіна" – це доволі специфічна стрічка. Я не дуже розумію, для кого вона була знята і на чию увагу вона претендує.
Як описується Росія і постать Путіна очима людей з-за кордону? Які тут тенденції ви фіксуєте?
На четвертому році повномасштабної війни для багатьох колег зі сфери кіно стає очевидним, що відмови від російського продукту не буде. Це показують кінофестивалі, на які щороку проходять російські фільми. Фільм "Ніхто" хоч і не російський, проте має перспективу намагання зрозуміти і співчувати системі Росії. Від цього аспекту не відмовляться. Він буде присутній і навіть розвиватиметься. Це прагнення зрозуміти, побачити інший бік Росії в кіно і воно буде залишатися. Від цього іде багато образів як в документальному, так і в ігровому кіно самих росіян, як десь морально сірих та неоднозначних персонажів, а десь як чистого зла, де є Путін, але все одно зі спробою його показати.
Як українська кінематографічна спільнота має поводитися, зважаючи на множення такого контенту і стрічок такої тематики?
У 2024 році документальний фільм російської режисерки "Росіяни на війні" хотіли показати на фестивалі в Торонто. Наші кінематографісти тоді зробили відгук, що це не є доречним. Фільм врешті показали в рамках якогось фестивалю. Ми маємо реакції як від офіційних джерел, так і зсередини спільноти. Такі фільми часто мають пропагандистку оптику і часто є проблемними. Тому в нас є реакція на багатьох рівнях і вона правильна.
Чим небезпечна популяризація фільмів про Росію?
Романтизація Росії не нова ані в літературі, ані в кіно, ані в культурному світі. Це притаманно багатьом кінематографістам. Потяг до образу антигероїв або морально не однозначних персонажів – це намагання зрозуміти російське зло, а не виправдати його. З такою перспективою створювався фільм "Чарівник Кремля". Ці образи продовжують існувати, як реальні люди.
Альона Шилова. Скриншот з Ютуб-каналу Суспільне Культура
Які сигнали можемо зчитувати ми в контексті добору фільмів довгого списку і номінантів на премію "Оскар"?
Тут цікава історія, оскільки це дві сторони однієї монети. Попередній фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі" приніс перший "Оскар" для України, коли ми отримали Оскар, для нас це визнання того, що нас помітили. А коли не дали, то це означає, що премія нібито не варта нашої уваги. Проте правда десь посередині. "Оскар" – це дуже специфічна система. Це найпрестижніша нагорода, але члени Кіноакадемії, які голосують за номінантів, можуть навіть не дивитися всі фільми. Через це систему часто звинувачують у зловживаннях, у сприянні щодо отримання "Оскара". Отримання номінації часто свідчить про бюджет на рекламу. Наприклад, фільм "Паразити" мав бюджет на рекламу і промоцію 100 млн доларів. Тобто художня якісь фільму і робота команди – це одне, а номінація на "Оскар" – це інше. Оскільки тема війни Росії з Україною не є болючою та глибокою для кіноакадеміків, фільм "2000 метрів до Авдіївки" не потрапив до номінацій. Мовляв, навіщо давати ще раз номінацію фільму про війну в Україні, якщо вона вже була? Також тут є прагнення підсвітити історію про бідну Росію, яка не мала вибору і такою стала. Ця тема залишається і вона представлена на фестивалях.
Читайте також: "Ла-Ла Ленд" проти реальності війни: Денис Іванов про те, чому Україну не почули на "Оскарі"
