Ілюстративне фото АрміяInform
"Я не вірю, що більшість людей готові кинути свою країну, тоді країни вже давно не було б"
Міністр оборони Михайло Федоров повідомив, що в Україні 2 млн людей у розшуку і 200 тис. ― у СЗЧ. Водночас командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький заявляє, що кількість СЗЧ значно більша.
Це комплексна проблема. Українська влада зараз намагається показати, що головна проблема мобілізації є у ТЦК ― це якісь ефемерні сутички на вулиці. Так, частка тут у неадекватності роботи працівників ТЦК. Але який корінь проблеми? Усі різко стали негідниками і припинили любити свою країну? Моя позиція як добровольця ― я не вірю, що більшість людей ось так готові кинути свою країну, тоді країни вже давно не було б, підкреслюю. Так, є певний відсоток людей, які нічого не відчувають до України, не готові її захищати, а більше готові навіть у бік ворога дивитися. Але це критичний мінімум населення, слава Богу. Люди, які мали більший патріотизм, стали добровольцями і залишаються ними. Але зараз є велика кількість населення, яка, за умови справедливості, гарантій нормального ставлення до людської гідності та життя, гарантій гідного грошового забезпечення, готова дивитись у бік армії. Підкреслюю, що передумовою тут є все-таки питання справедливості та рівності. Проте люди цього не бачать. А бачать, що чим більша у тебе кишеня, тим більше у тебе можливостей уникати відповідальності та жити "рівніше" життя. А ті, у кого кишеня менша, повинні сидіти в окопах. Як на мене, саме ця складова призводить до такого стану речей.
Але я не чую з вуст жодного відповідального високопосадовця визнання цієї реальності. Вони кажуть, що так, у нас зривається мобілізація, виникають конфлікти на вулицях. Але з такою риторикою, коли не дивитися правді в очі щодо заваленої роботи, ми не маємо шансу вийти із цієї прірви. Будуть нескінченні наради Буданова, Федорова, представників ЗСУ тощо, нескінченні фотографії з дописами у фейсбуці, але це нічим не закінчиться. Так, був довгий процес, 2023-24 роки, ми вбачали ці проблеми і говорили, що питання мобілізації треба реформувати й оновлювати. Але нас не почули, тому зараз питання стоїть набагато глибше, це системна проблема. І це проблема не тільки армії та мобілізації, а й внутрішні проблеми в країні також дуже впливають. Адже все, що бачили люди за останні 2-3 роки, це тотальна бездіяльність органів влади і тотальна невідповідальність тих, хто мав би понести відповідальність. Вони лише набивали свої кишені, несли корупцію і кров для простих людей, які захищали країну.
"Повертати людям віру в мобілізацію, військову службу, у спротив"
Після першочергового ― визнати на офіційному рівні наявні проблеми, які мали б бути практичні кроки і від кого?
Вважаю, що є глибинна прірва у цьому питанні. Тему мобілізації ми бачимо у ЗМІ щодня, тож криза дуже глибока. Враховуючи, що профільні міністерства та установи провалили цю роботу з 2023 року, я вважаю, що Президент України та Верховний Головнокомандувач повинен нести цю відповідальність і говорити про ці речі. Правильно було б, щоб він це зробив. Скепсис у мене серйозний, але рішення треба приймати кардинальні. Треба не просто перейменувати ТЦК, колись воно було військкоматом, але глобально нічого не змінилося. Нам треба реформувати не адміністративні процеси, а в першу чергу повертати людям віру в мобілізацію, військову службу, у спротив. Треба опрацьовувати ворожі ІПСО з цієї теми, бо ворог активно використовує наші помилки і розширює цю прірву.
"Війна має бути справді для всіх"
Є низка комплексних питань ― і грошового забезпечення в армії, і людського ставлення до солдата та молодшого офіцера, і питання вироків. Пригадаймо деяких "відбитих" командирів, команди яких призвели до смертей. Ці командири не понесли абсолютно ніякої відповідальності. Має бути відновлена справедливість. Приміром, глибинний процес реформування українського суду потрібен на позавчора. Тому що за роки повномасштабки ніхто з високопосадовців не був притягнутий до реальної відповідальності. Але підхід має бути комплексний, спрямований, і головний меседж при зверненні до народу має полягати у зшиванні суспільства та всіх верств населення. Якщо ми говоримо про війну, то війна має бути справді для всіх. І не треба грати в економічне бронювання з "мажорами", які ганяють по Києву на гучних тачках. Ця війна перетворилась на війну для бідних, це абсолютно неправильний антисоціальносправедливий підхід. Але якщо зробити правильні дії, у людей з’явиться віра і довіра до відповідних установ, і це буде перший крок до зменшення напруги і повернення нормальних процесів.
"Люди не сприймають мобілізаційний процес, ми догралися до такої системної проблеми"
Протягом 2025-го і на початку 2026 року в Україні зафіксовано кілька резонансних убивств військовослужбовців ТЦК під час виконання ними своїх обов’язків. Наприклад, поблизу Пирятина на Полтавщині застрелили військового під час супроводу мобілізованих, а у Львові було смертельно поранено ножем працівника ТЦК.
Усе це наслідки системних проблем. Вбивають працівників ТЦК, катують людей. Ви думаєте, цивільне населення не знає стан про справ в армії, що там треба по пів року сидіти на бойовій позиції, а також що там є самодури? Люди всі ці речі бачать. Тому головна проблема ― люди не сприймають мобілізаційний процес взагалі. Ми догралися до такої системної проблеми, плюс є російське ІПСО. Отже ― нам не до пустих балачок. Але владні кола зараз перебувають на етапі несприйняття і заперечення цих проблем. На жаль, вони відірвані від реалій, для них це винятково російське ІПСО, а мобілізація йде за планом. Але всі ці проблеми потребують великих законотворчих змін, великих реформ. Це єдиний шлях щось змінити. Тому що люди бачать несправедливість.
Олег Симороз. Фото: Суспільне/Владислав Кравець
"Немає нічого гіршого, ніж вирішувати системну проблему пілотними проєктами"
Найбільше скарг на порушення правил проведення мобілізації надходить у Тернопільській області. В обласному ТЦК нібито запустили пілотний проєкт ― військовослужбовцям надали право самостійно проводити мобілізаційні заходи. Йдеться про регіональний розріз, він взагалі має значення?
До пілотних проєктів я ставлюся максимально скептично, тому що немає нічого гіршого, ніж вирішувати системну глибинну проблему пілотними проєктами, бо це займе мільйон років. До пілотних проєктів залучили військових ― тобто знайшли крайніх, чиїми руками вирішувати проблему. Військовослужбовцям країни, що воює, тягнути на собі ще й питання рекрутингу? Але чим тоді займаються особи, що відповідають за мобілізаційний процес? Це підміна понять. Знайшли ким вирішувати проблему ― військовими. Це забере у них ресурс, дорогоцінну енергію, людей і так не вистачає. Тож це підірве обороноздатність підрозділу, який виконує цей пілотний проєкт. Якщо порівнювати з тим, що відбувається на вулицях, то цей пілотний проєкт покаже гарний баланс. Але галузь треба реформувати системно і рухатися далі.
"Поки вони не почнуть нести відповідальність, питання зрушити не вдасться"
В Україні зафіксовано системне ігнорування вимог щодо носіння бодікамер працівниками ТЦК під час мобілізаційних заходів. Як все ж таки фіксувати процес спілкування з цивільними?
Тут два аспекти. Перше ― треба все на законодавчому рівні визначити. Гарант конституційних прав людей, тобто президент, мав би вийти і пояснити, що немає ніякої державної таємниці щодо працівника ТЦК на вулиці, тому людина має право його фіксувати. Друге ― глобальна історія: поки вони не почнуть нести відповідальність, тобто суд і покарання, це питання зрушити не вдасться.
НАГАДУЄМО, ЩО УКРАЇНСЬКЕ РАДІО ― ВІДКРИТИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ДИСКУСІЙ. ПРЕДСТАВНИКИ КОМАНДУВАННЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ЗСУ, МІНОБОРОНИ, ОФІС ПРЕЗИДЕНТА ТАК САМО, ЯК І ВЕТЕРАН РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ, ГРОМАДСЬКИЙ АКТИВІСТ, ЮРИСТ ОЛЕГ СИМОРОЗ МАЮТЬ ЗМОГУ ВИСЛОВИТИ В ЕФІРІ СВОЮ ДУМКУ СТОСОВНО ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ МОБІЛІЗАЦІЇ І ЩОДО РОБОТИ ТЦК.
